Савич Олексій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Савич Олексій Олексійович
 Полковник
Загальна інформація
Народження 10 квітня 1963(1963-04-10) (61 рік)
Громадянство Україна Україна
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Формування
Війни / битви Війна на сході України
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Нагрудний знак «Слава і честь»
Нагрудний знак «Слава і честь»

Олексі́й Олексі́йович Са́вич, (нар. 10 квітня 1963 року[1]) — полковник Збройних сил України, командир окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 10 квітня 1963 року. Учасник трьох воєн, досвідчений офіцер, полковник запасу ЗСУ. Один із засновників 11-го батальйону територіальної оборони (11 бТрО). Після початку АТО на сході України стає начальником штабу батальйону — з 19 березня 2014 року; від 23 серпня — комбат 11 б ТрО; з 21 жовтня — командир 11 омб «Київська Русь»[2]. Заступник начальника управління Генерального Штабу ЗС України.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Представники Ради ГС "ВО"ФОМУ"

Олексій Олексійович проводить активну громадську роботу. Він є засновником та Головою ради Громадської спілки "ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ «ФЕДЕРАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙ МИРОТВОРЦІВ УКРАЇНИ» — всеукраїнського громадського об'єднання учасників та ветеранів операцій з підтримання миру, метою якої є захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, національно-культурних, творчих та інших інтересів громадян, у тому числі соціально незахищених: ветеранів (інвалідів) війн і збройних конфліктів, військової служби та правоохоронних органів, учасників бойових дій, членів їх сімей, а також сприяння поширенню цінностей громадянського суспільства, як основи для консолідації нації і поступального розвитку України.

Голова ревізійної комісії Всеукраїнського об'єднання «Союз учасників миротворчих операцій».

Входить до складу і проводить активну роботу у Громадських радах при Міністерстві оборони України; — при Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції; — при Київській обласній державній адміністрації.

На позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року балотувався у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі по виборчому списку кандидатів у народні депутати України партії «Зелена планета»[3]. До парламенту не пройшов.

Сімейний стан[ред. | ред. код]

Має дружину, Євгенію (вона також військовослужбовець, старший сержант запасу). Одна донька[4].

Нагороди[ред. | ред. код]

Слава і Честь
Слава і Честь
Орден Б.Хмельницького III ст.
Орден Б.Хмельницького III ст.

29 вересня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня[5].

Почесна відзнака Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «Слава і честь» — за визначний особистий внесок у справу розбудови і розвитку Збройних Сил України, підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності військ, зміцнення обороноздатності та безпеки держави.

Нагороджений медалями та відзнаками Міністерства оборони України та інших силових структур держави.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Відомості про кандидата в народні депутати України // Офіційний сайт ЦВК. Архів оригіналу за 21 лютого 2015. Процитовано 21 лютого 2015.
  2. 11-й окремий мотопіхотний батальйон. Архів оригіналу за 9 вересня 2015. Процитовано 30 грудня 2014.
  3. Виборчий список кандидатів у народні депутати України Української партії «Зелена планета» у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року
  4. «Досі не можу повірити у те, що відбувається». Архів оригіналу за 30 грудня 2014. Процитовано 30 грудня 2014.
  5. Указ Президента України № 747/2014

Посилання[ред. | ред. код]