Сальні залози

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
5.- Сальні залози

Сальні залози, як і потові, забезпечують тонкий малюнок шкіри: утворені потовими залозами борозенки формують на поверхні шкіри трикутники і ромби, у кутах яких розміщені заглиблення, що є устями фолікул волосся. Величина трикут­ників і ромбів залежить від кількості і розташування фолікул: чим щільніше вони розташовані, тим меншими є трикутники і ромби.

У середній частині обличчя (ніс, частина чола, що прилягає до нього, щоки, у жінок підборіддя, верхня і нижня губи) рельєф шкіри пористий, оскільки там розміщуються найбільші сальні за­лози, а чим крупніші вивідні протоки сальних залоз, тим шкіра рельєфніша.

Функціонування та фізіологія[ред.ред. код]

Сальні залози функціонують так: накопичений у їхніх ви­відних протоках секрет протидіє тиску вже виділеного секрету сальної залози, що знаходиться на поверхні, і рогового жиру, ви­робленого шкірним покривом в результаті процесів ороговіння. Це стимулює звільнення залози від секрету та її подальшу сек­реторну діяльність. Навпаки, протидія рогового жиру і вже виді­леного секрету викликає припинення вироблення жиру сальною залозою. Але більш імовірно, що виділення секрету відбувається постійно.

З моменту видалення жиру з поверхні шкіри 50% його первин­ного обсягу відновлюється протягом години, а повне відновлення відбувається протягом 3-4 годин. Чим більша залоза, тим більшу кількість секрету і з більшою інтенсивністю вона продукує. Так, найбільше секрету виділяється на чолі.

Виділення сального секрету має циркадний ритм: у більшості досліджуваних максимальна секреція спостерігається між 9 і 12 годинами.

На інтенсивність виділення і характер секрету впливає темпе­ратура: якщо вона висока, секрет розріджується (точка плавлення жиру становить 30 °C) і стікає з ділянок з високою секрецією на ділянки з низькою секрецією. Зволожена шкіра підвищує швид­кість стікання жиру (по вологій шкірі жир тече зі швидкістю 3,3 см/сек, а на сухій шкірі його швидкість дорівнює нулю). Та­ким чином, підвищене потовиділення сприяє секреції сальних за­лоз і виробленню рогового секрету.

Функціонування сальних залоз перебуває в прямій залежності від стану нервової системи: посилене функціонування парасимпа­тичної нервової системи призводить до гіпертрофії та гіперфункції сальних залоз; підвищення тонусу симпатичної нервової системи пригнічує функцію сальних залоз; емоційна напруга підсилює їх секрецію.

Діяльність сальних залоз залежить також від стану ендокринної системи. Так, у період статевої зрілості сальні залози посилено функціонують — найбільша кількість секрету виділяється у віці від 18 до 30 років. Місцеве введення прогестерону й тестостеро­ну активізує, а естрогену — зменшує діяльність сальних залоз; під дією фолікуліну також розвивається атрофія сальних залоз.

На анатомо-фізіологічних властивостях сальних залоз істотно позначається і вік. Передусім атрофуються найдрібніші сальні за­лози, пов'язані з фолікулом волоса, потім — середні і, нарешті, секреторні частки вільних сальних залоз. Після 40 років кількість і активність сальних залоз значно зменшується, причому деграда­ція придатків помітніша в жінок: жировиділення в них почи­нає зменшуватися з 40-45 років і до 60-80 років становить 30-50% від максимального рівня. У чоловіків зменшення секреції сальних залоз настає пізніше, відбувається повільніше і не в та­кій мірі, як у жінок.

Функції[ред.ред. код]

Пом’якшують волосся та поверхню шкіри. Захищають шкіру від пилу та мікроорганізмів, а також перешкоджають її висиханню.

Література[ред.ред. код]

  1. Владимиров В., Зудин Б. Кожные и венерические болезни: Атлас. — М.: Медицина, 1980. — 288 с.
  2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законо­давчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. — К., 2004. — 304 с.
  3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри лю­дини. — К.: Здоров'я, 1965. — 304 с.
  4. Кольгуненко Й. Й. Основы геронтокосметологии. — М.: Медицина, 1974. — 224 с.
  5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. — М.: Косметика й медицина, 2003. — 224 с.
  6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. — М., 2001. — 176 с.
  7. Новая косметология. — М.: Косметика й медицина, 2002.
  8. Озерская О. С. Косметология. — СПб.: Искусство России, 2002. — 416 с.
  9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. — М., 1999—2000.
  10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: — М.: Медицина, 1964. — 336 с.
  11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. — М.: Практика, 1999. — 1088 с.
  12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Космето­логия: Теория й практика. — Прага: MAKSDORF, 2002.
  13. «Les Nouvelles Esthetiques». — М.: Космопресс, 2000—2004.
  14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd At­las. — Urban&Shwarzenberg, 1992. — 384 s.