Саксофон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альтовий саксофон

Саксофо́н (англ. saxophone, італ. saxofono від імені винахідника та грец. φωνη) — духовий музичний інструмент.

Сконструйований в 1841 р. бельгійським майстром А. Саксом (патент 1846 р.) Виготовляється з латуні. Має конічний стовбур, мундштук з одинарною тростиною (як у кларнета) та систему клапанів (як у гобою та флейти), завдяки чому належить до сімейства дерев'яних духових.

Історія[ред.ред. код]

Винайдення[ред.ред. код]

Саксофон був вперше продемонстрований Адольфом Саксом у 1841 році на виставці в Брюселі. Початково автор називав свій винахід «мундштучним офіклеїдом» — Сакс намагався усунути інтонаційні розбіжності між дерев'яними і мідними інструментами духових оркестрів, заповнити тембровий простір між ними, і для цієї мети зайнявся переробкою офіклеїдів — мідних духових з клапанною системою. Нововведення Сакса полягало головним чином у заміні чашоподібного мундштука одинарною тростиною (як у кларнета), а також вдосконаленні системи клапанів за принципом Т.Бема.

12 червня 1842 Гектор Берліоз опублікував у Паризькому часописі «Journal des Debats» статтю, в якій назвав винахід Сакса «саксофоном», згодом ця назва закріпилася за інструментом. Берліоз став також автором першого твору, спеціально написаного для інструментального складу із включенням саксофону — хоралу для голосу і шести духових. Окрім саксофона в хоралі використовуються інші інструменти, вдосконалені Саксом, зокрема бас-кларнет. 3 лютого 1844 композитор сам продиригував цим твором, а вже в грудні саксофон вперше з'явився в оперному оркестрі на прем'єрі опери Жоржа Кастнер «Останній цар Іудеї». У тому ж році саксофон був представлений на промисловій виставці в Парижі[1].

21 березня 1846 а Сакс отримав патент на «систему духових інструментів, званих саксофонами», що включала вісім різновидів. За рік до того саксофони разом з іншими інструментами, сконструйованими (саксгорнамі і саксотрубамі) були введені у французькі військові оркестри для заміни гобоя, фаготів і валторн.

Входження до європейської музики[ред.ред. код]

Будучи знавцем оркестровки і можливостей інструментів, Берліоз включив в свою працю «Мистецтво інструментування» досить велику статтю про саксофони і дав цим інструментам позитивну характеристику. Композитори періодично включали саксофон в оркестр (як правило, в операх): Галеві — «Вічний жид» (1852), Мейєрбер — «Африканка» (1865), Тома — «Гамлет» (1868) і «Франческа да Ріміні» (1882) , Деліб — «Сільвія» (1876), Массне — «Король Лахорський» (1877) , «Іродіада» (1881) і «Вертер» (1886), Сен-Санс — «Генріх VIII» (1883), Венсан д'Енді — «Лютий» (1895) та інші. У симфонічному оркестрі саксофон використовувався набагато рідше, один з самих відомих випадків його застосування — музика Жоржа Бізе до драми Альфонса Доде «Арлезіанка» (1874), де цьому інструменту доручені два великі сольні епізоди.

У 18571870 роках Сакс викладав гру на саксофоні у військовому училищі при Паризькій консерваторії. За ці роки він підготував ряд першокласних музикантів і надихнув композиторів на створення творів, написаних спеціально для саксофона. Однак через вибух Франко-прусської війни 1870, попит на новий інструмент зменшився, клас саксофона у Паризькій консерваторії був закритий до 1942 року, а центр розвитку інструменту перемістився в Америку

Входження у джаз[ред.ред. код]

Кінець XIX століття в США є епохою зародження джазу, і саксофон, завдяки специфічному звуку і величезним виразовим можливостям, швидко завоював популярність в цьому музичному напрямку. Приблизно з 1918 року, за висловом одного з критиків, країну захлеснула «саксофономанія». Налагоджена масове виробництво цих інструментів сприяло їх швидкого поширення, і навіть ранні джазові записи кінця 1910-х — початку 1920-х років свідчать про велику популярністю саксофона в джазі.

В епоху свінгу (з середини 1930-х років) в моду увійшли джазові оркестри (бігбенди), в яких група саксофонів стала обов'язковою частиною. Як правило, до складу такого оркестру входили не менше п'яти саксофонів (два альтовий, два тенорових і один баритональний), однак склад міг варіюватися, при цьому один з саксофоністів також інколи грав на кларнет е, флейті або більш високої різновиди саксофона (сопрано або сопраніно). Серед видатних саксофоністів цього часу, що грали соло — Лестер Янг (1909—1954), Коулмен Хокінс (1904—1969), пізніше — Чарлі Паркер (1920—1955).

XX століття[ред.ред. код]

Проникнення джазу у Європу 1920 сприяло відродженню інтересу до інструменту і в європейських країнах. До саксофону звернулися такі композитори як Даріюс Мійо, Моріс Равель, Пауль Хіндеміт, а з 1930-х років і радянські композитор — Дмитро Шостакович, Арам Хачатурян та інші. Саксофон також лишився одним з провідних інструментів. У другій половині XX століття великими виконавцями були Джуліан «Кеннонболл» Еддерлі (1928—1975), Джон Колтрейн (1926—1967), Джеррі Малліген, Бад Шенк, Філ Вудс та багато інших.

З 1969 року регулярно проводяться Всесвітні конгреси саксофоністів, в рамках яких проходять конкурси та фестивалі, видаються книги і періодичні видання. У 1995 році в Бордо був відкритий Європейський центр саксофона, завданням якого є збір всіх існуючих матеріалів, що мають відношення до саксофону, і подальше просування цього інструменту в рамках сучасної музики.

Серед відомих українських виконавців — Київський квартет саксофоністів на чолі з Ю. Василевичем. Клас саксофону викладається у Національній музичній академії Україні, ряді інших музичних вишів країни.

Будова саксофона[ред.ред. код]

Мундштуки, тростини, лігатури, ковпачок тенорового саксофона

Саксофон являє собою конічну трубку, що виготовляється, як правило, зі спеціальних сплавів: томпака (сплав міді і цинка), пакфонга (той же склад, з додаванням нікелю) або латуні. Для компактності трубка саксофона вигнута у формі цибуха. Високі різновиди саксофона (сопрано і сопраніно) мають невелику довжину і тому зазвичай не згинаються. Сучасні фірми-виробники музичних інструментів інколи випускають прямі басові саксофони і, навпаки, вигнуті сопранові, але це практикується лише в якості експерименту.

Саксофон складається з трьох частин: розтруба, власне корпусу, і «ески» (тонкої трубки, що продовжує собою корпус). На еску насаджується мундштук, будова якого дуже схоже на будову мундштука кларнета: він також має дзьобоподібну форму, виготовляється з чорного ебоніта чи пластику, а іноді з металу. Різноманіття жанрів і напрямів, в яких використовується саксофон, визначило велику кількість варіантів будови самого мундштука в залежності від необхідного звучання.

Мундштуки відрізняються один від одного за такими параметрами, як «паща» (відстань від кінчика тростини до верхнього кінчика мундштука) і довжина виїмки (довжина вільної частини притиснутою до мундштука тростини). Для класичного виконання використовуються мундштуки з меншими пащами, для інших жанрів — з ширшими.

Тростини альтового (ліворуч) і тенорового саксофонів

Звукоутворюючим елементом на саксофоні є тростина (язичок), яка теж схожа за будовою з тростиною кларнета. Зазвичай для її виготовлення застосовується бамбук або очерет, однак деякі моделі робляться із синтетичних матеріалів. Залежно від різновиду саксофона, для якої вони призначені, тростини мають різні розміри.

Палиця прикріплюється до мундштука за допомогою особливого пристосування — лігатури (машинки), що являє собою невеликий хомутик з двома гвинтами. Лігатура для класичного саксофону робиться з металу, джазові музиканти використовують нарівні з металевими лігатурами шкіряні, що надають тростині вільніші коливання.

Для збереження тростини від випадкового пошкодження використовується спеціальний металевий або пластмасовий ковпачок, який надягають на мундштук, коли інструмент довго не використовується.

Саксофон забезпечений складною системою клапанів, що закривають і відкривають отвори на його корпусі. Їх кількість варіюється від 19 до 22 в залежності від різновиду інструменту.

Різновиди[ред.ред. код]

Саксофон існує в декількох різновидах:

Сімейство саксофонів
Сопранові (in B, in C) та сопраніновий (in Es) саксофони
  • Сопраніно — у вигляді прямої труби, найвищий за теситурою різновид. Як правило в строї Es
  • Сопрано — звучання делікатне й солодке, як правило у вигляді прямої труби, в строї B (рідше C)
  • Альт — багате й тепле звучання, найпоширеніший різновид — у вигляді S, в строї Es (рідше F)
  • Тенор — чисте й виразне звучання, у вигляді S, в строї B (рідше C)
  • Баритон — глибоке, дещо хрипкувате звучання, у вигляді S із підвищенням в верхній частині, в строї Es (рідше F)
  • Бас — порівняно рідко вживаний різновид, в строї B (рідше C)

Початково Сакс сконструював дві групи саксофонів. Перша група включала інструменти in C і in F — вони призначалися для симфонічних оркестрів, друга група — інструменти in B та in Es — призначалася для військових духових оркестрів. Однак незабаром з'ясувалося, що інструменти військових оркестрів мають ряд переваг перед саксофонами in C і in F. Поступово інструменти «симфонічних» строїв вийшли з ужитку і після 1930 року масово вже не випускалися, хоча сопрановий саксофон in C зрідка використовується в практиці деяких музикантів.

Діапазон саксофона складається з трьох регістрів: низького, середнього і високого, і покриває дві з половиною октави. У деяких сучасних творах використовується «фальцетний» регістр (вище високого), що досягається за допомогою спеціальної аплікатури, що дозволяє досягти «флажолетні» гармонійних звучань.

Техніка гри на саксофоні[ред.ред. код]

Фрагмент клапанного механізму альтового саксофона

Аплікатура саксофона близька до аплікатури гобоя, а принцип видобування звуку подібний із звуковидобуванням на кларнеті. При цьому регістри саксофона більш однорідні, ніж регістри кларнета.

Можливості саксофона дуже широкі: за технічною рухливістю, особливо в легато, він конкурує з кларнетом, можлива велика амплітуда вібрації звуку, чітке акцентоване стаккато, ґліссандування. До того ж саксофон володіє значно більшою, ніж у інших дерев'яних духових, силою звуку (приблизно як у валторни). Його здатність органічно зливатися як з групою дерев'яних, так і мідних духових допомагає йому успішно поєднувати ці групи за тембром[2].

У джазі і при виконанні сучасної музики саксофоністи використовують найрізноманітніші прийоми гри — фруллато (тремоло на одній ноті за допомогою мови), резонансне звучання, виконання в надвисокому регістрі з флажолетні звучаннями, багатоголосне звучання і ін

Використання в музиці XX століття[ред.ред. код]

В академічній музиці саксофони використовується і як сольний інструмент, у складі духових оркестрів та, інколи, у складі симфонічних оркестрів. Як сольний інструмент і як учасник ансамблів саксофон широко використовується в джазі.

Саксофон у симфонічному оркестрі[ред.ред. код]

сопрановий саксофон

Початок XX століття позначився відновленням інтересу класичних композиторів до саксофону. У 1920-ті роки в свої твори його ввели Даріус Мійо (балет «Створення світу»), Жермен Тайфер, Моріс Равель«Болеро» використовується відразу три саксофону — сопраніно, сопрано і тенор), Пауль Хіндеміт (опера «Кардильяк», 1926) та інші. Значну роль для відновлення інтересу до інструменту відіграв джаз, який у 1920-ті роки набував популярності в Європі.

У наступне десятиліття саксофон був задіяний у таких творах, як балет «Золотий вік» Д. Шостаковича (1930), сюїта «Поручик Кіже» (1934) С. Прокоф'єв, ораторія «Жанна д'Арк на вогнищі» (1935) А. Онеггера, «Концерт пам'яті ангела» і опера «Лулу» А. Берга, балет «Ґаяне» А. Хачатуряна. Ліричне соло саксофона звучить у середній частині «Симфонічних танців» С. Рахманінова.

У творах українських композиторів можна відзначити використання саксофона в балеті Є. Станнковича «Різдвяна ніч».

Сольні твори для саксофона[ред.ред. код]

Сольний репертуар класичного саксофоніста включає такі твори, як: Рапсодія Дебюссі, Концерт, соч. 109 О. Глазунова, Балади Франка Мартіна, Хорал з варіаціями, соч. 55 Венсана д'Енді; Камерне концертіно Ж. Ібера; «Легенда» Ф. Шмітта; Концерт для двох фортепіано, хору та квартету саксофонів з оркестром (1934) Жермен Тайфер.

В другій половині XX століття серед виконуваних творів для саксофона — Сюїта для саксофона і гітари, соч. 291 (1976), Тріо для трьох саксофонів, соч. 331 (1979), Концерт для саксофона і струнного оркестру, тв. 344 (1980) А. Хованесса; Концерт для квартету саксофонів з оркестром Ф.Гласса (1995); Концерт для саксофона і віолончелі з оркестром М. Наймана (1996) та інші.

Саксофон в джазі[ред.ред. код]

Починаючи з регтайму, диксиленду та свінгу і закінчуючи авангард-джазом, саксофон є найпопулярнішим інструментом джазу, а врешті символом джазу. Серед найвидатніших джазових саксофоністів:

Клаус Долдінгер грає на саксофоні


Джерела і посилання[ред.ред. код]

  1. Saxophone Timeline History
  2. Агафонников Н. Н. Симфоническая партитура. ― Л.: Музыка, 1981