Самохідна мортира Карл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мортира Карл
Загальні дані
класифікація Мортира
модифікація Самохідна мортира «Карл» (Gerät 040)
Виробництво та застосування
країна-виробник Третій Рейх Третій Рейх
компанія-виробник Rheinmetall-Borsig AG
роки виробництва 19401941
кількість виробів, од. 6
роки експлуатації 19401945
основні країни-оператори Третій Рейх Третій Рейх
Основні параметри
бойова маса, т 126
екіпаж, осіб 16
довжина, мм 11 370
ширина, мм 3160
висота, мм 4780
Броня
  лоб корпусу, мм/град. 10
  борт корпусу, мм/град. 10
  корма корпусу, мм/град. 10
  дах корпусу, мм/град. 10
  днище, мм/град. 10
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 600-мм (на деяких машинах 540-мм
довжина ствола, кал. 8,44 (600-мм)
11,5 (540-мм)
кути ВН, ° 0…+70°
кути ГН °
дальність стрільби, км 4500 м (бетонобійний)
6700 м (фугасний)
боєкомплект 4 постріли
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна V-подібний 12 - циліндровий дизельний рідинного охолодження
потужність двигуна, к.с. (кВт) 750
пальне Дизельне
підвіска торсіонна, гідравлічна, з можливістю опускання корпусу на грунт
швидкість по шосе, км/год. 10 км/год.


Самохідна мортира «Карл»німецька важка самохідна мортира періоду Другої світової війни. Одна з найпотужніших САУ свого періоду. Всього було побудовано 7 примірників. Використовувалися при штурмі фортець і сильно укріплених позицій противника.

Історія створення[ред.ред. код]

Історія самохідної мортири «Карл» почалася в 1935 році з розробки фірмою Рейнметалл-Борзиг нарізного міномета калібру 600 мм, який міг випускати снаряди вагою до 4 тонн на відстань трохи більше 1000 м. Проектування велося під керівництвом генерала від артилерії Карла Беккера, тому машина, що мала заводський індекс Gerät 040 (виріб 040), отримала напівофіційне ім'я «Карл». Дослідний зразок знаряддя виготовили в 1937 році. Значна мортира, що важила близько 55 тонн, закидала двотонні гранати на відстань до 3000 м. Таке вражаюче знаряддя мало тільки один істотний недолік — громіздкість, тому в тому ж році почалися роботи по створенню для нього самохідного лафета. Коли лафет був розроблений, загальна вага артсистеми досяг 97 т. Після отримання конструкторами завдання забронювати лафет, маса установки піднялася вже до 126 т. Також модернізували ствол гармати, довівши його довжину до 5108 мм і піднявши тим самим далекобійність до 4000 м. Прототип з восьмікатковим гусеничним шасі був успішно випробуваний в травні 1940 року. Потім з листопада 1940 по серпень 1941 будувалася невелика партія установок.

Всього фірмою Рейнметалл-Борзиг було виготовлено 6 самохідних мортир. Оскільки установки були одиничними виробами, кожна з них отримала власне ім'я. Шести знаряддям були дані наступні імена:

У листопаді 1940 року перша мортира, «Адам», була передана у війська. До середини квітня 1941 року було здано 3 установки - «Єва», «Тор» і «Один», а до кінця серпня ще дві мортири - «Локі» і «Циу».

Існувала також сьома установка, названа ім'ям «Фенрир», однак вона використовувалася в основному для випробувань і не застосовувалася в боях. Можливо, під цим ім'ям мається на увазі установка-прототип, побудована в травні 1940 року.

Опис конструкції[ред.ред. код]

Ходова частина[ред.ред. код]

Унікальною особливістю цього знаряддя є наявність у нього гусеничної частини, за допомогою якої знаряддя могло самостійно пересуватися на короткі відстані зі швидкістю до 10 км / ч. Конструктивно ходова частина представляла собою гусеничну машину зі зварним броньовим корпусом, посиленим ребрами жорсткості. У носовій частині корпусу був встановлений 12-циліндровий рядний дизельний двигун рідинного охолодження Daimler-Benz 507 потужністю 750 л. С., І гідромеханічна трансмісія з трьома включаються по черзі гідротрансформаторами. Двоступеневий планетарний механізм повороту обладнаний пневматичним сервоприводом. Безпосередньо ходова частина серійних машин дещо відрізнялася від ходової частини прототипу і стосовно одного борту складалася з одинадцяти опорних катків малого діаметру з індивідуальною торсіонної підвіскою, п'яти підтримувальних роликів, лінивця заднього розташування і переднього ведучого колеса. Ширина гусеничної стрічки цевочного зачеплення становила 500 мм, площа опори - 7 квадратних метрів. Калібр і марка гармати 600-мм (040), 540-мм (041)

Для забезпечення необхідної стійкості при стрільбі машина перед стріляниною опускалася днищем на грунт. Для цього торсіонна підвіска опорних ковзанок гусеничної ходової частини була пов'язана з розташованим в кормі механізмом опускання машини на грунт. Приводиться в дію від двигуна редуктор допомогою системи важеля повертав на певний кут протилежні балансиром кінці тріснув. Переклад машини з похідного положення в бойове (з опусканням машини на землю) займав 10 хвилин.

Артилерійська частина[ред.ред. код]

Самохідні мортири «Карл» на вогневій позиції. Установки озброєні мортирами калібром 540 мм

Артилерійська частина машини представляла собою 600-мм нарізну мортиру, встановлену у верстаті в середині корпусу. Ствол мортири - моноблок. Замок клиновой горизонтальний, з циліндро-призматичним клином. За допомогою підйомних механізмів забезпечувалося досягнення максимального кута піднесення ствола +70 °, кут горизонтального наведення складав 4 °. Механізми наведення приводилися в дію вручну. Для погашення сильної віддачі мортири була розроблена двоступенева система відкату - при пострілі відбувався відкат не тільки ствола в колисці, але і всього верстата в корпусі машини.

Для стрільби були розроблені легкий і важкий бетонобійні снаряди з вагою 1700 кг (в тому числі 280 кг вибухових речовин) і 2170 кг (з яких 348 кг вибухових речовин), а також фугасний (Sprenggranate) масою 1250 кг (з яких 460 кг вибухових речовин).

Бетонобойную снаряд вагою 2170 кг вистрелювався з початковою швидкістю 220 м / с і пробивав бетонну стіну товщиною від 3 до 3,5 м або сталеву плиту товщиною 450 мм. Початкова швидкість фугасної снаряда становила 283 м / с, стрільба їм велася на дальність в 6700 метрів. Максимальний час польоту снарядів становило 49 секунд.

Скорострільність гармати становила 1 постріл в 10 хвилин.

Боєкомплект знаряддя становив 8 пострілів роздільно-гільзового заряджання (заряд постійний) і перевозився на транспортерах боєприпасів, спеціально сконструйованих на базі танка PzKpfw IV. Кожен транспортер мав 2,5-тонний кран, який піднімав снаряди і вкладав їх на лоток мортири. На лотку поміщалося 3 снаряда.

У 1943 році принаймні дві мортири («Локі» і «Тор») після вироблення гарантійного ресурсу отримали взаємозамінні 540-мм стовбури довжиною 11,5 калібру. Після модернізації установки стали позначатися «Gerät 041». Снаряди цих мортир масою 1580 кг (бетонобойную) і 1250 кг (фугасний) вистрілювали на дальність до 10 400 м. В іншому характеристики установки залишилися без змін. Наявна фотографія (праворуч), на якій відображені переозброєння 540-мм стволами мортири, дозволяє припускати, що такими стволами було переозброїти принаймні три мортири (тобто, «Локі», «Тор» і якась третя).

Транспортування[ред.ред. код]

Транспортування самохідної мортири «Карл» по залізниці.

Використовуючи самохідний лафет, мортира могла самостійно маневрувати зі швидкістю до 10 км / год, однак запас ходу установки був досить обмежений. При перевезенні залізницею установка підвішувалася між двома спеціально обладнаними пятіоснимі платформами. По шосе машина перевозилася в розібраному вигляді на трейлерах. З цією метою установка розбиралася на чотири частини:

  • Візок стовбура вагою 42 т;
  • Верхній лафет вагою 41,8 т;
  • Міст і ходова частина вагою 21,6 т;
  • Самохідний лафет вагою 82,3 т.

При цьому самохідний лафет встановлювався на шестіосний трейлер, а для перевезення інших частин використовувалися три чотиривісних платформи.

Служба та бойове застосування[ред.ред. код]

Самохідна мортира «Карл» (установка «Циу») веде вогонь по повсталої Варшаві, серпень 1944
бетонобойную снаряд «Карла»

Самохідні мортири «Карл» перебували на озброєнні 628-го і вісімсот тридцять третього дивізіонів артилерії особливої ​​потужності вермахту (по три гармати в кожному дивізіоні; пізніше одна мортира була передана з 628-го в 833-AdRiver, в якому сформували дві батареї по два знаряддя). Тактично знаряддя цього типу призначалися для руйнування сильно укріплених фортифікаційних споруд, зокрема, фортів французької лінії Мажино. Однак через швидкоплинність французької кампанії машини так і не були застосовані для її штурму - до закінчення кампанії був готовий тільки прототип машини, та й штурмувати лінію Мажино в кінцевому результаті не знадобилося.

1-ю батарею вісімсот тридцять третього дивізіону («Адам», «Єва» і 60 снарядів) доставили в розташування 17-ї армії (група армій «Південь»), а 2-ю батарею («Тор» і «Один» і 36 снарядів) перевезли в Тересполь і надали групі армій «Центр». Батарея повинна була брати участь у штурмі Брестської фортеці.

У бойових умовах мортири були вперше застосовані 22 червня 1941 - «Один» і «Тор» у складі батареї вісімсот тридцять третього дивізіону неодноразово обстрілювали Брестську фортецю. При цьому в перший день застосування, після кількох пострілів в обох установках сталося заклинювання снарядів і було потрібно час на усунення цього.

1-й батареї, діяти якій належало у складі 4-го корпусу 17-ї армії, доставили залізницею до Перемишля. Рухаючись вже своїм ходом до вогневих позицій одна з самоходок - «Єва» - зазнала аварію (зламалася гусениця) і в боях участі не брала. Мортира «Адам» випустила лише 4 снаряди проти радянських фортифікаційних укріплень, так званої «Лінії Молотова», супроводжуючи своїм вогнем атаку 295-ї піхотної дивізії. До речі, охорону позицій «Карлів» доручили роті зі складу цієї ж дивізії.

У рапорті від 23 червня 1941 командування корпусу відзначило відсутність необхідності в подальшому використовувати батарею «Карлів», звернувши увагу на технічні труднощі використання цих самохідних знарядь. У підсумку, 1-ю батарею відправили назад до Німеччини.

Більш докладні відомості виявлені по частині бойового застосування 2-й батареї вісімсот тридцять третього дивізіону, приданого 12-му піхотному корпусу 2-ї танкової групи. Вогневі позиції батареї перебували під Тересполя біля кордону з Білорусією на річці Західний Буг (з іншого боку річки знаходиться місто Берестя (Брест).

Про підготовку батареї до бойових дій відомо з рапорту, датованого 2 травнем 1941 року. Рапорт описує розгортання батареї для обстрілу цитаделі Брестська фортеця:

Можливі місця вивантаження, маршрути руху, вогневі позиції, цілі і спостережувані пункти розвідані до 1 травня:

  • Місця вивантаження: дві гармати розвантажуються краном на ж / д станції Тересполь і собіріаются безпосередньо на ж / д полотні. Місце збірки слід укрити від спостерігачів з вишок. Всі роботи з розвантаження і збірці необхідно виконати за 1 ніч.
  • Всі інші елементи розвантажуються на ж / д станції в 40 км на захід Тересполя, де є капітально побудовані платформи.

Перший склад з мортирами прийшов на станцію вивантаження ввечері 18 червня. Перша ж мортира була зібрана в ніч з 19 на 20 червня 1941 Друга мортира було вивантажено в ніч з 20 на 21 червня. Обидві мортири зайняли позиції південніше Тересполя.

22 червня знаряддя № III «Тор» випустило 3 снаряда. Труднощі виникли при підготовці до 4-го пострілу, постріл виробити не вдалося. Мортира «Один» випустила 4 снаряди, п'ятий постріл зробити не вдалося через дефект снаряда. Розрядити обидва знаряддя з заклиненому в казенники снарядами вдалося до вечора 22 червня.

23 червня «Один» випустив 7 снарядів, «Тор» не стріляв, з причини поломки. Вранці 24 червня «Тор» справив 11 пострілів, «Один» - 6 пострілів.

Всього витрачений 31 снаряд. Залишилося 5 снарядів, три з яких не можуть бути використані для стрільби.

У щоденнику начальника німецького Генштабу Гальдера за 24 червня 1941 значиться видача вказівок генералу артилерії Бранду з'ясувати ефективність вогню установок «Карл» по району Бреста. 28 червня звіт генерала Бранда був оприлюднений, дія артилерійських систем «Карл» було визнано досить ефективним.

Після взяття Брестської фортеці вдалося встановити, що бетонні бункери прямих влучень взагалі не отримали. Розмір воронок в грунті в радіусі 15 метрів, в глибину 5 метрів. Два снаряду не розірвалися. При вибуху хмара диму і пилу піднімалося на висоту 170 метрів.

Звіт про використання мортир "Карл" був поданий особисто Адольфу Гітлеру.

6 серпня 1941 вісімсот тридцять третій дивізіон переозброєний на 8 буксируваних 210-мм мортир і відправлений на Східний фронт. Мортири «Карл» використовувалися в Криму при облозі Севастополя, спільно із надважким залізничним артилерійським знаряддям «Дора».

Одну мортиру (швидше за все «Адам») після ремонту відправили в Тересполь для показу Беніто Муссоліні, що перебував у той час на Східному фронті.

У серпні 1944 року установка «Циу» обстрілювала Варшаву під час придушення Варшавського повстання.

У 1945 році мортири під іменами «Єва» і «Локі» були захоплені армією США. Крім того, до рук американців потрапила і досвідчена установка «Фенрир». Установка «Циу» стала трофеєм Червоної армії, що захопила її 20 квітня 1945 року в районі містечка Йютербог. Інші три установки були, по всій видимості, знищені самими німцями.

Збережені екземпляри[ред.ред. код]

На 2012 рік достеменно відомо про збереження однієї установки типу «Карл». Це установка № VI «Ziu», захоплена частинами РСЧА [1]. Нині вона експонується в музеї бронетанкового озброєння і техніки в Кубинці (Московська область). Правда, за не цілком зрозумілих причин установка несе на своїй артилерійської частини ім'я «Адам», що породило поширена помилка про те, що Червона армія захопила саме установку «Адам», а не «Циу» [1]. Установка знаходиться в критому ангарі № 6.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Jentz , 2001, p. 56.

Джерела[ред.ред. код]

  • В.Н. Шунков. Вермахт. - Мн.: Харвест, 2004. - С. 239. - 448 с. - 5000 екз.
  • Jentz, Thomas Bertha's Big Brother: Karl-Geraet (60 cm & 54 cm). - Panzer Tracts, 2001.
  • Надгармати для сверхустрашенія / / Навколо світу: журнал. - 2006. - № 2 (2785).