Саймон Дональдсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Саймон Кіруон Дональдсон
англ. Simon Kirwan Donaldson
Simon Donaldson.jpg
Народився 20 серпня 1957(1957-08-20) (57 років)
Кембридж, Великобританія
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Галузь наукових інтересів математика
Заклад Імперський коледж в Лондоні
Інститут перспективних досліджень
Оксфордський університет
Alma mater Оксфордський університет
Кембриджський університет
Науковий керівник Майкл Атія
Найджел Хітчін
Відомі учні Оскар Гарсія-Прада
Домінік Джойс
Дітер Котчік
Грем Нелсон
Пауль Зайдель
Відомий завдяки: топологія гладких (диференційованих) чотиривимірних многовидів
Нагороди премія Уайтхеда молодшого (1985)
Медаль Філдса — 1986
Премія Крафорда (1994)
Міжнародна премія короля Фейсала (2006)

Саймон Кіруон Дональдсон (народився 20 серпня 1957 року, в Кембриджі, Англія), — англійський математик відомий роботою над топологією гладких (диференційовних) чотиривимірного многовидів. В наш час[Коли?] він — член Лондонського наукового королівського товариства, професор чистої математики і президент Інституту математичних наук Імперського коледжу в Лондоні. У 2010 році він був обраний іноземним членом Королівської шведської академії наук.[1]

Біографія[ред.ред. код]

Дональдсон отримав ступінь бакалавра з математики в Пемброк-коледжі в Кембриджі в 1979 році, а в 1980 почав роботу в аспірантурі Вустер-коледжа, Оксфорд, спочатку під керівництвом Найджела Хітчіна, а потім під керівництвом Майкла Атія. Ще аспірантом Дональдсон одержав у 1982 році результат, який приніс йому славу. Цей результат був опублікований у 1983 році у статті Самодуальні з'єднання і топологія гладких 4-многовидів. За словами Атія, стаття «приголомшила математичний світ» (Атія 1986).

У той час як Майкл Фрідман класифікував топологічні чотиривимірні многовиди, робота Дональдсона сфокусувалась на 4-многовидах, що допускають диференційовану структуру, використовуючи інстантони, часткове рішення рівняння Янга-Міллса калібрувальної теорії, яка бере свій початок в квантовій теорії поля. Одні з перших результатів Дональдсона дали жорсткі обмеження на форму перетину гладкого чотиривимірному многовиду. Як наслідок, широкий клас топологічних чотиривимірних многовидів зовсім не допускають будь-якої гладкої структури. Дональдсон також одержав поліноміальні інваріанти в калібрувальній теорії. Це були нові топологічні інваріанти чутливі до основної гладкої структури чотиривимірних многовидів. Вони дозволили вивести існування «екзотичних» гладких структур — деякі топологічні 4-многовиди можуть нести нескінченне сімейство різних гладких структур.

Після отримання ним DPhil ступеня в Оксфордському університеті в 1983 році, Дональдсон був призначений молодший науковим співробітником в Коледж Олл Соулз, Оксфорд, він провів навчальний рік 1983-84 в Інституті перспективних досліджень в Прінстоні, і повернувся в Оксфорд як Уолліс професор математики в 1985 році. У 1999 році він переїхав в Імперського коледжу в Лондоні.

Дональдсон отримав премію Уайтхеда молодшого від Лондонського математичного товариства в 1985 році і в наступному році він був обраний членом Лондонського наукового королівського товариства, а також в 1986 році, він отримав Медаль Філдса. Проте йому відмовили в членстві в Інституті математики та її застосувань на тій підставі, що пройшло дуже мало часу після його докторантури. Він був нагороджений у 1994 році премією Крафорда.

У лютому 2006 році професор Дональдсон був нагороджений Міжнародною премією короля Фейсала в галузі науки за його роботу в суто математичній теорії, пов'язаній з фізикою, які допомогли у формуванні розуміння законів матерії на суб'ядерних рівні.

У квітні 2008 року він був нагороджений премією Неммерса в галузі математики, однією з найпрестижніших математичних премій Північно-західного університету.

У 2009 році він був нагороджений премією Шоу з математики (спільно з Кліффордом Таубсом) за їх чисельні блискучі внески в геометрію в 3 і 4-х вимірів.

У 2010 році він був обраний іноземним членом Королівської шведської академії наук.[1]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Atiyah, M. (1986). «On the work of Simon Donaldson». Proceedings of the International Congress of Mathematicians. 
  • Donaldson, S. K. (1983). «An application of gauge theory to four-dimensional topology». J. Differential Geom. 18. с. 279–315. 
  • ——— (1983). «Self-dual connections and the topology of smooth 4-manifolds». Bull. Amer. Math. Soc. 8 (1). с. 81–83. doi:10.1090/S0273-0979-1983-15090-5. 
  • ——— (1987). «Irrationality and the h-cobordism conjecture». J. Differential Geom. 26 (1). с. 141–168. 
  • ——— (1987). «Infinite determinants, stable bundles and curvature». Duke Math. J. 54 (1). с. 231–247. doi:10.1215/S0012-7094-87-05414-7. 
  • ——— (1990). «Polynomial invariants for smooth four-manifolds». Topology (journal) 29 (3). с. 257–315. doi:10.1016/0040-9383(90)90001-Z.  Текст «Topology » проігноровано (довідка)
  • ——— (1999). «Lefschetz pencils on symplectic manifolds». J. Differential Geom. 53 (2). с. 205–236. 
  • ——— (2001). «Scalar curvature and projective embeddings. I». J. Differential Geom. 59 (3). с. 479–522. 
  • ——— & Kronheimer, P. B. (1990). The geometry of four-manifolds. Oxford Mathematical Monographs. New York: Oxford University Press. ISBN 0198535538. 
  • Uhlenbeck, K. & Yau, S.-T. (1986). «On the existence of Hermitian-Yang-Mills connections in stable vector bundles». Communications on Pure and Applied Mathematics 39 (S, suppl.). с. S257–S293. doi:10.1002/cpa.3160390714.  Текст «Comm. Pure Appl. Math. » проігноровано (довідка)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б New foreign members elected to the academy, press announcement from the Royal Swedish Academy of Sciences 2010-05-26