Сара Мун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сара Мун (Sarah Moon)
Mariel Hadang (Маріель Хаданг)
Дата народження: 1941
Місце народження: Париж, Франція
Громадянство: Франція Франція
Рід діяльності: фотограф, фотохудожник
Жанр: художня зйомка

Сара Мун (фр. Sarah Moon; * 1941, Париж) — відома французька фотохудожниця та фотограф. Її виставки проходять по всьому світу, в тому числі в Москві, Нью-Йорку, Шанхаї та Кіото. Справжнє ім'я — Маріель Хаданг.

Біографія[ред.ред. код]

Маріель Хаданг народилася у Франції в часи окупації німцями і її батьки втекли від фашистів до Англії. Там дівчина і виросла. В молоді роки Маріель вчилася на художника. З 1960 по 1966 рік — працювала фотомоделлю haute couture[1]. Молода Маріель багато цікавилася модою, а потім захопилася фотографією. З 1967 року почала серйозно займатися фотографією і згодом зрозуміла, що знімати предмети і людей набагато цікавіше, ніж одяг. Сама ж говорить, що до фотографії прийшла досить випадково: в молодості, коли працювала моделлю, почала фотографувати своїх подруг-манекенниць, і вони поміщали ці фотографії в свої альбоми[2]. Вона стала відома під псевдонімом Сара Мун. Працювала як фтогораф моди для багатьох журналів мод: Elle, Harper`s Bazaar, Vogue та Stern[3]. Її також запрошували на модні фотосесії такі дома моди як Comme des Gargons, Yohji Yamamoto, Issey Miyake[4]. У 1972 році співпрацювала з «Pirelli». Знімала для відомого «Календаря Піреллі». Але сама Сара Мун з часом стала вважати участь в даному проекті «помилкою молодості», хоча каже що старалася зробити фотографії, сповнені ніжності[5]. З часом Сара Мун відходить від світу моди, перейшовши до суб'єктивної фотографії. З 1979 року вона брала участь в кількох кінопроектах: знімала фільми, спочатку — рекламні, потім документальні та ігрові. Також працювала в кіно як кінооператор і фотограф. Як рекламний фотограф Сара Мун працювала для будинків моди Cacharel, Chanel, Dior, Sonia Rykiel, Christian Lacroix[6]. Світову популярність їй принесла рекламна фотосесія для дому Cacharel. Пропрацювавши кілька років в індустрії моди, стала знімати в більш художній, авторській манері. У 1983 році робить персональну виставку в Міжнародному центрі фотграфіі у Нью-Йорку[3]. У 1987 році її фільм «Лулу» отримав премію на Венеціанському фестивалі[5]. У 1990-х роках вона почала створювати фото-проекти за сюжетами казок Андерсена. Її виставки проходять по всьому світу, від Москви і Нью-Йорка до Шанхая та Кіото. Сара Мун є лауреатом багатьох мистецьких премій. Живе в Парижі[1].

Фотографія[ред.ред. код]

Француженка Сара Мун починала у fashion-індустрії, і досить успішно: спочатку моделлю потім фотографом. В її першій серії знімків -подруги-моделі[4]. Спочатку багато працювала на замовлення, але з часом почала займатися вільною творчою зйомкою. Її стиль дуже індивідуальний: на перший погляд це темнуваті, трохи розмиті чорно-білі знімки. Її знімки скоріше «застиглі», в її світі дійсно немає швидкості, і цим він так несхожий на сучасний світ, стрімкий і агресивний. Скоріше, неспішні й тендітні героїні Мун прийшли із минулого, звідкись із німого кіно, можливо з чорно-білих ілюстрацій у букіністичних книгах[1]. Фотографії від Сари Мун швидше нагадують живопис і є своєрідним синтезом живопису, фотографії та гри світла. У своїй роботі вона використовувала технологію кінця XX століття: м'яке світло, спеціальні лінзи і взагалі всі можливості оптики[6]. Сама ж вона говорить:

« Вже двадцять років я знімаю майже весь час одну й ту ж фотографію: одну жінку, одну сукню.  »

Ця фотографія приблизно вигляжає так: зображення розмите, деталей одягу не розгледіти, модель стоїть спиною, або ж затуляє обличчя руками, або особа взагалі не поміщається в кадр. При цьому Сара Мун як ніхто знає, що модна фотографія повинна бути яскравою і нав'язливою, повинна шокувати і переконувати. І все ж, всупереч усім законам, Мун завжди повертається в минуле — до мальовничості, витонченості і відстороненості. Коли на її «фірмовому» розмитому і туманному тлі з'являється видимість будь-якого сюжету, будь то наряд haut couture або цирковий номер, — виникає ефект міражу в пустелі. Сфера Сари Мун не хроніка, а фантазії і сни. Вона каже:

« Робота обов'язково повинна справляти враження незавершеності - щоб у глядача залишалася можливість для інтерпретації.[2]  »

Першовідкривачем сили образу і візуальної картинки для себе Сара Мун вважає Сергія Ейзенштейна: його фільми і роботи надихали її. Одні з найвідоміших її останніх робіт — це проекти виконані за сюжетами казок Андерсена, наприклад, «Дівчинка з сірниками», «Синя Борода». А також проект «Застиглі»: на фотографіях поряд із моделлю присутня лялька або манекен. Свої альбоми Сара Мун заповнює передмовами, знімає документальні кінокомментаріі до власних фотографій — в результаті виходять трохи плутані вірші в прозі.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Souvenirs improbables — Delpire, Paris, 1981 («Неймовірні спогади»)
  • Sarah Moon — Pacific Press Service, Tokyo, 1984 («Сара Мун»)
  • Le petit chaperon rouge: texte de Charles Perrault, illustrations Sarah Moon — Éditions Grasset, Paris, 1986 («Червона шапочка»: текст Шарля Перро, іллюстрації Сари Мун)
  • Vrais semblants — Delpire, Paris, 1991 («Реальна видимість»)
  • Inventario — Université de Salamanque, 1997 («Інвентаризація»)
  • Sarah Moon — Nathan, coll. Photo Poche, Paris, 1999 («Сара Мун»)
  • Still — Weinstein Gallery, Minneapolis, 2000 («Застиглі»)
  • Coincidences — Delpire, Paris, 2001 («Збіги»)
  • Dansez, Dansez…, texte d'Olivier Saillard et Irène Filiberti — Les Solitaires intempestifs, Paris, 2002 («Танцюйте, танцюйте…»)
  • Circuss — Kyoto Museum of Contemporary Art, 2003 («Цирк»)
  • Dansez, Dansez… — les Solitaires intempestifs, 2003 («Танцюйте, танцюйте…»)
  • L'Effraie — Kyoto Museum of Contemporary Art, 2004 («Сарай»)
  • Sarah Moon — Collection Photo Poche, Actes Sud, 2005 («Сара Мун»)
  • Le Fil rouge, Kyoto Museum of Contemporary Art, 2005 («Червона нитка»)
  • La Sirène d'Auderville — Kyoto Museum of Contemporary Art, 2007 («Русалка Одервіля»)
  • 1.2.3.4.5. — Delpire, Paris, 2008

Виноски[ред.ред. код]