Саксонські війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Саксонські війни (772 - 804)рр.
Frankish Empire 481 to 814-ru.svg

Дата: 772 - 804
Місце: Німеччина
Результат: Включення Нижньої Саксонії до складу Франкської імперії
Сторони
Східно-Франкське королівство саксонські племена
Командувачі
Карл Великий Відукінд Саксонський

Саксо́нські ві́йни — запеклі завойовницькі війни, які Карл Великий вів з саксами з 772 по 804 роки. Їх результатом стало включення Нижньої Саксонії до складу Франкської імперії і прийняття саксами християнства. У той час сакси ділилися на західних ( вестфальських), центральних ( енграрійських), східних ( остфальських) і північних (нордальбінгенських).

Ранні війни[ред.ред. код]

Сакси виділялися серед племен Німеччини своєю войовничістю і прихильністю до язичницьких культів. Межа франків з ними була погано визначена, бо майже скрізь проходила по голій рівнині, а не по річкових перешкодах. Щодня тут відбувалися вбивства, грабежі та підпали. На державній асамблеї в Вормсі Карл оголосив про початок війни з саксами. В 772 Карл уперше вторгся в Саксонію, зруйнував фортецю Ересбург і скинув поганську святиню - ідола Ірмінсула.

В 775 на чолі великої армії Карл досяг землі остфалів і дійшов до річки Окер, взяв заручників і залишив сильні гарнізони в Ересбурзі і Сігібурзі. Наступної весни під тиском у відповідь саксів Ересбург упав. Після цього Карл змінив тактику, вирішивши створити «укріплений рубіж» ( марку), який повинен був охороняти франків від вторгнень саксів. В 776 він, знову зміцнивши Ересбург і Сігібург, побудував нову фортецю Карлсбург і залишив у прикордонній зоні священиків для навернення язичників-саксів в християнську віру, яке спочатку йшло досить успішно. В 777 сакси знову були розбиті, і тоді більшість саксонських еделінгів (племінна знать) на зборах в Падерборні визнало Карла своїм повелителем.

Повстання Відукінда[ред.ред. код]

Пам'ятник Відукінду в Нінбургу

Тим часом сакси -вестфали, об'єднавшись навколо Відукінда, який в 777 не з'явився в Падерборн, а втік до датського короля Зігфріда, забули свої клятви і показне навернення до християнства, і знову почали війну. В 778, перейшовши кордон біля Рейну, вони піднялися по правому березі річки до Кобленца, все випалюючи і грабуючи на своєму шляху, а потім, навантажені багатою здобиччю, майже без перешкод повернулись назад. В 779 Карл вторгся в Саксонію і пройшов всю країну, ніде не зустрічаючи опору. Знову, як і колись, у його табір з'явилося безліч саксів, які дали заручників і клятви у вірності. Проте король вже не вірив їм.

На наступний рік Карлу зі своєю армією і священнослужителями вдалося пройти до самої Ельби - межі між саксами та слов'янами. На цей час у Карла вже був стратегічний план, який зводився, загалом, до підкорення всієї Саксонії через християнізацію. У цьому Карлу дуже допоміг англосакс Віллегад, доктор богослов'я, що приступив до насадження нової віри. Всю Саксонію Карл розділив на адміністративні округи, на чолі яких поставив графів.

Для утихомирення слов'ян-сорбів, що напали на прикордонні землі Саксонії та Тюрінгії, Карл направив військо, до складу якого вже входили і вірні Карлу сакси . Але в цей час з Данії повернувся Відукінд Саксонський. Вся країна негайно повстала, звівши нанівець усі досягнення Карла. Безліч франків та саксів, що прийняли нову віру, було перебито, а християнські храми зруйновані. Військо, надіслане проти сорбів, потрапило в засідку біля Везера у гори Зюнтель і в битві було майже повністю перебито. Одночасно посилилося невдоволення нововведеннями Карла і в Фризії.

Верденська різанина[ред.ред. код]

Карл Великий зібрав нову армію, з'явився у Верден, викликав до себе саксонських старійшин і примусив їх видати 4500 призвідників повстання. Їх обезглавили в один день. Відукінд встиг втекти. Карл оприлюднив так званий «Перший Саксонський капітулярій», за яким невірність королю і всяке порушення громадського порядку каралося смертю. «Капітулярій» містив заходи з викорінення язичництва.

В 783 році відбулися битва при Детмольді і наступна за нею битва на Хазі (поблизу Оснабрюка), які принесли перемоги війську Карла Великого. Наступні 784 та 785 роки Карл майже безвиїзно залишався в Саксонії. В ході завзятої війни він винищував саксів в боях і каральних рейдах, брав сотні заручників, вивозячи їх з країни, нищив селища і хутори непокірних.

Перелом[ред.ред. код]

Зиму 784 - 785 років король провів в Саксонії, в Ересбургу, куди він переселився разом з родиною. Влітку 785 франки перейшли Везер. Знекровлений багатьма поразками Відукінд запросив пощади і зав'язав з Карлом переговори в Бернгау. Восени вожді саксів Відукінд і Аббіо з'явилися до двору Карла в Аттіньї, в Шампані, і хрестилися, причому Карл був хрещеним батьком Відукінда. Сакси присягнули на вірність і отримали з рук короля дари. У війні відбувся перелом. Літопис під 785 роком зазначає, що король франків «підкорив всю Саксонію». Після цього опір переможених став слабшати.

Повстання 793 року[ред.ред. код]

Однак в 793 на півночі знову спалахнуло повстання, що охопило не тільки Саксонію, але й інші території, на яких жили фризи, авари та слов'яни. В 794 -799 роках знову йшла війна, яка носила вже характер винищувальної, що супроводжувалася масовими захопленнями заручників і полонених, яких навертали на рабів і вивозили у внутрішні області королівства.

Сакси запекло пручалися, особливо наполегливо в Нордальбінгії. Бажаючи досягти перемоги над ними, Карл уклав союз зі слов'янами-бодричами, ворогами саксів, і знову разом з сім'єю провів зиму 798 - 799 в Саксонії в районі Везера, де розбив табір, а по суті вибудував нове місто з будинками і палацами, назвавши це місце Герштель, тобто «Стоянка армії».

Навесні, покинувши Герштель, Карл підійшов до Міндена і спустошив всю область між Везером і Ельбою, у той час як його союзники бодричі успішно воювали в Нордальбінгії. Влітку 799 король разом з синами відправився в останній похід проти саксів. Сам він залишався в Падерборні. Тим часом Карл Юний завершив утихомирення Нордальбінгії. Як завжди, Карл повернувся до Франції, ведучи з собою безліч саксів з дружинами і дітьми для розселення їх у внутрішніх областях держави.

Щоб остаточно замирити саксів, Карл Великий видав (797) новий Саксонський капітулярій, яким скасовувався режим терору, встановлений капітулярієм 785 року, і вводилося рівність франків і саксів перед законом . В Міндені, Оснабрюку, Фердені, Бремені, Падерборні, Мюнстері і Гільдесгеймі були засновані саксонські єпископські кафедри, що належали почасти до Кельнської, почасти до Майнцської єпархії.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Хегерманн Д. Карл Великий. — М.: ТОВ «Видавництво АСТ»: ЗАТ НВП «Єрмак», 2003. — 684 с. — ISBN 5-17-018628-7