Сани
 |
Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. (Травень 2010) |
Сани — поширений тип возів без коліс, які зазвичай мають полози. Сани возять коні, олені, мули, бики й собаки.
Сани були найдавнішим возом, що розвинувся з первісної волокуші і вживався не тільки в країнах північних, а й у південних, наприклад, в Давньому Єгипті. Багато народів, які вже знали про колісний віз, за звичаєм користувалися саньми в похоронному обряді (Стародавній Єгипет, Давня Русь та ін.) У допетровській Московщині внаслідок незадовільності доріг і вулиць, а також порівняну дешевизну саней вони були найпоширенішими навіть у літній час. У болотистих і лісистих місцях Архангельської, Вологодської, Олонецької та Костромській губерній сани вживалися влітку до початку XX століття. В Русі їзда на санях вважалася почеснішою, ніж на колесах, від чого сани вживалися при всіх урочистих випадках, особливо вищими духовними особами, які віддавали їм перевагу і влітку до кінця XVII століття. Старовинні сани мали вигляд човна з краями, загнутими спереду і ззаду, або довгого ящика, що звужується спереду, в якому можна було лежати. У них здебільшого запрягали одного коня, верхи на якому сидів погонич. В Московщині у знатних бояр і особливо у великих князів і царів сани відрізнялися багатим оздобленням; царські сани часто коштували 200—300 рублів. Їздили в них звичайно по одному, рідко по дві людини, але при виїздах, наприклад, в сани московського царя Олексія Михайловича стоячи містилося два боярина на зап'ятках і два стольника біля царських ніг, на прилаштованих уступах, або «полицях».
Жіночі сани, однакові за формою з чоловічими, були трохи ширші і забезпечувалися по сторонах жердинами, на які навішується сукно; таким чином сани закривалися і зверху, і з боків. Особливе значення в сенсі обрядовості надавали саней при одруженні і при похоронах. У першому випадку для нареченої пропонували нарядні сани, вкриті атласом, оксамитом, багатими килимами, причому відповідно прикрашалася і упряж. Наречена їхала до церкви зі свахами, тримали над нею соболів, а з церкви — з женихом.
Першу літописну звістку про вживання саней при похованні в Київській державі знаходимо в описі похорону Володимира Святославича; тіло небіжчика не тільки везли до церкви на санях, а й ставили в ній теж на сани. Іноді сани служили носилками для труни вдови чи матері покійного. За дослідженням професора Д. Н. Анучина, сани використовуються при похороні не тільки у всіх слов'янських народів, але й у фінів, і в Західній Європі, і навіть у Єгипті (де мумії вивозили на санях, у вертикальному положенні).
Див. також [ред.]
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Сани |
