Садко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Федір Шаляпін в ролі варязького гостя

«Садко́» — опера Миколи Римського-Корсакова в семи картинах. Лібрето написано самим композитором на основі російських билин про гусляра Садко. Вперше поставлена в Приватної опері Солодовнікова в Москві під управлінням Євгенія Еспозіто в 1897 році.

До легенди про Садко Римський-Корсаков почав ще 1867 року, коли написав симфонічну поему під однойменною назвою. Теми з цього твору згодом увійшли в оперу. У музиці опери Римський-Корсаков активно використовує російські народні теми і «морські» лейтмотиви. На відміну від традиційного поділу опери на дії, «Садко» складається з семи картин, які при постановках розділяють або на три дії, або на п'ять.

Зміст опери головним чином запозичено з різних варіантів билини «Садко багатий гість», у поєднанні з казками зі збірки Афанасьєва «Народні російські казки». Час дії, звичайно відносять у билині до XI-XII століть, перенесено в опері в напівказкові-напівісторічну епоху, коли у Новгороді язичницькі вірування тільки-но почали витіснятися християнством.

Багато промов, описів декорацій і сценічних подробиць, поданих у партитурі, запозичені з різних билин, пісень, змов, голосінь. Билина про Волхв Всеславич і пісня про Солов'я Будимировича взяті прямо з народного епосу, лише з належними скороченнями та змінами. Тому в лібрето часто збережений билинний вірш із його характерними особливостями.[1]

Зміст[ред.ред. код]

Картина перша[ред.ред. код]

Декорація Івана Білібіна для першої картини опери «Садко»

В торговій артелі у Новгороді — бенкет. Гуслярі славлять іменитих гостей, лише один молодий гусляр Садко не хоче славити їх багатства. Він мріє про мандри, щоб далеко по просторах землі рознести славу Новгорода. Підводиться галаслива суперечка, більшість гостей підступають до Садка і женуть його з гостини. Садко йде і заявляє, що більше не стане співати їм своїх пісень, нехай вони живуть по старовині, як хочуть. Після його уходу бенкет триває.

Картина друга[ред.ред. код]

Декорація Івана Білібіна для другої картини опери «Садко»
«Садко» — картина художника Ілля Рєпіна, 1876.

Місячна ніч на березі Ільмень-озера. Садко співає, сидячи на камені, сумну пісню. На поверхні озера з'являється зграя білих лебедів, які тут же обертаються чарівними дівчатами. Серед них і Волхова, дочка Морського царя і цариці Водяніци, з сестрами. Вони водять хоровод під музику Садко. Гусляр вражений красою царівни і, коли інші червоні дівиці ховаються в глибині лісу, він звертається до неї зі словами любові і захоплення. Царівна зізнається йому, що любить його за чуда пісні. Вона відкриває йому своє походження, і на прощання дарує трьох золотих рибок, з якими він піде в далекі моря і знайде щастя. Царівна обіцяє чекати на його повернення. Наближається ранок, з озера чути голос Царя Морського, що кличе своїх дочок додому.

Картина третя[ред.ред. код]

Світлиця в теремі Садко. Ранок. Любава чекає свого чоловіка, Садко, якого не було всю ніч. Вона думає, що Садко більше не любить її, а марить лише про богатирську славу. Входить Садко, але він не звертає увагу на Любашу і думає лише про те щастя, яке обіцяла йому царівна. Любаву лякають його дивні слова. Любава, передчуваючи недобре в його задумі, благає його зі сльозами не губити себе. Проте Садко вирішує йти на площу побитися про велику заклад, адже він знає таємницю про золоту рибку з озера Ільмень.

Картина четверта[ред.ред. код]

Пристань в Новгороді на березі Ільмень-озера. На березі юрбиться маса народу, оточуючи торгових гостей - новгородських і заморських. Входять обидва настоятеля міста - старшина і воєвода, потім з'являється Садко. Вклонившись гостям, він заявляє, що в Ільмень-озері водиться риба з золотою лускою. Настоятелі сміються над його словами, тоді Садко пропонує їм побитися про велику заклад: нехай вони закладуть свої крамниці з товаром, а він - свою буйну голову. Настоятелі приймають виклик і тримають парі. Садко з човна закидає у воду мережу. З глибини озера долинає голос Морський царівни, що підтверджує свою обіцянку. Мережа витягують, і в неї знаходять трьох золотих рибок. Всі вражені цим дивом, а настоятелі пригнічені, втративши весь свій статок. Садко велить оглянути невід - чи не залишилося там дрібної риби. Виявляється, всі риба в неводі перетворилася на злитки золота. Садко викликає «молодшу бідну братію» до себе в дружинники, наказує їм узяти його золото, скупити в Новгороді всі товари і відправитися з ними за моря, в далекі краї. Перед Садко виступають варязький, індійський та венеціанський гості, що запрошують його відвідати свої краї. З'являється Любаша. Вона благає чоловіка не покидати її і не піддавати своє життя небезпеці. Але Садко відповідає, що його рішення безповоротно, і відпливає в море.

Картина п'ята[ред.ред. код]

Минуло дванадцять років. Посередині відкритого моря стоїть корабель Садко, не рушаючи з місця. Мореплавці кидають у море бочки із золотом, сріблом та перлами як данину Морському царя за те, щоб він не утримував корабель і відпустив його услід за іншими кораблями, які вільно пливуть по морю. Бачачи, що кидання в море данини не допомагає біді, Садко припускає, що Морський цар вимагає людської жертви, і пропонує кинути жереб, кому опуститися на дно. Дружина кидає жереб, і він дістається Садко. Він здогадується, що не Цар, а Царівна Морська вимагає його до себе. Він сходить по сходах у море, стаючи на покладену на воду дошку. Негайно ж вітрила надуваються, і корабель пливе. Садко залишається один на морі. З глибини до нього долинає голос Царівни: «Ти був вірний мені дванадцять років, до віку я твоя, Садко». Потім Садко з дошкою опускається в морську глибину.

Картина шоста[ред.ред. код]

Декорація Івана Білібіна для шостої картини опери «Садко»

Терем Царя Морського в підводному царстві. На престолах сидять сам Цар і Цариця Водяна. Садко спускається в терем на раковині, що запряжена дельфінами. Цар грізно говорить йому, що чекав його дванадцять років, а тепер Садко сам віддається йому в руки. Царівна намагається вгамувати гнів батька і просить дозволити Садко заспівати пісню. Цар погоджується, і Садко співає про могутність Морського Царя. Цареві подобається ця пісня, і він в нагороду віддає Садко руку своєї дочки. Відкривається весільна хода, починаються танці. Сам Цар захоплюється загальним веселощами і пускається в танок з Царицею. Розгулявшись щосили, Цар наказує річках і струмках розлитися і потопити всі кораблі на морі. Раптом з'являється Старчище - могутній богатир, одягнений калікою перехожий. Вибивши своєю булавою гуслі з рук Садко, він кричить на нього, що не личить гуслярові тішити піснями підводне царство, і що тепер Садко повинен послужити рідному Новгороду. Старчище вимагає, щоб Цар Морський перестав топити кораблі і відпустив свою дочку на землю, до Новгорода, разом з Садко. З цими словами він зникає. Садко з царівною сідають в раковину і піднімаються нагору, а морське царство поступово опускається вглиб і зникає.

Картина сьома[ред.ред. код]

Луг поблизу Ільмень-озера. Садко спить на березі, біля нього стоїть Морська Царівна і заколисує його піснею. Займається зоря. При вигляді світанку Царівна прощається з Садко, кажучи, що прийшла пора її обернутися швидкої річкою і лягти в круті береги поруч з її милим іншому. Вона розсіюється ранковим туманом по луці. Чути голос Любави, що сумує про свого чоловіка. Побачивши Садко, вона радісно кидається до нього. Садко, прокинувшись, озирається навкруги, дивуючись, де він знаходиться, чи наяву з ним трапилися пригоди або ж уві сні. Радісно обіймає він дружину і каже їй, що повернувся назавжди і тепер вони заживуть щасливо і безтурботно. Озирнувшись, вони бачать, що на місці, вкритому раніше туманом, утворилася широка річка, що впадає в Ільмень, а по річці пливуть кораблі Садко, поспішаючи пристати до берега. Садко пояснює своїй дружині, що Цар Морський, полонений його піснями, віддав йому свою дочку, яка перетворилася тепер в річку Волхову. У цей час кораблі пристають до берега, з них сходить дружина. З усіх боків натовп збігається. Усі дивуються диву - появі на цьому місці річки і поверненню Садко, і захоплено його вітають. Загальне торжество.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Римский-Корсаков Н. А. Садко. Опера-былина (клавир). — Л., Музыка, 1975

Посилання[ред.ред. код]