Сани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сани
Сани запряжені кіньми.
Вінницька область, 2012 р.
Старовинний обряд: проводи покійника на санях
Дитячі санчата (XIX ст.). З експозиції історико-культурного комплексу "Замок Радомисль"

Сани — поширений тип возів без коліс, які зазвичай мають полози. Сани возять коні, олені, мули, бики й собаки.

Історія[ред.ред. код]

Сани були найдавнішим возом, що розвинувся з первісної волокуші і вживався не тільки в країнах північних, а й у південних, наприклад, в Давньому Єгипті. Багато народів, які вже знали про колісний віз, за звичаєм користувалися саньми в похоронному обряді (Стародавній Єгипет, Давня Русь та ін.).

Давньою є і традиція використовувати сани у гірничій справі. Наводимо уривок з праці Георга Агріколи De Re Metallica (1556 р.), який саме присвячений опису використання санного транспорту в гірництві часів пізнього Середньовіччя:

У Карінтії в зимовий час руду вантажать в шкіряні мішки і укладають по два-три мішки на невеликі санчата, які спереду робляться вище, а ззаду нижче. На мішки сідає сміливий їздець і не без небезпеки для життя направляє санки з гори в долину за допомогою жердини, яку тримає в руках. Впираючись жердиною, він гальмує санчата, якщо вони рухаються з дуже великою швидкістю; або ж він повертає санчата на правильний шлях, якщо вони відхилилися.

У допетровській Московщині внаслідок незадовільності доріг і вулиць, а також порівняну дешевизну саней вони були найпоширенішими навіть у літній час. У болотистих і лісистих місцях Архангельської, Вологодської, Олонецької та Костромській губерній сани вживалися влітку до початку XX століття.

В Русі їзда на санях вважалася почеснішою, ніж на колесах, від чого сани вживалися при всіх урочистих випадках, особливо вищими духовними особами, які віддавали їм перевагу і влітку до кінця XVII століття.

Старовинні сани мали вигляд човна з краями, загнутими спереду і ззаду, або довгого ящика, що звужується спереду, в якому можна було лежати. У них здебільшого запрягали одного коня, верхи на якому сидів погонич.

В Московщині у знатних бояр і особливо у великих князів і царів сани відрізнялися багатим оздобленням; царські сани часто коштували 200—300 рублів. Їздили в них звичайно по одному, рідко по дві людини, але при виїздах, наприклад, в сани московського царя Олексія Михайловича стоячи містилося два боярина на зап'ятках і два стольника біля царських ніг, на прилаштованих уступах, або «полицях».

Жіночі сани, однакові за формою з чоловічими, були трохи ширші і забезпечувалися по сторонах жердинами, на які навішується сукно; таким чином сани закривалися і зверху, і з боків.

Особливе значення в сенсі обрядовості надавали саням при одруженні і ямри похоронах. У першому випадку для нареченої пропонували нарядні сани, вкриті атласом, оксамитом, багатими килимами, причому відповідно прикрашалася і упряж. Наречена їхала до церкви зі свахами, тримали над нею соболів, а з церкви — з женихом.

Першу літописну звістку про використання саней при похованні в Київській державі знаходимо в описі похорону Володимира Святославича; тіло небіжчика не тільки везли до церкви на санях, а й ставили в ній теж на сани. Іноді сани служили носилками для труни вдови чи матері покійного.

За дослідженням професора Д. Н. Анучина, сани використовуються при похороні не тільки у всіх слов'янських народів, але й у фінів, і в Західній Європі, і навіть у Єгипті (де мумії вивозили на санях, у вертикальному положенні).

Сьогодення[ред.ред. код]

Сьогодні санки - зимовий транспортний засіб у ряді регіонів, де зима триває довго, а також улюблений засіб для розваг дітей у зимовий час.

Крім того, сани - основа санного спорту.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]