Самойлова Тетяна Євгенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тетяна Самойлова у ролі Анни Кареніної, 1967 рік

Тетяна Євгенівна Самойлова (рос. Татьяна Евгеньевна Самойлова; 4 травня 1934(19340504), Ленінград — 4 травня 2014) — російська радянська акторка, володарка головного призу Каннського кінофестивалю, після чого західні ЗМІ назвали її «російською Одрі Гепберн»[1][2].

Життя[ред.ред. код]

Народилася 4 травня 1934 року в Ленінграді, в сім'ї відомого актора театру і кіно Євгенія Самойлова. У 1937 році сім'я Самойлових переїхала до Москви. У дитинстві Тетяна Самойлова займалася балетом. Вона закінчила балетну студію при театрі імені Станіславського і Немировича-Данченко.

У 1953 році вступила в театральне училище імені Щукіна, де вчилася до 1956 року. Відразу після закінчення навчання в Щукінському театральному училищі Тетяна Самойлова зіграла одну з найзначніших своїх ролей в кіно — Вероніку в картині Михайла Калатозова «Летять журавлі» за п'єсою Віктора Розова «Вічно живі».

«Летять журавлі» став єдиним радянським фільмом, що отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. Після тріумфу на Каннському фестивалі Тетяну Самойлову запросили до Голлівуду на роль Анни Кареніної, де її партнером мав стати Жерар Філіп, але керівники Держкіно не дали їй згоди на участь в голлівудському фільмі.

Після фестивалю Тетяна Самойлова повернулася до Москви, вступила в Державний інститут театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського, після закінчення якого в 1958 році була прийнята в Московський театр драми імені Маяковського, потім перейшла в Театр ім. Є. Вахтангова, де працювала до 1960 року.

Зігравши після картини «Летять журавлі» лише в кількох фільмах, Тетяна Самойлова з 1964 року пропала з екранів. Протягом подальших трьох років вона взагалі не знімалася в кіно, але працювала в Театрі кіноактора, їздила на зустрічі з глядачами.

У 1967–1992 роках Самойлова була актрисою Театру-студії кіноактора, з 1994 року — Театру сучасної п'єси.

У 1967 році Тетяна Самойлова отримала роль Анни Кареніної в 16-ій світовій екранізації романа Льва Толстого. Після «Анни Кареніної» про актрису знов заговорили. Французька газета «Вік-енд» писала: «Після перерви Самойлова знов з'явилася на екрані. Чудово складена, з ходою королеви, з теплим і променистим поглядом карих очей — це приваблива в усіх відношеннях Анна Кареніна».

Після успіху «Анни Кареніної» актриса чекала цікавих пропозицій від режисерів, але їх не послідувало. З середини 1970-х років Тетяна Самойлова зовсім зникла з екрану. Востаннє знялася в 1985 році в чотирьохсерійному фільмі «Довга дорога в короткий день».

На початку 1990-х років актрису запросили на 43-й Каннський кінофестиваль як почесну гостю.

У 1997 році Артур Заріковській зняв про Тетяну Самойлової фільм «Трагічна пауза, або Татьянін день».

У 1999 році Тетяна Самойлова знов з'явилася на екрані в картині Олександра Атанесяна «Двадцять чотири», в 2004 році вона промайнула в епізодах «Московської саги» і «Сен-жермен».

Тетяна Самойлова знялася в понад 20 фільмах, серед них: «Мексиканець» (1955), «Летять журавлі» (1957), «Невідправлений лист» (1959), «Леон Гаррос шукає друга» (1960), «Альба Регія» (1961), «Вони йшли на схід» (1964), «Анна Кареніна» (1967), «Місто на Кавказі» (1972), «Ненавмисні радощі» (1972), «Повернення немає» (1973), «Океан» (1974), «Діаманти для диктатури пролетаріату» (1975) і ін.

Нагороди та відзнаки[ред.ред. код]

Тетяна Самойлова нагороджена головним призом Каннського кінофестивалю «Золота пальмова гілка» за роль Вероніки у фільмі «Летять журавлі» (1958). У 1990 році їй була присуджена Спеціальна премія 43 міжнародного Каннського кінофестивалю. У 2002 році вона була нагороджена премією російської Національної академії кінематографічних наук «Золотий Орел». 4 травня 2009 року президент Росії Дмитро Медведєв нагородив Тетяну Самойлову орденом Пошани «за великий внесок у розвиток вітчизняного кінематографічного мистецтва».

Особисте[ред.ред. код]

Тетяна Самойлова була кілька разів заміжньою. Першим чоловіком актриси став актор Василь Лановий. Вони одружилися студентами і прожили разом чотири роки. У 1950-х роках Самойлова вийшла заміж за письменника Валерія Осипова, з яким незабаром розлучилася. Третій чоловік — Едуард Машкович, адміністратор Театру-студії кіноактора. У 1969 році у них народився син Дмитро. Він живе в США, лікар-нейрохірург. Внучка — Тетяна.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]