Самозарядний карабін Симонова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Самозарядний карабін Симонова
SKS carbine.jpg
СКС з багнетом в похідному положенні
Тип: самозарядний карабін
Походження: СРСР СРСР
Історія служби
Термін використання з 1949 року[1] (Див. Історія)
Використання у Див. Країни-експлуатанти
Війни Друга світова війна, Корейська війна, В'єтнамська війна, війна в Афганістані
Історія виробництва:
Конструктор Симонов Сергій Гаврилович
Розроблено 1945
Виготовлено 1949 — початок 1950-х
Кількість понад 15 000 000[2]
Варіанти Див. Варіанти
Характеристики
Маса 3,75 (без набоїв)
3,9 (споряджений)[3]
Довжина 1260/1020 (з багнетом в бойовому/похідному положенні)
Довжина ствола, мм: 520
Тип боєприпасу 7,62 × 39 мм (Див. Набої)
Калібр 7,62
Механізм відвід порохових газів, замикання перекосом затвора вниз, самозарядний
Бойова скорострільність 35 — 40 (бойова)[4]
Дульна швидкість 735
Прицільна дальність 1000[3]
Максимальна дальність 400 (ефективна)
3600 (політ кулі)[3]
Тип боєпостачання коробчатий дворядний невідокремлений магазин, що заряджається обоймою на 10 набоїв
Приціл секторний[3]

Зображення у Вікісховищі: Самозарядний карабін Симонова

7,62-мм самозарядний карабін Симонова (СКС, Індекс ГРАУ — 56-А-231, за кордоном також відомий як СКС-45) — радянський самозарядний карабін конструкції Сергія Симонова, взятий на озброєння в 1949.

Перші екземпляри почали надходити в чинні частини на початку 1945 року — це був єдиний випадок застосування набою 7,62×39 мм у Другій світовій війні.

Історія[ред.ред. код]

Зміна варти, озброєного СКС 1990, НДР

Після прийняття в 1943 на озброєння проміжного набою 7,62 × 39 мм конструкції Єлізарова і Сьоміна розгорнулися роботи зі створення нової системи стрілецького озброєння під цей набій. Перші зразки СКС під набій 7,62 × 39 мм були створені Симоновим до кінця 1944 року на основі карабіна, розробленого ним же в рамках конкурсу на новий карабін ще в 1940–1941 роках, який не надійшов у виробництво через евакуацію заводів. Крім набою ознаками нового карабіна стала нова конструкція багнету, відсутність дульного гальма-компенсатора, знімна газова камора. Невелика партія нових карабінів проходила випробування в чинних частинах 1-го Білоруського фронту на початку 1945 року, а також поставлялася на курси «Постріл». Зброя отримало позитивні відгуки, проте доведення карабіна та нового набою тривала аж до 1949, коли СКС надійшов на озброєння Радянської Армії.[2][5]

Протягом десятиліття СКС стояв на озброєнні армії поряд з автоматом Калашникова та ручним кулеметом Дегтярьова. Всі три зразка під проміжний набій істотно доповнювали один одного, мали певні переваги та недоліки. Так, наприклад, АК за рахунок можливості стрільби чергами створював велику густоту вогню, що збільшувало ефективність стрільби на невеликих відстанях, а також при веденні вогню по групових цілях. Водночас, прицільна лінія та ствол СКС на 10 і 10,5 см відповідно довше, ніж у АК, що позитивно позначалося на точності. За рахунок автоматизації заряджання та можливості поповнювати магазин за допомогою обойми карабін задовольняв всі вимоги щодо ведення вогневого бою на середніх та дальніх дистанціях.

До кінця 50-х років, з метою уніфікації стрілецької зброї в Радянській Армії, було прийнято рішення про повсюдну заміну в стрілецьких частинах карабінів автоматами. На думку командування, поряд з безперечною перевагою АК у високій щільності вогню стрілецьких підрозділів, перевагою СКС у веденні одиночного вогню можна знехтувати, оскільки в сучасному бою останній фактор вже не грав вирішальної ролі.

Проте, СКС до кінця 80-х років перебував на озброєнні низки інженерних, військово-будівних частин, частин забезпечення, де ведення вогневого бою не було основною задачею. Останнім часом СКС є складовою озброєння воєнізованої охорони (ВОХР), а також, завдяки своїм естетичним якостям, використовується в якості парадно-церемоніального зброї.[5][6]

Також СКС поставлявся на озброєння в багато країн Азії та Африки і широко застосовувався у збройних конфліктах 50-70-х років, у тому числі в Корейської та В'єтнамської війні. Цим карабіном радянського чи китайського виробництва забезпечувалися найбільш боєздатні частини Вьетконга, а під час бойових дій було підтверджено відповідність СКС вимогам війни в джунглях. Власне карабін володів навіть надлишковою вогневою міццю, оскільки зіткнення з військовиками супротивника проходили на дистанціях, набагато менших, ніж дальність ефективної стрільби з СКС. Також була відзначена вища скорострільність зброї порівняно зі звичайними магазинними гвинтівками, що відігравало важливу роль у швидкоплинних боях.[7]

Як це часто траплялося зі зразками радянської зброї, в країнах соцтабору було налагоджено виробництво ліцензійних копій карабіна: Тип 56 (КНР), Karabiner-S (НДР), Тип 59 і Тип 59/66 (югославські варіанти, що оснащені дульною насадкою та відкидним прицілом для стрільби рушничними гранатами), «Рашид» (єгипетський варіант із зміненою конструкцією стовбурної накладки, кришки ствольної коробки та інакшим розташуванням рукоятки перезарядження) та інші варіанти.

Усього, з урахуванням радянських та зарубіжних підприємств, було випущено понад 15 000 000 зразків цієї зброї. У сучасному світі СКС є популярним зразком цивільної зброї (багато в чому завдяки своїй низькій вартості, невибагливості та надійності), так в США було продано до 2 500 000 карабінів, також у продажу є широкий асортимент аксесуарів американського виробництва (складні приклади, оптичні приціли, відокремлені магазини та багато іншого).[2][8]

Конструкція[ред.ред. код]

SKS filed strip.JPG

Карабін складається з наступних частин та механізмів:[3]

Для швидкого наповнення невідокремленого магазину на 10 набоїв використовується обойма. Для використання обойми[9] на рамі затвора є спеціальні напрямні. Після відстірлу всіх набоїв, при порожньому магазині, після останнього пострілу затвор стає на затворну затримку, що знижує час на подальше поповнення магазина набоями.

Прицільні пристосування СКС складаються з прицілу та мушки. Приціл у свою чергу складається з колодки прицілу з пластинчастою пружиною, прицільної планки й хомутика з засувками та пружинами. Колодка прицілу має два сектори для додання прицільній планці певної висоти. На планці нанесена шкала з поділками від 1 до 10 (позначають дальність стрільби в сотнях метрів) та буквою «П» (постійна установка прицілу, що відповідає прицілу 3).[3]

Багнет — клинковий невідокремлено-відкидний, складається із клинка з основою та трубки з пружиною (забезпечує амортизацію багнета для одноманітного бою СКС незалежно від положення багнета). Деякі ранні карабіни мали голчастий багнет.[3]

У комплект карабіна входять: приналежність (шомпол, протирка, йоржик, виколотка, пенал та маслянка), ремінь, патронні сумки та обойми.[3]

Перезарядження СКС після чергового пострілу проводиться автоматично, для цього використовується енергія порохових газів, що відводяться з каналу ствола. Замикання каналу ствола здійснюється шляхом перекосу затвора вниз.

Газовий поршень виконаний окремо, має короткий хід, в зворотне положення повертається штовхачем, який має пружину

Принцип дії автоматики[ред.ред. код]

У момент пострілу, коли куля проходить по каналу ствола, порохові гази під високим тиском через спеціальний отвір у стінці ствола спрямовуються у газову камору, де приводять у рух газовий поршень, штовхач, а разом з ним і затвор. Затвор, в свою чергу відкриває канал ствола, стискає зворотну пружину й зводить курок. При цьому гільза витягається з патронника та викидається назовні.

Далі затвор під дією зворотного механізму повертається вперед, досилаючи новий набій у патронник та закриваючи канал ствола. Бічна грань остова затвора впирається в бойовий упор, а замикає виступ стебла затвора утримує остов затвора в цьому положенні. Після цього для пострілу необхідно відпустити спусковий гачок та знову натиснути його.

При пострілі останнім набоєм затвор встане на остов затвора і не піде далі, що буде сигналом для стрілка про необхідність перезарядки.[3]

Розбирання, складання та обслуговування[ред.ред. код]

Неповне розбирання СКС проводиться для чищення, змащення й огляду в наступному порядку:[3]

  1. витягнути пенал з прикладу;
  2. відділити шомпол;
  3. витягнути кришку ствольної коробки;
  4. витягнути поворотний механізм;
  5. витягнути затвор;
  6. відділити остов від стебла затвора;
  7. відділити газову трубку зі ствольною накладкою.

Складання після неповного розбирання здійснюється в зворотний послідовності.

Повне розбирання СКС проводиться для чищення при сильному забрудненні, після перебування під дощем або в снігу, при переході на нове змащення й ремонту в наступному порядку:[3]

  1. неповне розбирання;
  2. витягнути штовхач із пружиною;
  3. відділити ударно-спусковий механізм;
  4. відділити магазин;
  5. відділити ствол зі ствольною коробкою від ложа;
  6. розібрати ударно-спусковий механізм;
  7. розібрати поворотний механізм;
  8. відділити ударник і викидач від остова затвора.

Складання після повного розбирання проводиться у зворотному порядку.

Рекомендується влітку (при температурі вище 5 °C) використовувати рушничне мастило та лужний склад (для очищення від порохового нагару), а взимку (від +5 °C до −50 °C) — рідке збройове мастило (для змащування та очищення від нагару), ретельно вилучивши (промиваючи усі металеві частини в гасі або рідкому рушничному мастилі, ретельно протираючи ганчір'ям або клоччям, потім знову промиваючи та обтираючи чистою ганчіркою) перед цим річне мастило.

Для зберігання на складі протягом тривалого часу карабін рясно змащують сумішшю, що складається з 50 % гарматного й 50 % рушничного мастила, шляхом двократного опускання вичищених металевих частин у ванни з гарячим мастилом.[3]

Набої[ред.ред. код]

Докладніше: 7,62 × 39 мм
Патрони в обоймі праворуч для СКСі ліворуч в пачці для М1 Гаранд.

Стрільба з СКС ведеться набоями зразка 1943 року (7,62 × 39 мм) з наступними типами куль:[3]

  • звичайна зі сталевим сердечником призначена для ураження живої сили противника, розташованої відкрито або за перешкодами, пробивали кулею. Оболонка — сталева плакована томпаком, сердечник — сталевий, між оболонкою та сердечником — свинцева сорочка. Не має розпізнавального забарвлення.
  • трасуюча призначена для вказування цілі та коректування вогню на відстанях до 800 м, а також ураження живої сили противника. Сердечник складається зі сплаву свинцю з сурмою, за ним розташований стаканчик з запресованим трасуючим складом. Колір головної частини — зелений.
  • бронебійно-запалювальна призначена для запалювання горючих рідин та ураження живої сили, яка розташована за легкоброньованими укриттями на дальності до 300 м. Оболонка — з томпаковим наконечником, сердечник — сталевий зі свинцевою сорочкою. За сердечником в свинцевому піддоні розташований запальний склад. Колір головної частини — чорний з червоним паском.
  • запалювальна призначена для займання горючих рідин у залізних баках товщиною до 3 мм, легкозаймистих матеріалів на відстанях до 700 м і вказування цілі на відстанях до 700 м. Запалювальний склад розташований між оболонкою (з томпаковим наконечником) та сталевим сердечником, сорочка — сталева. За сердечником та сорочкою знаходиться стаканчик з трасуючим складом. Колір головної частини — червоний.

Характеристики[ред.ред. код]

Дальність прямого пострілу по грудній фігурі становить 365 м. Зосереджений вогонь з СКС ведеться на дальність до 800 м, а по повітряних цілях — до 500 м. Куля зберігає свою вбивчу силу на дальності до 1,5 км.[3]

Вимоги нормального бою для СКС:[3]

  • всі чотири пробоїни вміщаються в коло діаметром 15 см;
  • середня точка влучення відхиляється від контрольної точки не більше ніж на 5 см в будь-якому напрямку.

Перевірка бою здійснюється стрільбою по чорному прямокутнику висотою 35 см і шириною 25 см, укріпленому на білому щиті висотою 1 м і шириною 0,5 м. Дальність стрільби — 100 м, приціл — 3, положення — лежачи з упором, багнет — в бойовому положенні, набої — зі звичайною кулею.

Розсіювання куль при стрільбі з приведеного до нормального бою СКС[3]
Дальність стрільби, м Серединні відхилення по висоті, см Серединні відхилення по ширині, см Серцевинні муги по висоті, см Серцевинні смуги по ширині, см Енергія кулі, Дж
100 3 2 8 7 1618
200 6 4 16 14 1226
300 9 7 26 23 932
400 12 10 38 33 716
500 17 14 53 44 559
600 23 19 73 57 441
700 30 24 92 72 353
800 38 29 116 89 304
900 47 34 144 108 265
1000 57 40 176 130 235

Де серединне відхилення — половина ширини центральної смуги розсіювання, що вміщує 50 % усіх влучень, а серцевинна смуга — смуга розсіювання, що містить у собі 70 % влучень.[10]

Варіанти[ред.ред. код]

На основі СКС були розроблені мисливські промислові карабіни:

  • ОП-СКС (мисливський промисловий — рос. охотничье-промышленный) — СКС, перероблений на заводі «Молот» або Тульському збройовому заводі з бойової зброї в мисливський шляхом видалення припливу під багнет, обпилювання прицільної планки до 300 метрів та додавання штифта у ствол (згідно з Законом «Про зброю»). В іншому СКС і ОП-СКС повністю ідентичні.[2][8]
  • ТО3-97 «Архар» — варіант, розроблений на Тульському збройовому заводі і який відрізняється від СКС кріпленням для оптичного прицілу ПО-4х34[11] та видозміненою дерев'яною або пластиковою ложею, придатнішою для полювання. Прицільна планка обмежена до 300 метрів, мається штифт у стволі.[2][8]
  • КО СКС (карбін мисливський — рос. карабин охотничий) — варіант ЦКИБ СОО, Росія.[2]
  • СКС-МФ — виробляє НВО «Форт», Україна.

Ці карабіни користуються великою популярністю серед мисливців-промисловиків завдяки невисокій ціні, простоті в обслуговуванні, невибагливості та надійності. Карабін безвідмовно працює при температурах від −50 до +50 градусів Цельсія (показником високої надійності СКС може служити той факт, що саме цей карабін взяли з собою учасники експедиції «Трансарктика 2006» для захисту від білих ведмедів[12]). Прийнято вважати, що переважно ці варіанти СКС використовуються для стрільби по швидким та відносно невеликим тваринам на кшталт вовків або лисиць, оскільки набій 7,62×39 мм не дозволяє ефективно вражати велику дичину.[2] Водночас необхідно врахувати, що поширена думка про недостатню ефективність набою 7,62×39 на традиційних для Росії полюваннях можна обґрунтувати, лише порівнюючи цей калібр зі свідомо потужнішим (наприклад, 7,62×54 мм). Слабка зупиняюча дія кулі стандартних бойових набоїв (а не низька ефективність набою в цілому, як прийнято вважати), помножена на невміння стріляти — ось основна причина усіляких розповідей про лосів та кабанів з десятком поранень.[13]. Проблема вирішується використанням на полюванні мисливських боєприпасів з напівоболонковими або експансивними кулями, що володіють достатньою дією, яка зупиняє при ураженні середнього звіра (вовк, кабан, олень, ведмідь, косуля) та забезпечують впевнене ураження дичини.[14]

Враховуючи величезну кількість СКС, які, після розпаду СРСР, знаходяться на складах у Російській Федерації, Україні, Білорусі та інших республіках колишнього Радянського Союзу існує ряд підприємств, які займаються переробкою карабінів СКС в ОП-СКС та «Архар», після чого карабіни вже в цивільному варіанті надходять у торговельну мережу.

Країни-експлуатанти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. З 1959 року змінений у основних підрозділах радянської армії на АКМ, але лишався на озброєнні деяких частин
  2. а б в г д е ж Стаття (рос. «Карабин ОП-СКС — жизнь после дембеля» на сайті kalibr.ru
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т рос. Наставление по стрелковому делу. 7,62-мм самозарядный карабин Симонова. 1962 год
  4. Наставление по стрелковому делу. 7,62-мм самозарядный карабин Симонова. 1962 год С. 129
  5. а б Описание СКС на сайте legendary-arms.ru
  6. Женщина с ружьем
  7. (рос.) Статья Михаила Никольского «В джунглях Южного Вьетнама» («Техника и вооружение. Вчера, сегодня, завтра» 1997 год) на сайте otvaga2004.narod.ru
  8. а б в «Оружие пехоты 97»
  9. Фото обоймы
  10. Основы огневой подготовки(PDF)
  11. Фотография охотничье-промыслового карабина Симонова с креплением для оптического прицела
  12. «Трудности на пути экспедиции „Трансарктика 2006“» на сайті bask.ru
  13. Самозарядный карабин Симонова
  14. Оружейный портал GUN.ru Охотничьи пули экспансивного действия.
  15. а б в г Miller, David (2001). The Illustrated Directory of 20th Century Guns. Salamander Books Ltd. ISBN 1-84065-245-4.
  16. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае Jones, Richard D. Jane's Infantry Weapons 2009/2010. Jane's Information Group; 35 edition (January 27, 2009). ISBN 978-0710628695.
  17. а б в Hogg, Ian (2002). Jane's Guns Recognition Guide. Jane's Information Group. ISBN 0-00-712760-X.
  18. Постановление Правительства Республики Казахстан № 1060 от 28 августа 1996 года «О внесении изменений и дополнений в некоторые решения Правительства Республики Казахстан»
  19. Приказ МВД РФ № 651 от 09.07.2002 р.
  20. Наказ міністерства внутрішніх справ України «Про організацію службової діяльності цивільної охорони Державної служби охорони при МВС України» № 1430 від 25.11.2003

Література[ред.ред. код]

  • Наставление по стрелковому делу на 7,62-мм самозарядный карабин Симонова (СКС). — Друге виправлене. — Москва: військове видавництво Міністерства оборони, 1962. — 136 с. — (Наставление по стрелковому делу).(рос.)
  • Коллектив (1951). 7,62-мм самозарядный карабин Симонова (СКС) Руководство службы. Военное Издательство. с. 112. 

Посилання[ред.ред. код]