Садова рута

Ruta graveolens

Рута садова (ін. назви: ру́та запашна́, рута городня, рута пахуча) (Ruta hortensis Mill. = R. graveolens L. p. p. = R. graveolens ssp. hortensis Gams.) — багаторічна рослина з родини рутуватих (Rutaceae), отруйна.

Трав'яниста сизувато-зелена гола рослина. Стебла прямостоячі, 20—60 см заввишки, розгалужені, при основі дерев'яніючі. Листки чергові, залозисто-крапчасті, яйцевидно-трикутні, 2—3-перисторозсічені, з видовженооберненояйцевидними цілокраїми або дрібнозарубчастими тупуватими частками, з яких середня більша і часто з виїмкою на верхівці. Квітки правильні, двостатеві, у верхівковому щитковидному суцвітті (верхня квітка в суцвітті п'ятичленна, решта — чотиричленні); пелюстки жовті, на верхівці з шоломиком, до основи раптово звужені в нігтик, угорі цілокраї або зубчасті. Плід — коробочка. Квітне у червні — липні.

Поширення

Рута садова дико росте лише в Криму. В інших районах (переважно в південно-західній частині України) її культивують як декоративну, лікарську та етероносну рослину.

Заготівля і зберігання

Для виготовлення ліків використовують свіжу або сушену траву рути (Herba Rutae graveolenis), зібрану в період цвітіння рослини.

Збирати руту треба в гумових рукавицях, бо свіжий сік рослини подразнює шкіру і спричинює опіки у вигляді водянистих пухирців (перша допомога в цьому випадку — зробити компрес із свіжих розтертих квіток нагідок лікарських) і навіть набряки (алергічна реакція настає через 20—24 години).

Сушать сировину під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні, яке добре провітрюється. Штучне сушіння проводять при температурі, не вищій за 35°. Контролюючи хід сушіння, треба користуватися респіратором. Сухої трави виходить 20%. Готову сировину зберігають без доступу прямого сонячного проміння у добре закритих банках або бляшанках.

Рослина офіцинальна у восьми країнах світу.

Хімічний склад

Особливістю хімічного складу рути садової є одночасна наявність алкалоїдів (0,2—1,4%) і ефірної олії (у сушеній траві до 0,7% ), що в рослинному світі спостерігається не часто. Алкалоїди рути — похідні хіноліну, фурохіноліну та акрадину: скіміанін, кокусагінін, гравеолін-руталеїн, гравеолінін, фагарин, диктамнін, арборин, арборинін та ін. До складу ефірної олії входять кетони (метилгептилкетон, мєтилгексилкетон, метилоктилкетон, метилнонілкетон, альфа-нонанон та ін.), на які припадає 90 % від її загального складу, пінени, метилсаліцилат, альфа-нонілацетат, лимонен, цимол, бензальдегід, мірцен, елімол, ундеканон, цимен, цинеол, кумінальдегід, цитронелол, карвакрол, гваякол, линалоол, капронова, капралова, пальмітинова та анісова кислоти, ундециловий спирт та інші аліфатичні спирти. Крім алкалоїдів і ефірної олії, у траві рути є фурокумарини і кумарини (бергаптен, псорален, ксантотоксин, рутарин, рутамарин, рутаретин, ізоімператорин, ізопімпінелін, умбеліферон, герніарин, скополетин, рафноретин та ін.), флавоноїдний глікозид рутин, лігнан савінін, гравеоленова кислота, акроніцин, смолисті та інші речовини.

Опіки у вигляді водянистих пухирців у жарку погоду

Листя рути садової

Ruta graveolens

Фармакологічні властивості і використання

Рута садова — одна з популярних лікарських рослин. Багатий хімічний склад рослини зумовлює широкий спектр її лікувальних властивостей. Найважливішою властивістю рути є її здатність знімати спазми гладенької мускулатури травного тракту, жовчних і сечовивідних шляхів та периферичних кровоносних судин. Як наслідок знижується артеріальний тиск, уповільнюються серцеві скорочення, підвищується діурез, поліпшується відтік жовчі. Важливе терапевтичне значення має здатність рути ущільнювати стінки кровоносних судин, завдяки чому їхня резистентність та еластичність збільшуються, а ламкість і можливість ушкодження зменшуються.

Відмічено слабку седативну дію рути. Гіркі речовини, що є в рослині, збуджують виділення шлункового соку; фурокумарини підвищують чутливість шкіри до ультрафіолетового проміння; акроніцин виявляє протипухлинну активність.

Показаннями до призначення рути (per se або в суміші з іншими лікарськими рослинами) є бронхіальна астма, захворювання шлунково-кишкового тракту, що супроводяться спазмами, жовчнокам'яна хвороба, головні болі, пов'язані зі спазмами судин, атеросклероз, серцеві неврози, варикозне розширення вен, істерія, епілепсія, нервові розлади в клімактеричному періоді, імпотенція та наявність глистів (Ascaris lumbricoides).

Як еменагогічний засіб руту використовують при гіпоменструальному синдромі й альгоменореї. Найдоцільніша форма застосування — настойка, оскільки у спирті діючі речовини рути розчиняються краще.

Крім настойки, часто використовують холодний настій рослини. Застосовують руту і як зовнішній засіб. Настій використовують при запаленні повік і висипах на шкірі, а настойку — при ревматизмі, подагрі, невралгії й люмбаго.

В гомеопатії руту використовують при травмах м'язів, варикозних вузлах, запаленні очей та суглобовому ревматизмі.

Свіжа рослина містить від 0,1 до 0,15% етерової олії, має глюкозид рутин, що діє як сильний гіпотенсивний засіб; вживають у гомеопатії. Культивують як декоративну, лікарську та етерову рослину.

В Україні оспівана у численних народних піснях.

Література

• Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Український радянський енциклопедичний словник. У 3-х т. Т. 3. — 2-ге вид. — Київ, 1987.
• А. Шедо, І. Крейча, «Пряности», — Братислава, «Priroda», 1985

Це незавершена стаття з біології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.