Микола Садовський
Мико́ла Ка́рпович Сад́овський (справжнє прізвище Тобілевич; *6 березня 1856, с. Кам'яно-Костувате[1] — †7 лютого 1933, Київ) — актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру; брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського й М. Садовської-Барілотті.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився у селі Костувате на Херсонщині, вчився в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. З початком Російсько-турецької війни прямо з училища іде на фронт добровольцем. Він бере участь практично у всіх крупних битвах на Балканах, в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу, в кінці кампанії дійшов до самого Константинополя. Був нагороджений Георгієвським хрестом, представлений до офіцерського чину. Однак Микола Тобілевич не спокусився військовою кар'єрою, а вернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням — театром.
З 1881 р. в професійному театрі у трупах Г. Ашкаренка, М. Кропивницького, М. Старицького, а в 1888 організував власну трупу. У 1898 р. трупа Садовського об'єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та П. Саксаганського), а ще два роки пізніше (1900 р.) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького. У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом з М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західно-Українських землях. Повернувшися до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою працю 1906 р. в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 р. в Києві (див. Театр М. Садовського).
У роки української державности Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів; 1920 р. в Галичині, з 1921 р. — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі. По поверненні до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.); залишив спогади «Мої театральні згадки», опубліковані посмертно (1956 р.).
Як актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів, хоч і не позбавлених характером гри «нутром» (від великих емоцій до спаду). Садовський уславився в героїчно-історичному — Богдан Хмельницький (в одноіменній п'єсі М. Старицького), Сава Чалий (І. Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-Черняхівської) і героїчно-побутовому репертуарі: Дмитро («Не судилося» М. Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого); був першим Командором («Камінний господар» Лесі Українки) і Городничим на українській сцені («Ревізор» М. Гоголя); крім того, виступав у оперовому репертуарі й уславився як виконавець українських народних пісень.
Садовський спричинився також до збагачення українського репертуару перекладами («Ревізор» М. Гоголя, лібретта опер «Галька» С. Монюшка, «Продана наречена» Б. Сметани та ін.). Як режисер Садовський виховав цілу плеяду українських акторів (О. Петляш, О. Корольчук, Є. Хуторна, М. Малиш-Федорець, І. Ковалевський і багато ін.), даючи їм велику волю в творенні образу. Роль Садовського як культурного і громадського діяча виходить далеко за межі театру. У товаристві інших корифеїв і сучасних йому діячів у різних ділянках культури й мистецтва (М. Лисенко, Л. Старицька-Черняхівська, В. Кричевський і багато ін.) діяльність Садовського сприяла народженню нового покоління української інтелігенції 20 століття.
Помер 7 лютого 1933 у Києві. Похований на Байковому кладовищі (надгробок — граніт, мармур; скульптор Е. М. Фрідман; встановлений в 1935 році)[2].
[ред.] Пам'ять
1944 року у Києві на його честь названо вулицю та провулок.
У 1957 році Вінницькому театру присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.
[ред.] Примітки
- ↑ Гордість України
- ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією Кудрицкого А. В. — Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Тобілевич С. Мої стежки й зустрічі. К. 1957;
- Василько В. Микола Садовський та його театр. К. 1962;
- Мар'яненко І. Сцена, актори, ролі. К. 1964;
- Український Драматичний театр, І. К. 1967.
[ред.] Посилання
- «Проект — Єлисаветградський абрис. Персони українського театру.» Біографія, бібліографія, світлини Миколи Садовського та експонатів з фондів меморіального музею М. Л. Кропивницького.
