Сантьяго Каррільо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Santiago Carrillo firmando en la Feria del Libro de Madrid en 2006.jpg

Сантьяго Каррільо Соларес (ісп. Santiago Carrillo Solares, 18 січня 1915(19150118), Хіхон — 18 вересня 2012[1][2][3], Мадрид) — іспанський політичний діяч, генеральний секретар Комуністичної партії Іспанії, теоретик правого крила єврокомунізму. Один з останніх живих ветеранів Громадянської війни в Іспанії. Зіграв одну з ключових ролей в переході Іспанії до демократичної форми правління після смерті іспанського диктатора генерала Франсиско Франко в 1975-му році[2].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в робітничій сім'ї. Його батько, Венцеслао Каррільо, став відомим активістом Іспанської соціалістичної робітничої партії (ІСРП), а сам Сантьяго співпрацював у газеті El Socialista з 13-річного віку. У 1932 році став редактором газети Соціалістичної молоді. У 1933 році був обраний генеральним секретарем молодіжної організації ІСРП.

Учасник страйку шахтарів Астурії в 1934 році, входив до складу Національного революційного комітету. За цю діяльність він пребував в ув'язненні з жовтня 1934 по лютий 1936. Після звільнення в березні 1936 року відвідав Москву, а потім став одним з організаторів об'єднання молодіжних спілок соціалістів і комуністів в Об'єднану соціалістичну молодь (Juventudes Socialistas Unificadas).

Після початку громадянської війни (1936) прийняв рішення про вступ до Комуністичної партії Іспанії (КПІ). Під час битви за Мадрид 7 листопада 1936 року був обраний на посаду керівника комітету громадського порядку Ради оборони Мадрида[3]. На цій посаді він несе персональну відповідальність за безсудні масові вбивства кількох тисяч «потенційних ворогів» — безпідставно арештованих та безвинних представників інтелігенції Іспанії : священиків, студентів, підприємців, журналістів, письменників, юристів, університетськіх викладачів[4].

У березні 1939 року Мадрид пав, чому сприяв здійснений полковником Касадо переворот проти уряду Негрін і переговори новоствореної Хунти національної оборони з франкістами. Сантьяго звернувся з відкритим листом до свого батька Венцеслао Каррільо, котрий увійшов до складу хунти, в якому, засудивши переворот як контрреволюційний, зрадницький і антикомуністичний, оголосив про припинення будь-яких відносин з батьком.

Після падіння Іспанської республіки Каррільо емігрував до Парижа, де намагався реорганізувати партію. У 1944 році він очолював відхід партизан-комуністів з Валь-д'Арана. Загалом у вимушеній еміграції він провів 38 років.

Змінив Долорес Ібаррурі на посаді генерального секретаря КПІ в 1960 році. Після введення радянських військ до Чехословаччини перевів партію до самостійної політики, багато в чому передбачивши еврокоммуністичний курс ще раніше Італійської комуністичної партії.

У 1981 після засудження Хуаном Карлосом I спроби державного перевороту, влаштованого військовими, що прагнули відновити франкістський режим, Каррільо вигукнув перед телекамерами в захваті: «Боже, бережи короля!».

У 1985 році був виключений з КПІ, створив з групою прихильників Робітничу партію Іспанії — Комуністичне єдність, яка в 1991 році влилася в Іспанську соціалістичну робітничу партію на правах фракції «Ліва єдність». Втім, сам Каррільо в Соцпартію не вступив.

20 жовтня 2005 Автономний університет Мадрида обрав Каррільо своїм почесним доктором.

Помер 18 вересня 2012 в Мадриді на 98-му році життя.

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]