Салман Рушді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ахмед Салман Рушді
Ahmed Salman Rushdie
Салман Рушді
Салман Рушді
Дата народження: 19 червня 1947(1947-06-19) (67 років)
Місце народження: Бомбей, Індія
Рід діяльності: письменник, критик, публіцист
Роки активності: від 1975
Жанр: романи, есе
Magnum opus: «Сатанинські вірші»
Премії:

Букер (1981), Букер Букерів (1983)

Салма́н Рушді́ (англ. Sir Ahmed Salman Rushdie; *19 червня 1947, Бомбей) — британський письменник, критик, публіцист індійського походження, президент американського ПЕН-центру, президент і засновник Міжнародного парламенту письменників, творець ряду всесвітньо відомих творів. За роман «Сатанинські вірші» іранський духовний лідер Аятолла Хомейні, визнавши книгу блюзнірською і віровідступницькою, закликав стратити автора, після чого Великобританія й Іран на кілька років розірвали дипломатичні відносини, а Рушді довгий час вимушений був ховатися. У 2007 році присвоєння Рушді титулу лицаря Британської Імперії спровокувало новий вибух обурення в ісламському світі.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 19 червня 1947 року в місті Бомбей (нині Мумбай, штат Махараштра, Індія). Його батько, Аніс Рушді, був успішним підприємцем, випускником Кембриджа. Батьки Салмана були мусульманами, але не афішували своєї релігії. Салман Рушді — старший з чотирьох дітей і єдиний син в сім'ї.

Салман Рушді здобув хорошу освіту: спочатку його віддали в комерційну школу в Бомбеї, потім відправили до Великобританії в престижний інтернат Регбі (Rugby School). У 1964 році, під час індо-пакистанського конфлікту, сім'я Рушді, як і багато інших індійських мусульман, перебралася до Пакистану і поселилася в Карачі. За наполяганням батька Салман Рушді поступив в Кінгз-коледж Кембриджського університету (King's College, Cambridge), де вивчав історію і англійську літературу. Тут він брав участь в Кембриджській театральній трупі.

Отримавши диплом, Рушді знов вирушив до Пакистану і влаштувався на телебачення, потім повернувся до Великобританії, де став працювати копірайтером в великому лондонському рекламному агентстві Ogilvy & Mather. У 1964 році Рушді отримав британське підданство і відтоді постійно живе у Великобританії.

Перший роман Рушді — «Гримус» («Grimus»), опублікований в 1975 році, не був відмічений критиками і не мав комерційного успіху. Але через шість років — в 1981 році — з'явилася його друга книга — «Діти півночі» («Midnight's Children»)[1], що принесла письменникові популярність. За цю велику сімейну хроніку XX століття (у основі сюжету лежить історія індійської сім'ї) Рушді був удостоєний безлічі нагород, зокрема Букеровської премії (Booker Prize for Fiction, 1981), премії Джеймса Тейта Блека (James Tait Black Memorial Prize for fiction, 1981), літературної премії Асоціації викладачів англійської мови (English-Speaking Union Award, 1981). У 1993 році за «Дітей» Рушді отримало премію «Букер Букерів» — нагороду за найкращий роман, що коли-небудь удостоювався Букера.

У 1983 році вийшов третій роман Рушді — «Сором» («Shame»), в якому багато критиків побачили алегоричне зображення політичного життя в Пакистані.

У 1989 році був опублікований четвертий, найзнаменитіший і найскандальніший роман Рушді — «Сатанинські вірші» («The Satanic Verses»). Він викликав великий резонанс у всьому світі. У романі описано життя індійських акторів Джібріла Фарішти і Саладіна Чамчи, що вижили в авіакатастрофі. Вони потрапляють до Англії, де Чамча поступово вживається в образ диявола, а Фарішта стає втіленням архангела Гавриїла. У одній з частин романа пророк Мухаммед, якому дано ім'я Махунд, погоджується визнати трьох язичницьких богинь, а три повії називають себе дружинами Посланника.

Прихильники ісламу оголосили роман Рушді віровідступницьким і блюзнірським. Власті Індії, Судану, Єгипту, Саудівської Аравії і багатьох інших мусульманських країн заборонили видавати книги людини, що образила їх віру.

14 лютого 1989 року духовний лідер Ірану аятолла Хомейні видав релігійний едикт — фетву, в якій назвав вбивство Рушді богоугодною справою. За голову письменника різні радикальні ісламські організації призначали нагороди, їх величина доходила до 2,8 мільйонів доларів. Більш того, переслідуванням піддавалися всі, хто брався видавати або продавати роман. Від рук релігійних екстремістів загинув перекладач «Сатанинських віршів» на японську мову, були поранені італійський перекладач і норвезький видавець. У Англії були підірвані бомби у магазина фірми «Penguin Books», де книга була виставлена на продаж. У березні 1989 року фетва привела до розриву дипломатичних відносин між Великобританією і Іраном.

Не зважаючи на небезпеку, редактори і критики американського видання USA Today включили «Сатанинські вірші» в список з 25 книг, які більше всього вплинули на читачів і видавничий бізнес в останню чверть XX століття.

Загроза замаху змусила Рушді довгий час ховатися: він таємно переїздив з однієї конспіративної квартири на іншу, і його цілу добу охороняла поліція.

Пізніше Салман Рушді випустив ще декілька романів: «Гарун і море історій» («Haroun and the Sea of Stories», 1990), «Останнє зітхання мавра» («The The Moor's Last Sigh», 1995), «Земля під її ногами» («Ground Beneath Her Feet», 1999), «Лють» («Fury», 2001), «Чаклунка з Флоренції» («The Enchantress Of Florence», 2004), «Клоун Шалімар» («Shalimar the Clown», 2005, номінація на Букерівську премію того ж року), «Недбалі господарі» («Careless Masters», 2007) і «Параллельвіль» («Parallelville», 2007).

У вересні 1998 року британський уряд відновив дипломатичні відносини з Іраном, розірвані раніше через фетву аятолли Хомейні. Не зважаючи на те, що фетва залишалася в силі (аятолла Хомейні помер, не відмінивши її), Рушді знову став з'являтися на публіці. Він навіть знявся в епізоді кінофільму «Щоденник Бриджіт Джонс» («Bridget Jones's Diary», 2001), зігравши самого себе. Рушді зміг знов відвідувати і країни Сходу. Але візит в Делі все одно зажадав від нього ретельного маскування.

7 серпня 2005 року в газеті The Washington Post була надрукована стаття Рушді «Час для реформування ісламу» («The Right Time for An Islamic Reformation»). У публікації письменник пропонував мусульманам відноситися до релігії з історичної точки зору, усвідомити, що вона заснована на легендах, а не на реальності. Він закликав до терпимості і неупередженості, які, на його думку, спричинять за собою мир.

Чергову хвилю незадоволеності в Пакистані, Ірані і Індії викликало присудження Рушді лицарського титулу. 16 червня 2007 року з нагоди дня народження королеви Єлизавети II «за служіння літературі» Салман Рушді був посв'ячений в лицарі Британської Імперії. Відтепер письменник має іменуватися сером.

Офіційний представник іранського міністерства закордонних справ Мохаммад Алі Хоссейні назвав присудження лицарства Рушді ознакою ісламофобії серед високопоставлених британських чиновників. «Цей вчинок доводить, що порушення святинь ісламу зовсім не випадкове, а організовано і здійснено за підтримки і під керівництвом ряду західних держав».

У Ірані і Пакистані почалися безлади, пов'язані з нагородженням письменника: у пакистанському місті Мултан сотні чоловік спалили опудало британської королеви і Рушді, вимагаючи судити його за ісламськими законами. За голову Рушді знов було призначено винагороду. Тегеранське радикальне угрупування «Організація за увічнення мучеників мусульманського світу» запропонувала за вбивство Рушді 150 тисяч доларів.

Через два тижні після скандалу з приводу присудження Рушді титулу його четверта дружина Падма Лакшмі, актриса, модель і телеведуча індійського походження, подала на розлучення.

У липні 2008 року книга Рушді «Діти півночі» перемогла в читацькому конкурсі, влаштованому організаторами британської літературної премії Man Booker, на найкращий роман, що коли-небудь отримав «Букера». Твір Рушді вибрали близько 36 відсотків відвідувачів сайту премії, що взяли участь в голосуванні.

Салман Рушді є президентом американського ПЕН-центру, старої міжнародної організації, що відстоює права і свободи людини. Також він є президентом і засновником Міжнародного парламенту письменників (International Parliament of Writers).

Салман Рушді був одружений чотири рази. Його перша дружина — актриса Кларіса Луард (були одружені в 1976—1987 роках). У подружжя народився син Зафар Рушді. Друга дружина Рушді — американська письменниця Маріана Віггинс (1988—1993). Втретє Рущді був одружений на британській видавниці Елізабет Вест (1997—2004), у них народився син Мілан. З Падмою Лакшмі, четвертою дружиною, Рушді прожив близько трьох років (2004—2007), цього разу у нього не було дітей.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Гримус / Grimus (1975)
  • Опівнічні діти / Midnight's Children (1981, український переклад: Рушді Салман. Опівнічні діти / Пер. з англ. Наталія Трохим. - К.: «Юніверс», 2007. - 704 с. ISBN 966-8118-56-1)
  • Сором / Shame (1983) (повість)
  • Усмішка ягуара / The Jaguar Smile: A Nicaraguan Journey (1987)
  • Сатанинські вірші / The Satanic Verses (1988)
  • Гарун і Море оповідок / Haroun and the Sea of Stories (1990, український переклад: Салман Рушді. Гарун і Море оповідок / Видавництво Жупанського, 2012. - 153 с. ISBN 978-966-2355-21-5)
  • Вигадана батьківщина: есе і критика / Imaginary Homelands: Essays and Criticism, 1981—1991 (1992) (есеїстика)
  • Схід — Захід / East, West (1994) (оповідання)
  • Останнє зітхання мавра / The Moor's Last Sigh (1995, рос. переклад 1999 ISBN 5-8370-0195-6)
  • Земля під її ногами / The ground beneath her feet (1999)
  • Лють / Fury (2001)
  • Переступити цю межу: колекція есе / Step Across This Line: Collected Nonfiction 1992—2002 (2002)
  • Схід синій / The East is Blue (2004) (ессєїстіка)
  • Клоун Шалімар / Shalimar the Clown (2005)
  • Недбалі господарі / Careless Masters (2007)
  • Паралельвіль / Parallelville (2007)
  • Флорентійська чарівниця / The Enchantress of Florence (2008, український переклад: Салман Рушді. Флорентійська чарівниця / Видавництво Жупанського, 2010. - 288 с. ISBN 978-966-2355-02-4)
  • Лука і вогонь життя / Luka and the Fire of Life (2010, український переклад: Салман Рушді. Лука і вогонь життя / Видавництво Жупанського, 2012. ISBN 978-966-2355-29-1)
  • Джозеф Антон / Joseph Anton: A Memoir (2012)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Номер 22 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік(рос.))