Самара (притока Дніпра)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самара
Самара в пониззі
48°28′50″ пн. ш. 35°09′12″ сх. д. / 48.48080000002777723° пн. ш. 35.1536000000277724° сх. д. / 48.48080000002777723; 35.1536000000277724
Витік с. Мар'ївка (Донецька область)
Гирло Дніпро
• координати 48°28′51″ пн. ш. 35°09′13″ сх. д. / 48.48083° пн. ш. 35.15361° сх. д. / 48.48083; 35.15361Координати: 48°28′51″ пн. ш. 35°09′13″ сх. д. / 48.48083° пн. ш. 35.15361° сх. д. / 48.48083; 35.15361
Басейн басейн Дніпра
Країни: Україна Україна
Регіон Донецька область
Харківська область
Дніпропетровська область
Довжина 320 км
Площа басейну: 22660
Середньорічний стік 17 м³/с
Притоки:
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Сама́ра, або Самарь (заст. укр. Самарь, Самаръ, Самар)  — річка в Україні, в межах Донецької, Харківської та Дніпропетровської областей. Ліва притока Дніпра (басейн Чорного моря).

Опис[ред. | ред. код]

Довжина 311 км, площа басейну 22660 км². Похил річки 0,33 м/км. Долина трапецієподібна, асиметрична, на окремих ділянках неясно виражена, її ширина зростає від 2,5—3 до 12 км. Ширина річища до впадіння річки Вовчої 15—40 м, нижче — 40—80 м, найбільша — 300 м. Пригирлова ділянка Самари затоплена водами водосховища — озера Самарська Затока (до 2015 р. — озеро імені Леніна). Заплава двостороння, переважна ширина 3—4 км (максимальна 6 км); є стариці.

Живлення переважно снігове; замерзає в грудні, скресає у березні.

Мінералізація води Самари висока — в середньому за багаторіччя становить: весняна повінь — 1750 мг/дм³; літньо-осіння межень — 2135 мг/дм³; зимова межень — 2447 мг/дм³[1].

Використовується для водопостачання і зрошення. Споруджено чимало ставків (у верхній течії). У пониззі — судноплавна.

Розташування[ред. | ред. код]

Самара бере початок на західних схилах Донецького кряжу, в селі Мар'ївка. Далі тече Придніпровською низовиною переважно на захід. Впадає до Дніпра (у Дніпровське водосховище) в межах міста Дніпра.[2]

Назва[ред. | ред. код]

Русам річка була відома під назвою Снопород[3].

Українські і козацькі джерела позначають річку як Самарь (заст. укр. Самарь, Самаръ, Самар), Самара.

Притоки[ред. | ред. код]

Басейн річки Самара на гідрографічній мапі України

Найбільші притоки Самари: Вовча (323 км), Бик (101 км) та Тернівка (80 км).

Праві[ред. | ред. код]

Опалиха, Тернівка, Свідівок (Свідовок), Мала Тернівка, В'язовок, Бобрівка, Вільнянка, Кільчень, Кримка.

Ліві[ред. | ред. код]

Водяна, Гнилуша, Бик, Лозова, Чаплина, Суха Чаплина, Гніздка, Кочерга, Вовча, Піщана, Підпільна, Татарка та Маячка.

Дельта річки[ред. | ред. код]

До спорудження в 1934 році Дніпрогесу Самара при впадінні в Дніпро мала досить розгалужену дельту з численними протоками та заплавними озерами, що були затоплені водами Самарської затоки. Залишок дельти — ліва протока Шиянка, що утворювала Ігренський острів, була засипана відходами Придніпровської ТЕС у 1950-ті роки.

Населені пункти над річкою[ред. | ред. код]

Над Самарою розташовані:

Забруднення річки[ред. | ред. код]

Найхарактернішим забрудненням Самари є висока мінералізація її води, яка зумовлена скидом високомінералізованих шахтних вод Донецької області та ДХК «Павлоградвугілля». Високе значення сухого залишку (1790—3936 мг/дм³), вмісту хлоридів (240—783 мг/дм³) та сульфатів (652—1590 мг/дм³) спостерігається по всій течії річки від створу на кордоні області до гирла, незначні коливання якого залежать від періодичних скидів шахтних вод ДКХ «Павлоградвугілля» по балках Косьмінна та Свідовок.

Для всіх створів р. Самара характерні високі значення ХСК, забруднення води завислими речовинами, залізом, нафтопродуктами, марганцем, нікелем, кобальтом, кадмієм. У деяких створах Самари відзначають підвищений вміст нітритів та амонію. Лише за незначною кількістю показників (нітратів, фосфатів, цинку, СПАР) якість води річки відповідає нормативам ГДК для водойм культурно-побутового та рибогосподарського водокористування.

Галерея[ред. | ред. код]

Мама прийшла. Сімейство водоплаваючих на Самарі
Мама прийшла. Сімейство водоплаваючих на Самарі

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Горєв Л. М., Пелешенко В. І., Хільчевський В. К. Гідрохімія України. К.: Вища школа, 1995. — 307 с. ISBN 5-11-004522-4
  2. Сибирьова Л. Загадкова річка козацтва. Архів оригіналу за 19 серпня 2013. Процитовано 30 квітня 2019.
  3. Пилипчук Я. В. Соціальна історія кипчаків у ІХ — ХІІІ ст. — Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальностями 07.00.01 — історія України та 07.00.02 — всесвітня історія. — Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України — Львів, 2019.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]