Річкова тераса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тераса в долині річки Інгул (Україна, Кіровоградська область, урочище «Монастирище»)
Тераси в долині річки Огайо (США)
Уступ тераси в долині річки Дністер (Україна, Львівська область)
Уступ в долині річки Ману (Перу)

Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках, тераси ніколи не затоплюються водами.

Утворення річкових терас[ред.ред. код]

Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:

  • Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найінтенсивніше такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях річок, осідають на дні й активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо.
  • Зміна акумулятивного режиму роботи річки на ерозійний. Від певного моменту, повеневого підйому рівня води в річці стає недостатньо для затоплення обширу долини, і річище починає нове врізання в товщу власного алювію. Від колишньої заплави річище відокремлюється доволі крутими уступами і продовжує заглиблюватися. Річкова заплава набуває вигляду і режиму тераси.
  • Вертикальні (епейрогенічні) рухи земної кори висхідного спрямування спричиняють пониження базису ерозії, річка заглиблюється і колишні заливні частини долини перетворюються на субгоризонтальні східцеподібні майданчики — тераси.
  • Зміна кліматичних умов у бік потепління і зневоднення території також призводить до утворення річкових терас. Маса води, що раніше повністю наповнювала річкову долину і відкладала на дні алювій, зі зміною кліматичних умов перетворюється на порівняно вузький потік. Колишнє дно цього потоку та суміжні з ним заплави опиняються поза зоною досяжності нового річища. Ці ділянки осушуються, перетворюючись на тераси, натомість річище заглиблюється далі і далі, відмежовуючись крутими уступами. Подібним чином формувались деякі тераси річок України при таненні льодовиків. Льодовикові маси спочатку були джерелом потужних талих флювіогляціальних водотоків, а згодом (відступивши або зникнувши) зумовили обміління тогочасних річок. Обміління породило активізацію глибинної ерозії та утворення річкових терас.

Якщо якийсь із описаних сценаріїв формування терас повторюється протягом часу існування річки або ж річкова долина переживає перебіг подібних процесів у тій чи іншій послідовності, на її теренах формується цілий комплекс терас: часто різних за виглядом, походженням, складом гірських порід, структурою та ступенем збереження.

Схематичний поперечний геолого-геоморфологічний розріз типової річкової долини

1- заплавний алювій;
2- русловий алювій заплави;
3- алювій прируслового валу;
4- старичний алювій;
5- заплавний алювій 2-ї тераси;
6- русловий алювій 2-ї тераси;
7- корінні породи;
8- дзеркало грунтових вод;
9- рівень максимального підняття води в заплаві (повінь);
10- рівень мінімального зниження води в заплаві (межень);
11- нормальна потужність алювію;
12- водозабірна гідрогеологічна свердловина;
II - друга надзаплавна тераса;
А- русло;
В- прирусловий вал;
С- заплава;
D- котловина стариці

Означення річкових терас[ред.ред. код]

Традиційним стилем означення річкових терас є підхід, згідно з яким їхній відлік ведуть від заплав і до схилів річкових долин чи суміжних із ними межирічних рівнин. Тож тераса, розміщена найближче до заплави, має назву «перша надзаплавна тераса»; наступна від неї — «друга надзаплавна тераса» і т. д. Великі ріки — Дунай, Рейн, Міссісіпі, Амазонка, Ніл — мають до 8-12 різнорівневих надзаплавних терас. У верхів'ях Кубані виділяють до 20 терас.[1] В долинах річок України виділяють до 7 терас, а найбільшу кількість терас має долина Дністра в середній течії — 13.[2]

Ідентифікаційні ознаки річкових терас[ред.ред. код]

Тераса в долині річки Інгулець (Україна, Кіровоградська — Дніпропетровська області, урочище «Козацький степ»)
  • субгоризонтальна конфігурація поверхні у просторі;
  • наявність (у безпосередньому чи похованому стані) основних елементів терас: поверхонь (площадок), уступів і тилових швів;
  • у переважній більшості випадків — наявність у складі гірських порід алювіальних відкладів;
  • присутність форм рельєфу (або їхніх фрагментів чи слідів), властивих заплавам: котловин озер-стариць, сухих річищ, останців-обтікання тощо;
  • поверхні більшості терас мають ухил від тилових швів до уступів та загалом за течіями річок.

Псевдотераси[ред.ред. код]

Існує цілий ряд утворень, які мають зовнішній вигляд річкових терас, проте відрізняються від них за генезисом. Такі морфологічні елементи називають псевдотерасами або хибними терасами.[3] Серед них виділяють:

Властивості річкових терас[ред.ред. код]

  • за наявності в річковій долині кількох ярусів терас найвищі з них будуть найстарішими і найменш виразними;
  • наявність у межах річкових терас форм рельєфу (або їхніх фрагментів), властивих заплавам, свідчить про відносно молодий вік надзаплавних терас;
  • спочатку тераси утворюються у нижніх течіях річок, а відтак поступово «просуваються» вгору проти течій;
  • тилові шви більшості терас погано виражені, оскільки вони є місцями активного накопичення делювію зі схилів річкових долин чи відкладів (у вигляді конусів виносу) з ерозійних форм рельєфу — борозен, промивин (водориїв), ярів, балок тощо.
  • часто, тераси стають осередками формування вторинних форм рельєфу, головною умовою формування яких є близькі до горизонтальних поверхні: карстові лійки, степові блюдця тощо.

Просторові параметри річкових терас[ред.ред. код]

Елементи будови типової річкової тераси

a- тиловий шов;
b- площадка (b1- зовнішня частина площадки, b2- внутрішня частина площадки);
c- бровка тераси;
d- схил;
e- лінія підошви
  • ширина — від кількох метрів до десятків кілометрів;
  • довжина — від десятків метрів до десятків кілометрів;
  • поперечний переріз — східцеподібний (у класичному вигляді);
  • конфігурація — замкнена, видовжена;
  • ухил поверхні — 0—3 градуси;
  • висота річкової тераси — визначається перевищенням середньої частини майданчика, не порушеного делювіальними шлейфами (поблизу тилового шва) або площинним змивом (зовнішній край) над рівнем річки.

Класифікації річкових терас[ред.ред. код]

Існує декілька класифікацій річкових терас: за складом гірських порід, що складають тіло тераси (генетична), за типом розташування і взаємовідношеннями у межах річкових долин і за структурою гірських порід.

За генезою[ред.ред. код]

Приклади генетичних видів річкових терас

а- заплава;
b- цокольна (перша надзаплавна) тераса;
c- акумулятивна (друга надзаплавна) тераса;
d- ерозійна (третя надзаплавна) тераса.
1- корінні породи;
2- русловий алювій
3- заплавний алювій

Річкові тераси більшістю дослідників поділяються на 3 види: ерозійні, цокольні й акумулятивні. Принципова різниця між ними полягає в розрізі тіла тераси: ерозійні — розріз цілком складений корінними породами; цокольні — верхня частина розрізу тераси складена алювієм, а нижня — корінними породами; акумулятивні — розріз представлений виключно алювієм даної тераси. Проте є генетичні класифікації терас, де цокольні вважаються різновидом акумулятивних.[4]

  • Ерозійні тераси («корінні», «тераси розмиву», «тераси зносу», «скульптурні тераси») — утворюються в молодих річкових долинах в кінці висхідної фази ерозійно-акумулятивного морфоциклу. Термін «корінні» невдалий, позаяк річкова тераса може бути врізана не тільки в корінні породи, але і в давніший алювій цієї ж річкової долини.[5] Поняття «розмив» і «знос» для визначення руйнівної діяльності лінійних водотоків є синонімами терміну «ерозія», а термін «скульптурна» вже застарів і є зайвим.[4] Площадка ерозійної тераси, як правило, представлена виходом на денну поверхню корінних дочетвертинних порід, які іноді можуть бути перекриті тонким прошарком елювію, або подекуди, тонкими лінзами інстративного руслового аллювію.[6] Біля «тилових швів» таких терас площадку можуть перекривати колювіальні осипи порід вищележачих крутих схилів, або незначні за потужністю (2-10 см) призми делювіального плащу (при пологих схилах). Ерозійний вид властивий переважно річковим терасам гірських країн, і як правило, такими терасами є найбільш високі тераси в поперечному розрізі однієї річкової долини.[7]
  • Акумулятивні тераси (які іноді називають застарілим терміном «алювіальні») формуються у зрілих річкових долинах у фази «низхідного» розвитку повних морфоциклів, які пережила долина, коли на її дні накопичується перстративний алювій нормальної потужності з чітким поділом алювію за фаціями (руслова, заплавна, старична). Важливо зазначити, що акумулятивна тераса є не просто реліктом давнього дна річкової долини, а реліктом власне її заплави (навіть динамічної гірських річок).
    • Цокольні тераси є різновидом акумулятивних і поділяються на 2 підвиди: відкритоцокольні — коли в уступі тераси відслонюються корінні породи, і закритоцокольні — коли в уступі тераси корінні породи не відслонюються, проте встановлюються в розрізі тіла тераси при розбурюванні.[8]

За типом взаєморозташування в долині[ред.ред. код]

  • Прихилені тераси — в процесі формування терас річка кожного разу врізається в алювій попередньої тераси до корінних порід, тому кожна молодша тераса прихиляється до старшої
  • Вкладені тераси — річка врізається в товщу алювію попередньої тераси, але на відміну від прислоненого типу не прорізає його повністю. Це нагадує, ніби тарілки покладені одна на одну — від найбільшої до найменшої. Такі типи терас характерні здебільшого для долин, які формувались в епоху чергування льодовикових і міжльодовикових періодів.[9]
  • Накладені тераси (поховані) — складаються з накладених одна на одну різновікових алювіальних товщ. Такий тип терас утворюється в результаті переважання процесів акумуляції. Нижчележача тераса завжди цілком похована під алювієм вищележачої.
  • Врізані тераси — утворюються при переважанні ерозійної діяльності річки. Їхній алювій повністю або частково прихилений до порід цоколя більш високих терас.
Тераса в долині річки Інгул (Україна, Кіровоградська область, урочище «Скелі Лозуватки»)

В ході детального геоморфологічного картування можуть виділятися такі локальні різновиди річкових терас: балочні, борові, дельтові, поховані, лиманні, меандрові, нахилені, насипні, перехрещені, загатні та інші.[10]

Господарське значення річкових терас[ред.ред. код]

Річкові тераси мають суттєве промислове і сільськогосподарське значення. Широкі тераси великих рівнинних річок завдяки рельєфу і складу алювію є цінними сільськогосподарськими землями. Саме тераси річкових долин часто є найоптимальнішими місцями для будівництва доріг, аеродромів, населених пунктів, гідротехнічних об'єктів і промислових підприємств. В геології річкові тераси є об'єктом для пошуків розсипних родовищ корисних копалин (золота, платини).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кизельватер та ін., 1981, С. 91
  2. Gożik P., Lindner L. Tarasy środkowego i dolnego Dniestru oraz ich znaczenie w badaniach nad plejstocenem Europy // Systemy dolinne i ich funkcjonowanie. Prace Instytutu Geografii. - 2007. - № 16. - S. 27–42.
  3. Шульц С. С. Опыт генетической классификации речных террас // Известия Всесоюзного географического общества. — 1940. — Т. 92. — № 6. — С. 739–749.
  4. а б Гудымович С. С. Речные террасы (некоторые замечания к морфологии, генезису и классификации) / Известия Томского политехнического университета. 2005. — Т. 308, № 5. — С. 59.
  5. Усов М. А. Элементы геоморфологии и геологии рыхлых отложений // Основные идеи М. А. Усова в геологии. — Алма_Ата: изд-во АН Казахской ССР, 1960. — С. 203–206.
  6. Методическое руководство по геоморфологическим исследованиям / под ред. Ю. Ф. Чемекова. — Л.: Недра, 1972. — 137 с.
  7. Нечипорова Т. П. Речные террасы и методы их изучения: учебно-методическое пособие по курсу «Геоморфология». Ростов-на-Дону. изд-во Южного федерального университета. — 2009. — 48с.
  8. Костенко, 1999, С. 224 —229
  9. Сіренко, 2003, С. 100 —103
  10. Річкові тераси (рос.)(Перевірено 21 травня 2012)

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Бондарчук В. Г. Основы геоморфологии. — М.: УЧПЕДГИЗ, 1949. — 320 с. (рос.)
  • Гірничий енциклопедичний словник: в 3 т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001—2004.
  • Гудымович С. С. Речные террасы (некоторые замечания к морфологии, генезису и классификации) / Известия Томского политехнического университета. — 2005. — Т. 308, № 5. — С.57-61 (рос.)
  • Домаранський А. О. Основи геоморфології: тестові завдання. — Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2010. — 137 с.
  • Зубаков В. А. Классификация и номенклатура террас // Труды II геоморфологического совещания. — М.: Изд.-во ОГГН АН СССР, 1960. — С. 20-32. (рос.)
  • Кизельватер Д. С., Раскатов Г. И., Рыжова А. А. Геоморфология и четвертичная геология. — М.: Недра, 1981. — 215 с. (рос.)
  • Костенко Н. П. Геоморфология. — М.: Изд.-во МГУ, 1999. — 229 с. (рос.)
  • Нечипорова Т. П. Речные таррасы и методы их изучения: Учебно-методическое пособие по курсу «Геоморфология». Ростов-на-Дону: изд-во Южного федерального университета, 2009. — 48с. (рос.)
  • Панов Д. Г. Общая геоморфология. — М.: Высшая школа, 1966. — 372с. (рос.)
  • Пиотровский В. В. Геоморфология с основами геологии. — М.: Геодиздат, 1961. — 298с. (рос.)
  • Сіренко І. М. Динамічна геоморфологія: Навчальний посібник. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка  , 2003. — 263 с.
  • Стецюк В. В., Ковальчук І. П. Основи геоморфології: навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2005. — 495 с.
  • Рычагов Г. И. Общая геоморфология. М.: изд. МГУ. — 2006. — 369с. (рос.)
  • Чалов Р. С. Русловые процессы. — М.: изд-во МГУ, 1986. — 211 с. (рос.)
  • Чернов А. В. Геоморфология пойм равнинных рек. — М.:Недра, 1984. — 264с. (рос.)
  • Шульц С. С. Опыт генетической классификации речных террас // Известия Всесоюзного географического общества. — 1940. — Т. 92. — № 6. — С. 739–749. (рос.)
  • Щукин И. С. Общая геоморфология. — М.: Изд. Московского университета, Т. 1. — 1960. — Т. 1. — С. 277–300. (рос.)
  • Эдельштейн Я. С. Основы геоморфологии. — М.:ГОСГЕОЛИЗДАТ, 1947. — 399 с. (рос.)
  • Harden C. Terrace, river / Encyclopedia of geomorphology. V.1, ed. by A.S. Goudie, Taylor&Francis Ltd., New York. — 2006. — P. 1039–1043 ISBN 0-415-32737-7 (англ.)
  • Knighton D. Fluvial forms and processes. Edward Arnold Press. — London, 1984. — P.96-103 (англ.)
  • Pazzaglia, Frank J. in press, 9.2.3 Fluvial Terraces, in Wohl, E., ed., Treatise of Geomorphology. New York, NY: Elsevier. (англ.)

Джерела[ред.ред. код]