Самовар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Електричний самовар, що випускався серійно в другій половині XX ст. в СРСР

Самова́р — пристрій для кип'ятіння води та приготування чаю. Спочатку вода нагрівалася внутрішньою топкою, що являє собою високу трубку, яув наповнюється деревним вугіллям. Пізніше з'явилися інші види самоварів — гасові, електричні та ін.

Класифікація самоварів[ред.ред. код]

Сучасна класифікація самоварів:

  • електричний самовар (нагрівання води відбувається за допомогою нагрівального елементу);
  • жаровий самовар (синоніми: вугільний, дров'яної);
  • комбінований.

Історія самовару[ред.ред. код]

Прилади такого типу давно були відомі в Китаї[1], але вони не служили для приготування чаю. Первісною Батьківщиною самовара в Росії є Урал. Про появу перших документально зафіксованих самоварів у Росії (у Тулі) відомо наступне. У 1778 році на вулиці Штиковій, що в Заріччі, братами Іваном і Назаром Лісіциними виготовлений самовар в невеликому першому в місті самоварному закладі. Засновником цього закладу був їхній батько, зброяр Федір Лісіцин, який у вільний від роботи на збройовому заводі час побудував власну майстерню і вправлявся в ній всякого роду роботами по міді.

Вже в 1803 році на них працюють чотири тульських міщанина, сім зброярів, два візника, 13 селян. Всього 26 чоловік. Це вже фабрика, і капітал її становить 3000 рублів, дохід — до 1500 рублів. Чималі гроші. Фабрика в 1823 році переходить до сина Назара Микити Лісіцина.

Самовари Лісіцина славилися розмаїттям форм і оздоблень: барила, вази з карбуванням і гравіюванням, самовари яйцевидної форми, з кранами у вигляді дельфіна, з петлеподібним ручками.

Самоварне виробництво виявилося вельми прибутковим. Кустарі швидко перетворювалися на фабрикантів, майстерні — в фабрики.

У 1785 році відкривається самоварний заклад А. М. Морозова, у 1787 році — Ф. М. Попова, у 1796-му — Михайла Медведєва.

У 1808 році в Тулі працювало вісім самоварних фабрик. У 1812 році відкривається фабрика Василя Ломова, у 1813 році — Андрія Курашова, у 1815 році — Єгора Чернікова, в 1820 році — Степана Кисельова.

Василь Ломов разом зі своїм братом Іваном випускали самовари високої якості, за 1000—1200 штук на рік, і отримали високу популярність. Самовари тоді продавалися на вагу і коштували: з латуні — 64 рубля за пуд, з червоної міді — 90 рублів за пуд.

У 1826 році фабрика купців Ломових випускала за рік 2372 самовара, Микити Лісіцина — 320 штук, братів Чернікових — 600 штук, Курашова — 200 штук, міщанина Малікова — 105 штук, зброярів Мінаєва — 128 штук і Чігінского — 318 штук.

Самовар з чашками на підносі, кінець XIX ст.

У 1850 році в одній тільки Тулі було 28 самоварних фабрик, які випускали близько 120 тисяч штук самоварів на рік і безліч інших мідних виробів. Так, фабрика Я. В. Ляліна виробляла в рік понад 10 тисяч штук самоварів, фабрики І. В. Ломов, Рудакова, братів Баташових — по сім тисяч штук кожна.

Наприкінці XIX — початку XX століття з'являються нові типи самоварів — гасовий, самовар «Паричко» і мідні самовари фабрики Чернікових з пристроєм труби збоку. В останніх подібний пристрій посилював рух повітря і сприяв швидклму закипанню води.

Самовари гасові з резервуаром для палива випускала (поряд з жаровими) заснована в 1870 році фабрика російського підданого Рейнгольда Тейле, і робили їх тільки в Тулі. Цей самовар знайшов великий попит там, де був дешевий гас, особливо на Кавказі. Гасові самовари продавалися і за кордоном.

У 1908 році парова фабрика братів Шахдат і К° випустила самовар зі знімним глечиком — самовар «Паричко». Його винайшов інженер А. Ю. Паричко, який продав свій патент Шахдату і К°. Ці самовари були безпечні в пожежному відношенні, не могли розпаятися або зіпсуватися, як звичайні самовари, якщо при топці в них не виявлялося води. Завдяки влаштуванню верхнього піддувала і можливості регулювати тягу вода в них довго залишалася гарячою. І чистити їх було зручно. Працювали вони на вугіллі, спирті і іншому паливі. Газета «Тульський говір» за 1908 рік писала про самовара «Паричко» як про видатний винахід, як про добрий подарунок до свята. Самовар, що зберігається в музеї, тавро: «Самовар» паричко «. Єдине у світі виробництво парової самоварної фабрики товариства братів Шахдат і К°».

Революція 1917 року внесла свої корективи. У цей період самоварна промисловість майже припинила своє існування. У 1918 році відбувається націоналізація самоварних підприємств. У 1919 році в Тулі утворюється державне об'єднання самоварних фабрик. У 1922 р. виробництво самоварів організовується на Першому державному мідеобробному заводі в м. Кольчугіно (нині ЗАТ ТД Кольчуг-Міцар).

У 1950 році Тульський патронний завод був перейменований в «Штамп». Після війни це був єдиний завод у Тулі, який випускав самовари. З 1956 року завод «Штамп» почав випускати електричні самовари, що прийшли на зміну вугільним. А в 1964 році тут же почали випускати самовари-сувеніри «Ясна поляна». У цей час у «Штампі» діє заводський музей самоварів, в якому більше 400 експонатів.

У 1990 році в Тулі на вулиці Менделеєвська біля стін Кремля було відкрито музей «Тульські самовари».

У парк-готелі «Грумант» Щекинського району Тульської області експонується приватна колекція самоварів (різних епох, фабрик та географії) Михайла Борщова. У колекції понад 400 експонатів. «Онлайн-музей» колекції Михайла Борщова відкрито на сайті www.samovaroff.net. Незабаром для колекції планується побудувати окремий музей.

Будова самовара[ред.ред. код]

Старовинні російські самовари

Незважаючи на різноманітність форм, влаштовані самовари однаково.

Кожен самовар складається з нижче перелічених частин:

  • Стінка (основна частина самовара, куди наливається вода для кип'ятіння)
  • Глек (внутрішня труба у самоварі, куди кладеться паливо: соснові шишки, гілки, тріски, вугілля)
  • Коло (лите кільце, яке розташоване на верхній частині стінки)
  • Шийка (низ самовара)
  • Піддон (підставка самовара)
  • Ручки
  • Репейок (фігурна пластина, що прикріплюється до стінки самовара, в яку врізається кран)
  • Гілка (ручка крана, яка може мати найрізноманітніші форми й декоративні прикраси)
  • Конусний кран
  • Денце
  • Душник (отвір на кришці самовара для випускання пари при кип'ятінні води)
  • Підшишки (цвяхи для прикріплення дерев'яних шишок)
  • Конфорка (пристосування для установки чайника для чайника і для здійснення потоку повітря, якщо конфорка закрита кришкою)
  • Заглушка (ковпачок, щоб закривати глек)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Російський гуманітарній енциклопедичний словник: В 3 т. — М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС: Філол. фак. С.-Петерб. держ. університету, 2002(рос.)

Посилання[ред.ред. код]