Ріп ван Вінкль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ріп ван Вінкль
Rip Van Winkle
Портрет
Статуя Ріпа ван Вінкля в нью-йоркському селищі Ірвінґтон неподалік від Саннісайду, дому-музею Вашинґтона Ірвінґа

«Ріп ван Вінкль» (англ. Rip Van Winkle) — новела американського письменника Вашинґтона Ірвінґа 1819 року з однойменним головним героєм (літератор підписав свій твір псевдонімом «Дітріх Нікербокер» (англ. Dietrich Knickerbocker)[1].

Ріп ван Вінкль — мешканець селища поблизу Нью-Йорка, що проспав 20 років в американських горах і спустився звідти, коли всі його знайомі померли. Цей образ став символом людини, що геть відстала від часу та даремно проґавила своє життя.

Історія героя[ред.ред. код]

Ріп ван Вінкль народився в першій половині XVIII століття в старому голландському селі в сточищі річки Гудзон біля відрогів Аппалачей — Катскілльських гір. Там таки й вікував — і був добропорядним підданцем англійського короля Георга III. Дружина ван Вінкля мала сварливу вдачу й діймала чоловіка навіть у пабі, де він полюбляв відбувати час у празних теревенях із друзями. Єдиною нагодою втекти від своєї двійки було полювання.

Однієї зимової днини на початку 1760-х років, знуджений скавучанням жони, ван Вінкль бродив горами з мушкетом і своїм собакою на прізвисько Вовк. Він вирішив видертись на найвищу гору, аж раптом почув, як його хтось кличе на ім'я. Ріп побачив незнайомця в застарілому голландському одязі. Він ніс багило на пагорб та прохав допомоги. Ріп пристав на це, і разом вони винесли багило в долину, якою лунав гуркіт: гурт ошатних, але мовчазних бороданів грав у кеглі. Ріп не питав, хто вони і звідки вони знають його ім'я. Вона пригостили зайду оковитою, і незабаром Ріп заснув.

Голландці грають у кеглі. (Ян Стен, 1650-1660 рр.)

Прокинувшись уранці після частунку в горах і підібравши мушкета, який невідомим чином заіржавів, він не знайшов ні собаки, ні долини, ні стежки, якою прийшов — на її місці був гірський потік.

У рідному селі, що теж неабияк змінилося, його ніхто не впізнав — він перетворився на стариґаня. Його домівка була зруйнована, всі знайомі померли, а замість портрета короля Георга III на стінах висів Джордж Вашингтон. Проспавши двадцять років, лояліст Ріп прокинувся в розпал Війни за незалежність

Передісторія[ред.ред. код]

Вашингтон Ірвінг у 1820 році.
Гравюра за картиною Ґілберта Стюарта Ньютона
Перше видання «Книги ескізів», що містила новелу

«Ріп ван Вінкль» є однією з новел збірки «Книга нарисів Джеффрі Крайона, джентльмена», написаної Ірвінґом протягом 1818-19 рр., — у не найкращі роки життя. 1815 року письменник переїхав до Ліверпуля, аби влаштуватися в брата керівником англійської філії родинної венчурної фірми. Та попри всі затруди він не зумів запобігти занепаду, а відтак і розоренню компанії 1818 року. Зазнавши з братами фіаско, Ірвінґ оголосив про своє банкрутство. Опинившись на чужині без грошей, він упав у тяжку депресію. Урешті злидні підштовхнули пригніченого Ірвінґа на підробіток пописом, хоча особливого натхнення він не відчував.

Мешкав він тоді в англійському Бірмінгемі в домі своєї сестри Сари ван Ворт (англ. Sarah Van Wart) та її чоловіка — Генрі ван Ворта (англ. Henry Van Wart). Одного червневого вечора 1818 року літератор разом із своїм шваґром (згадували обидва) придавався ностальгічним споминам про щасливі молодечі дні посеред сільської ідилії в долині Гудзона. Аж раптом воскреслі в пам'яті образи збудили у Вашинґтона натхнення. Письменник підскочив, пішов у свою кімнату, де зачинився й невпинно писав усю ніч. За його словами, він почувався, як людина, що пробудилась від довгого сну. Уранці він вийшов у гарному настрої та презентував перший варіант оповідання родині Вортів за сніданком.

«Ріп ван Вінкль» був одним із перших творів Ірвінґа, що потрапили до нової збірки. Письменник звернувся до свого брата Ебенезера по допомогу в публікації в Сполучених Штатах.

Походження сюжету[ред.ред. код]

Історії про чарівний непоясненний сон та подальше розбудження за багато років часто-густо зустрічаються у світовій культурі:

  • Стародавня китайська леґенда про дроворуба, який спостерігав високо в горах за мудрецями, що грають у го. Задивившись, він упав у транс, а опритомнівши, зрозумів, що обріс довгою бородою, а його сокира пустила коріння.
  • В одному з творів філософа-епікурейця Діогена Лаертського Епіменід, будучи юнаком, заснув у печері й 57 літ потому прокинувся постарілим.
  • У Талмуді розповідається про Хоні Га-Меаґеля, який заснув після того, як спитав людину, навіщо та саджає ріжкове дерево, що починає плодоносити лише за 70 років, а отже він не побачить плоди власної праці. Прокинувшись за 70 років, він знайшов плодоносне древо й виявив, що вже має онука. Та співлюди не повірили його словам про дивоглядний сон. Тоді він помилився Богу і був узятий із цього світу.
  • У християнському Переданні існує історія про сімох християнських юнаків з Ефеса, що їх гонили містяни за віру під час правління імператора Деція. Ховаючись від переслідувачів, вони поснули в печері. Прокинувшись приблизно два століття потому, — за Феодосія II, — вони побачили, що місто й уся держава увірували в Христа. Ця історія відбилася в ісламському епосі: одна із знаменитих Сур Корану, — Сура Аль-Кагф, — повістює про гурт молодих монотеїстів, що рятувались у печері від переслідувань і поснули на сотні років. Ірвінґ, який писав життєпис Мугаммеда, найрадше був знайомий із цим оповіданням.

Нарешті, безпосередньо вплинути на задум письменника могли німецькі леґенди на цей сюжет: «Пітер Клаус — вівчар» в обробці Йоганна Карла Крістофа Нахтіґаля та «Карл Катц», приписуваний братам Ґрімм (де головний герой зустрічає гномів, що грають на гірському лузі в кеглі, — ті частують його зіллям, що присипляє Карла на сто років, даючи йому, таким чином, науку за лінощі). Окрім того, на Оркнейських островах дітям розповідають дещо подібне про курган Солт Ноу (англ. Salt Knowe), прилеглий до загадкового Кола Бродґара: п'яний скрипаль дорогою додому чує музику з кургану, він знаходить вхід, лізе під землю й опиняється на вечірці тролів; він залишається, грає впродовж двох годин, а коли вибирається звідти, виявляє, що минуло п'ятдесят літ. Тамтешні мешканці вірять, що їхня казка править за одне з джерел сюжету новели Ірвінґа, адже його батько народився на одному з Оркнейських островів — Шепінсі (англ. Shapinsay), тож письменник напевне її чув.

У мистецтві[ред.ред. код]

« «Усього один укол кортизола, і він прокинулся, як Ріп ван Вінкль». (англ. «I gave him one shot of cortisol and he woke up like Rip Van Winkle».)  »
  • У 10 серії 3 сезону американського телесеріала «Межа» аґент ФБР Олівія Данем у розмові з Пітером Бішопом промовляє фразу: «Знаєш, я почуваюся Ріпом ван Вінклем».
  • Згадується в пісні Юрія Кукіна «Осенняя композиция» (1966):
«

Я снова иду по земле людей,
Добрей стал, а кожа — грубей
Я Рип ван Винкль, сто лет спал нигде —
Пустите меня к себе!

 »
« «Що ж, тепер я міг повернутися до сну. В усякому разі, поки не скінчаться гроші. Я міг стати Ріпом Ван Вінклем. Тільки, на мій погляд, про нього розповіли неправду. Ви засинаєте на довгий час, а коли прокидаєтесь, виявляється, що все на світі лишилось по-старому. Хоч би скільки ви проспите, ніщо не змінюється».  »
  • У науково-фантастичному романі «Спін» Роберта Чарльза Вілсона Керол, мати одного з головних героїв, що багато літ пиячила, в рідкісний момент тверезості мовить своєму синові Джейсону:
« «Я як Ріп ван Вінкль. Задовго проспала. І світ, у якому я прокинулась, мені не подобається».

«Ми всі Ріпи ван Вінклі, — утішав її Джейсон. — Усім нам час прокинутися».

 »

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]