Петро Конашевич-Сагайдачний

Петро Конашевич-Сагайдачний
Народився	орієнтовно 1570 Кульчиці
Помер	10 березня 1622 Київ поранення
Національність	русин (українець)
Проживання	Україна (Русь)
Діяльність	військовий
Звання	гетьман
Наступник	Оліфер Голуб
Дружина	Анастасія Повчанська
герб (Побуг) та Сас (герб)

Петро́ Конаше́вич Сагайда́чний (*1570, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.

Життєпис

Молоді роки

Петро Конашевич народився 1570 року в селі Кульчиці Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з боярської шляхти яка володіла селом Кульчиці з 1284 року (дарча грамота князя Лева). Зберігся «Помяник» (синодик) Київського Михайлівського Златоверхого монастиря, складений Т. Софоновичем в 1667 році.

Це джерело, як і його попередник — «Поминаніє» (кінець XVI — перша половина XVII ст.), містить у собі поминальний запис про рід Сагайдачного: «…..Помяни Г(оспо)ди д(у)ши усопших раб своих Петра, Конона, Єлисея, Якова, інокині Макрини, Феодосіи, Стефана, Михайла, Гавриїла, Пелагеї, Наума, Іоана, Євдокіи, Маріи, Анастасіи, ієрея Феодора, Параскевіи, ієрея Михайла».

Історики — Юрій Мицик та Зоя Хижняк, припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом, по смерті якого мати прийняла чернечий постриг («інокиня Макрина»). Єлисей, котрий згадується з прізвищем Казновський, це, ймовірно дід Сагайдачного по матері. Очевидно були у нього брати та сестри. У «Помянику» згадується ім"я Анастасія. Це — дружина Сагайдачного Анастасія (в дівоцтві Повчанська), теж із шляхетського роду, котра по смерті гетьмана вдруге одружилася в 1624 році зі шляхтичем Іваном Піончином. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.

Головні походи

Запорожці на «чайках» під головуванням гетьмана Петра Сагайдачного знищують турецький флот і захоплюють Кафу в 1616.

Особистий підпис гетьмана.

Людина нестримної, кипучої енергії, патріот своєї землі, він пішов на Запорозьку Січ. Освічений, талановитий і хоробрий Сагайдачний незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600 року він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення.

Петро Сагайдачний

Франциск Смуглевич: «Смерть Ходкевича» Хотин 1621.По центру гетьман Сагайдачний

Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 року неприступної турецької фортеці в Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених.

Сагайдачний і угодовська старшина, сподіваючись заслужити у польсько-шляхетського уряду розширення, у першу чергу, власних прав та прав заможного козацтва, завербувавши частину козаків, узяли участь у поході польського королевича Владислава 1618 року на Москву. Петро Сагайдачний врятував звідти королевича, запрошеного частиною московського боярства в часи Смути на російський престол, на якому йому не вдалося утвердитися. Після цього походу втратив довіру низового козацтва і був скинутий з гетьманства, але його заслуги не залишилися непоміченими в Польщі і Сагайдачний очолив реєстрових козаків.

15-17.VI. 1621 р. в Сухій Діброві (урочище між Білою Церквою і Ржищевом) відбулася загальна рада реєстрового і нереєстрового козацтва, на якій вони прийняли пропозицію польського сейму взяти участь у війні проти турків. Рада доручила гетьману нереєстрового козацтва Неродичу Бородавці командування 40-тисячним козацьким військом. Після ради козацьке військо вирушило в похід на Молдавію.Козаки висловили недовіру гетьману Бородавці і вибрали Петра Сагайдачного,який рік перед цим був скинутий Бородавкою з гетьманства.Яцька Бородавку козаки віддали Сагайдачному.Петро Сагайдачний йдучи через Молдавію в одній із сутичок з татарами був поранений в руку і втратив в бою коня.Бородавка послав передовий загін козаків в Молдавію ,який був розбитий ще перед Хотинською битвою 1621, що викликало велике незадоволення в козаків.

Сагайдачний та очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Заснована 1617 р. «Ліга християнської міліції», яка мала на меті вигнати турків з Європи, покладала великі надії на Сагайдачного й українських козаків, що вступили до неї. Могутня турецька армія у кількості 300 тис. чол. була фактично розгромлена 40-тисячним військом козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним.Козаки та Петро Сагайдачний відіграли вирішальну роль у одній з найбільших битв Європи,так як турки кидали всі сили на козацькі війська.Турецький султан дотримувався думки,що коли не буде козаків ,польське військо вони швидко розгромлять.На цю битву султан стягнув сили з трьох сторін світу.І за свідченням камянецького літописця,якби не козаки то польське військо не протрималося би і 4 днів. Навіть сеймовий комісар польської армії магнат Яків Собеський мусив визнати:

«

Справжніми переможцями під Хотином і рятівниками Польщі були козаки.

»

Пам'ятник Петру Сагайдачному в Хотині

Московський похід

Московський похід

1618 р. українське козацтво взяло участь у черговій польсько-російській війні. Навесні коронне військо Речі Посполитої на чолі з королевичем Владиславом підійшло до м. Вязьма і розкинуло табір, очікуючи підходу підкріплень. Проте ані вояків, ані грошей не надійшло, тож і більшість жовнірів залишила табір. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького. Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. Оскільки за донесеннями козацької розвідки більшість російських військ було націлено на смоленський напрям, то Сагайдачний відкинув польський план, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, натомість обравши шлях від Путивля прямо на Москву. Задля збереження таємниці гетьман не повідомив польську сторону про свій план. Крім того, було проведено операцію з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 р. в районі Калуги діяв 4-тисячний козацький загін).

У середині червня Сагайдачний закінчив збирати 20-тисячне військо і розпочав похід. Протягом кількох тижнів українці захопили Путивль, Рильськ, Курськ, Лівни, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, посланий у травні під Калугу. Дорогою він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Водночас спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тис.) захопити Можайськ не дали результатів.

Поповнивши власні сили й визначивши через посланців місце зустрічі українського та польського військ у Тушині, український полководець продовжив похід. Було захоплено Шацьк, однак під Михайловим козаки зазнали першої невдачі. Запорозький авангард у 1 тис. чоловік на чолі з полковником Милостивим мав уночі захопити місто. Однак цей план зірвався, і Сагайдачний був змушений перейти до звичної облоги. Через десять днів Михайлів було захоплено. В районі Серпухова запорожці зустрілися з московським військом Дмитра Пожарського. Проте російські ратники за першої сутички з козаками розбіглися. Потому проти запорожців виступив новий воєвода Г. Волконський. Він намагався перешкодити гетьманові переправитися через Оку поблизу Коломни. Однак Сагайдачний швидко оминув місто і перейшов Оку вище, здолавши при цьому московський опір. Вирушивши Коширським шляхом, запорожці вже 17 вересня були в Бронницях поблизу Донського монастиря. Московити спробували розгромити Сагайдачного, виславши проти нього військо на чолі з Василем Бутурліним. Однак український полководець несподівано атакував московські полки на марші й ущент їх розбив. Після цього Сагайдачний перейшов до Тушина, де 20 вересня з'єднався з Владиславом. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославль (окрім кам'яної цитеделі), Переяславль, Романів, Каширу і Касимов.

На Покров 1618 р. вдача залишила козаків. Вдячний Цар Михайло на честь перемоги збудував храм Покрова у Рубцові.

У вересні 1618 року, українські і польські війська під проводом гетьманів Петра Сагайдачного і Яна Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу і готувалося до штурму. Однак власне штурм Арбатських воріт 1 жовтня (на свято Покрови) 1618 року був вкрай невдалим, бо польська шляхта не збиралась битися насмерть, до того ж двоє найманців — французьких інженерів — перебігли через несплату жалування на бік московитів і передали їм плани атакуючих.

Переговори велися в селі Деуліні неподалік Троїце-Сергіївої лаври. 1 грудня 1618 року було укладене так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх прав на московський престол. За цю відмову Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Наприкінці 1618 — на початку 1619 року закінчилась громадянська війна в Росії, яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулось в Україну через Болхов — Орел — Севськ.

Протягом трьох місяців козаки подолали понад 1200 км (поляки в цей час пройшли 250 км, без серйозного опору, і не взяли жодної фортеці). Згідно з дослідженнями Гуржія і Корнієнка, українські полки рухалися з середньою швидкістю 15—20 км на добу, у 6-8 разів швидше, ніж поляки, у 2-3 рази — ніж європейці.

Київське братство

Пам'ятник П. Сагайдачному на Контрактовій площі у Києві

10-ти гривенна пам'ятна монета 2000 року присвячена Петру Сагайдачному

Зображення Петра Сагайдачного на поштовій марці

Фрегат «Гетьман Сагайдачний» 1994 рік.

З усім військом Запорізьким Петро Сагайдачний вступив до Київського (Богоявленського) братства, що виступало проти колонізаторської політики шляхетської Польщі. І хоча нова культурна інституція була створена без дозволу короля, братство не відважувалися заборонити чи скасувати, бо побоювалися козацтва. За активної участі Сагайдачного на Русі-Україні 1620 р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Таким чином Сагайдачний зробив безпрецедентний для свого часу крок — поставив зброю на охорону освіти рідної країни та її культури.

Смерть, заповіт

Петро Сагайдачний помер від тяжкої рани, яка була завдана отруєною стрілою^{[Джерело?]} у битві під Хотином (1621 р.) Похований у Києво-Братському монастирі. Перед смертю Сагайдачний заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі, щоб на доходи ві цього майна могли навчатись бідні діти.

Яків Собеський залишив про нього такий спомин:

«

Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив... на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий.

»

Вшанування пам'яті

На смерть Петра Сагайдачного ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав «Вірші», в яких прославив його заслуги у справі захисту батьківщини від турецько-татарських нападів. Героїчна постать Сагайдачного — у центрі творів Данила Мордовця «Сагайдачний», Осипа Маковея «Ярошенко», Зінаїди Тулуб «Сагайдачний», у багатьох легендах і піснях.

19 червня 2001 року в Києві на Подолі було встановлено пам'ятник гетьману. Також пам'ятник Сагайдачному встановлено на його Батьківщині, в селі Кульчиці, де також діє музей Петра Сагайдачного. Вулиці Сагайдачного є в Києві, Чернівцях і Тернополі.

4 липня 1993 року увiйшов у склад ВМС України фрегат «Гетьман Сагайдачний» — флагман сучасного українського військово-морського флоту.

Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного названа на честь П. Сагайдачного.

У 1994 році за романом письменника української діаспори Спиридона Черкасенка «Пригоди молодого лицаря» на Київській кіностудії імені Олександра Довженка був знятий кінофільм «Дорога на Січ», де також присутній образ славного гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного.

22 липня 1995 року Укрпошта випустила в обіг поштову марку з зображенням гетьмана, номіналом в 30 000 карбованців.

6 березня 2000 року Національним банком України випущено в обіг 10-ти гривневу срібну монету на реверсі якої розміщено зображення батальної сцени на Чорному морі, овальний портрет гетьмана, дата його смерті та колоподібний стилізований напис: ПЕТРО КОНАШЕВИЧ САГАЙДАЧНИЙ.

Джерела

• Сас П. М. "Запорожці у польсько-московській війні наприкінці Смути 1617-1618 рр НАН України. Інститут історії України. — Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2010. — 512 с. ISBN 978-966-2083-73-6
• Києво-Могилянська академія в іменах. XVII—XVIII ст. (Енциклопедичне видання)
• Антонович В. Петро Сагайдачний. // Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник.- К., 1991;
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000;
• Сас П. Петро Конашевич Сагайдачний. // Київська старовина, 1992, № 2;
• УРЕ.- Київ, 1962.- т. 12;
• Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний. // Дніпро, 1990, № 11;
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.;
• В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. «Історія України. Неупереджений погляд». Видавнічий дім Школа. 2007. стор. 95. ISBN 966-8182-62-6.
• Віталій Щербак. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст..- К.: Києво-Могилянська академія, 2006
• Історія України в особах: IX-XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.

Див. також

• Паустовський Костянтин Георгійович ( 1892-1968 )- письменник, нащадок Петра Конашевича Сагайдачного по батьківській лінії.

Посилання

• Акти та документи галицько-волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Аcts аnd Documents of 13th century — eаrly 14th century. Hаlych аnd Volyn’ Prіncіpаlіty: Reseаrch. Documents (укр.)
• Орест Форко
• Рейд Гетьмана Петра Сагайдачного на Москву
• Історія Українського Війська
• Касіян Сакович. Українська поезія XVI-XVII ст.

Попередник Григорій Тискиневич

Гетьман України 1614-1622

Наступник Оліфер Голуб