Саркофаг Ярослава Мудрого

Саркофаг Ярослава Мудрого або Ярославова домовина — гробниця Великого князя київського Ярослава Мудрого, який помер у 1054 році. Саркофаг розташований у східній частині північної внутрішньої галереї собору святої Софії у Києві. Поховання Ярослава Мудрого є першим похованням некрополю Софії Київської^[1], хоча документальних підтверджень, що у саркофазі похований саме він, не знайдено^[2].

Опис[ред. | ред. код]

Саркофаг є скринею, виготовленою із суцільного блоку білого мармуру, прикрашений різьбленням давньохристиянської символіки. Стінки саркофагу містять різьблені зображення виноградних лоз, хрестів, пальм, риб, птахів, кипарисів та монограм Христа^[3]. Скриня накрита двоспадною мармуровою кришкою з трикутними фронтонами та акротеріями, виготовленою також з суцільного блоку^[1].

Довжина саркофагу становить 2,5 м, ширина — 1,2 м, висота — 1,23 м при вазі близько 6 т^[4].

Саркофаг виготовили в XI столітті з проконеського мармуру імовірно візантійського походження^[4], хоча існує припущення, що домовина має малоазійське походження, датоване VI або VII століттям^[3].

Замальовки різьблень саркофагу Ярослава Мудрого (1921)

Згадування в історичних джерелах[ред. | ред. код]

Згадування у літописах[ред. | ред. код]

Вперше саркофаг Ярослава Мудрого згадується у Повісті временних літ. Під 1054 роком стверджується:

 «І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії».

При цьому літопис використовує не слово «саркофаг», а слово «рака», що означає ящик (ковчег) для мощей. Цим словом ще називали гроби, де лежали тіла святих.

Як можна зрозуміти, літописці не передбачали, що разом з Ярославом у його саркофазі був похоронений ще хтось.

Згадування у 1594 році Еріха Лясоти[ред. | ред. код]

Австрійський дипломат Еріх Лясота у своєму "Щоденнику Еріха Лясоти із Стеблева" під 1594 роком, розповідаючи про Київ, описує церкву Святої Софії та оповідає:

«Далі лежать у каплиці в красивій білій гробниці із алебастру князь Ярослав, син Володимира, разом із своєю дружиною. Гробниця заввишки приблизно в ріст чоловіка і ще не зруйнована, майже попередньої форми».

Як можна зрозуміти, в кінці XVI ст. мешканці Києва, які розповідали Еріху Лясоті про Київ, були переконані, що в саркофазі лежить Ярослав з дружиною. У ті часи вже знали, що в саркофазі знаходяться 2 кістяки.

Малюнок Вестерфельда 1651 року[ред. | ред. код]

У 1651 році Київ відвідав голандський художник Абрагам ван Вестерфельд, який виконав багато малюнків стародавніх стін Києва, його храмів. Серед них є також малюнок Саркофага Ярослава. Як можна побачити на малюнку, саркофаг стоїть на оригінальній підлозі XVII ст.

Згадка 1654 року Павла Алеппського[ред. | ред. код]

У 1651 році архідиякон Павло Алеппський супроводжував антіохійського патріарха Макарія у подорожі до Москви. Розповідаючи про подорож, він писав про Софію Київську:

"Інші два вівтаря поблизу північних дверей, праворуч від тих, хто виходить із церкви, у низьких нішах. В одному із згаданих вівтарів міститься великий біломармурових саркофаг з горбоподібною кришкою з хрестами"

Як можна зрозуміти з опису саркофаг вже у той час знаходився приблизно в тому ж місці, що й сьогодні.

Згадка 1660 року Боплана[ред. | ред. код]

У 1660 році французький інженер і військовий картограф Гійом Левассер де Боплан видав книгу «Опис України кількох провінцій королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн, сіра де Боплана в Руані, у Жана Кайуе, при королівському дворі». В ній він описує Київ, його головгі собори та згадує про храм Святої Софії. Серед іншого він розповідає, що

«у цьому храмі є гробниці кількох королів».

Згадка 1674 року Синопсиса[ред. | ред. код]

Синопсис Київський, слідом за літописами, стверджує, що

«похований же був у Києві в церкві святої Софії, яку сам збудував, в притворі св. Георгія в гробі мармуровому».

На відміну від літописів в Синопсисі вказується конкретне місце, де стояв саркофаг у Софії, притвор святого Георгія.

Згадка 1825 року митрополита Є.Болховітінова[ред. | ред. код]

У 1825 році київський митрополит Євгеній Болховітінов видав книгу «Опис Київського собору і київської ієрархії з додаванням різних грамот і виписок, пояснюючих це, також планів і фасадів Константинопольської та Київської Софійської церкви і Ярославового надгробку». У ній він згадує про саркофаг Ярослава:

«Нині ж його надгробок мармуровий вцілілий знаходиться при південній стіні вівтаря, влаштованому вже пізніше в лівому присінку, в ім’я благовірного князя Володимира, отця його. Ймовірно, всі князі покладені в погребі під згаданим давнім присінком Ярославового храму».

Як можна зрозуміти, митрополит вважав, що Ярославів саркофаг є лише пустим надгробком, а сам князь Ярослав разом з іншими князями був похований у підвалі під підлогою собору. Болховітінов у своїй книзі дає зображення саркофагу Ярослава. Оскільки у той час саркофаг знаходився в кутку, то доступними для огляду були лише дві з чотирьох сторін саркофага. Також можна помітити, що сам саркофаг знаходився значно нижче рівня тогочасної підлоги. Також Євгеній Болховітінов подає цікаву примітку:

«По покришених краях мармурових каменів, з яких складається надгробний пам’ятник Ярослава, і по недревній вапняковій замазці між каміннями можна зробити висновок, що він колись раніше був вскритий і потім знову складений і, можливо, на нинішнє місце перенесений. Не відомо також коли і ким пам’ятник цей виготовлений».

Відкривання саркофага[ред. | ред. код]

Відкриття саркофага у 1936 році[ред. | ред. код]

У 1936 році саркофаг був відкритий комісією, яка склала відповідний акт. В акті серед іншого вказується:

«Саркофаг цей до цього часу стояв у куті під південною стіною і частиною – під східною стіною абсиди, якась частина його – на 30 см, нижче рівня підлоги, була присипана землею, стояв він на базі, зробленій з цегли XVII ст., що може вказувати на час, коли тут у виїмці південної стіни абсиди саркофаг було покладено».

Тобто, саркофаг стояв у тому самому місці нижче рівня підлоги, що й в описі 1825 року, судячи по цеглі, стояв він там з XVII ст. Комісія подала опис саркофагу так:

«У нижній частині, що була засипана землею, є теж різьблений орнамент. У тій стороні саркофага, що стояла під південною стіною, орнаментацію тільки підготовлено і не закінчено. У східній стороні саркофага, що була під східною стіною, виявлено круглий отвір (діаметром в 14 см.), зовні його до половини замазано вапном. Іншим вапном замазано щілини на місці стику віка з скринею саркофага, причому на тій стороні саркофага, що стояла під південною стіною, щілини не були замазані. На цій (південній) стороні саркофага є щербини на краях віка і скрині. Перед початком відкриття саркофага було виявлено, що у східній стороні саркофага біля південно-східного рогу, на місці стику віка з скринею, є досить значне пошкодження краю віка, причому щербина була замазана вапном. Поруч цієї щербини є ще друга щербина на тій же стороні з краю віка в середній частині його. Можливо, що в цих місцях, у свій час, відкривали саркофаг, за допомогою лома, коли й утворились ці щербини. Обидва акротерії північної сторони там мають пошкодження у верхній частині. Саркофаг висічено з досить масивних брил однакового білого мармуру з прожилками димчатого кольору. Він має такі розміри: довжина – 2,33 м., ширина – 1,17 м., височина – 1,63 м., товщина стінок – 0,13 м. Віко двоскатне. Розмір його по вертикалі – 0,81 м. Саркофаг являє собою видатну пам’ятку давнього художнього різьбарства й датується старіше проти XI ст. н. ери."

Причому, датування саркофагу «старіше проти XI ст.» написано по затертому місцю, в якому ймовірно було вказане якесь більш раннє століття. Далі йде опис вмісту саркофага:

...безпосередньо на дні саркофага лежали хаотично розкидані кості двох людських кістяків (чоловічого і жіночого), причому два черепи знаходились у західній частині саркофага. Обидва лежали один біля другого поверх стегнових кісток, нижня щелепа одного з черепів лежала посередині саркофага, вкупі з перемішаними іншими кістками. Крім того, перед черепами ще лежали тім’яна та потилична кістки дитячого черепа. Кістки збереглися досить добре. Вони були покриті нальотом пороху, що проліз сюди через щілини на стику віка. У західній частині саркофага лежали три невеликих шматки дерева і уламки квадратної цегли XI віку. Шматки дерева, що ще не струхлявіло, можливо правили за підкладку під час вскриття саркофага у порівняно недавні часи. Інших речових знахідок не було. Комісія констатувала факт пограбування поховання. Можливо, що всі ці кістки покладені тут у новіші часи.

В акті знову використано виправлення. Слово «новіші» знову написане по затертому. Ймовірно, первинний варіант акту містив слово «недавні» (часи), яке використано в попередньому реченні. Але через цензуру його довелося замінити, тому що це могло означати, що саркофаг був пограбований з приходом у Київ радянської влади. Після огляду саркофаг та його вміст було сфотографовано і покладено назад на своє місце.

Відкриття саркофага у 1939 році[ред. | ред. код]

У 1939 році саркофаг був відкритий знову. Кістки, виявлені при попередньому відкриванні, були забрані для досліджень у Ленінград. Акт, укладений при цьому відкриванні, стверджує:

«Комісія встановила, що на основі акту вскриття, здійсненого 25.01.1936 року в проміжку часу по 23.01.1939 року змін зовнішнього і внутрішнього стану не відбулось, а також положення, стан та кількість кісток не змінились. Комісія постановила: Кістки, що знаходяться у саркофазі, передати для досліджень інституту етнографії та антропології академії наук СРСР, персонально т. Гінзбургу, після чого експонувати кістки при саркофазі у вітрині».

Відповідно, кістки було передано для досліджень. Після досліджень професор Гінзбург 29 квітня 1940 року надрукував доповідь «Про антропологічне вивчення скелетів Ярослава Мудрого, Анни і Інгігерд». У даній доповіді вчений розповідає:

«При вскритті гробниці в ній були виявлені 2 скелети дорослих людей і декілька окремих кісточок дитини у віці біля 3 років. Кістки були розкидані і перемішані. Ніяких предметів, крім скелетів, в гробниці виявлено не було. Не було і ніяких залишків одягу чи тканин. При розборі скелетів виявилось, що один з них належить мужчині дуже літнього віку, біля 60-70 років, інший – жінці менш літнього віку, біля 50-55 років».

Чоловічий скелет був майже повний. Проте не вистачало половини хребців, більшої частини дрібних кісток кистей та стоп, а також частини ребер, більшість з яких були зламані. Зламані були також і деякі кістки черепа. Більшості зубів не було, проте вони випали вже після смерті. Кістки цієї людини свідчили про поважний літній вік, чисельні старечі хвороби, а також хромоту. Стосовно дослідження черепа, Гінзбург пише:

«По цілому ряду ознак досліджуваний череп займає проміжне положення між довгоголовими і короткоголовими черепами з великого кургану лівобережного Цимлянського городища на нижньому Дону (Саркел), вивченому мною. Це дає можливість зробити припущення, що в походженні досліджуваного об'єкта безсумнівну роль грали зв’язки довгоголового населення з короткоголовим типом, представленим в І тисячолітті н.е. в основної маси населення півдня і південного сходу європейської частини СРСР, сходячи ще до сарматів».

Жіночий скелет був також неповний, не вистачало великої кількості дрібних кісток кистей та стоп, половини хребців, більшості ребер. Масивний череп різко контрастував з тонкими кістками кінцівок. На основі досліджень було зроблено висновок, що скелет належить жінці 50-55 років. Інший вчений Д.Г.Рохлін провів рентгенографічне дослідження кісток і також опублікував свою доповідь. У ній він стверджував, що власник чоловічого кістяка у дитинстві отримав підвивих тазостегнового суглобу, а в старшому віці отримав перелом обох кісток гомілки біля коліна, внаслідок чого його коліно частково зрослось з гомілкою і втратило можливість розгинатись. Саме цим він пояснював хромоту власника скелета. Інший вчений М.М.Герасимов відтворив зовнішність власника чоловічого скелета (Ярослава) та виготовив фарфоровий бюст князя з реконструйованим обличчям. Після досліджень всі кістки та фарфоровий бюст у грудні 1940 року були передані назад у відділ фондів Софійського музею.

Відкриття саркофага у 1964 році[ред. | ред. код]

У післявоєнний період у фондах Софійського музею була виявлена дерев’яна скринька з останками, взятими з саркофага Ярослава для досліджень. Було вирішено помістити їх назад у саркофаг. Тому у 1964 році саркофаг відкрили ще раз і поклали туди дерев’яну скриньку, радянські газети того дня та пам’ятну дощечку. Акт вскриття саркофагу того часу стверджує:

«Інститут встановив, що вилучені в 1939 р. з саркофагу кістки є останками князя Ярослава Мудрого, але назад у саркофаг вони не були покладені і знаходились у фондах Софійського музею. 9 квітня 1964 року згаданою вище комісією останки князя Ярослава Мудрого упаковані в спеціальний (дубовий) ящик і покладені в саркофаг, після чого саркофаг був знову закритий, як раніше, а щілина між кришкою і ящиком саркофагу обмазана вапняковим розчином. Після вскриття саркофагу в ньому була виявлена скляна трубка з вкладеними в неї актами попередніх комісій 1936 і 1939 років. Даний акт вкладений в ту ж трубку, яка знову покладена в саркофаг. Разом з останками Ярослава Володимировича в саркофаг покладена спеціально виготовлена керамічна плита з написом, датованим 20 березня 1964 року».

Відкриття саркофагу у 2009 році[ред. | ред. код]

У 2009 році, через 70 років від часу попередніх досліджень вмісту саркофага Ярослава Мудрого, було вирішено відкрити саркофаг знову та провести нові дослідження кістяків з використанням сучасних технологій, в тому числі радіо-вуглецевого. 10 вересня 2009 року саркофаг відкрили та вилучили (згідно акту відкриття):

- ящик з останками похованих у саркофазі історичних осіб;

- скляну трубку з вкладеними в неї актами попередніх комісій 1936р., 1939р. та 1964р.;

- керамічну плиту з написом, датованим 20 березня 1964 р.;

- 3 (три) газети, датовані 9 квітня 1964 р. («Правда», «Известия», «Комсомольская правда»);

- 6 (шість) фотографій із зображенням Софійського собору.

Все вилучене з саркофагу у супроводі охоронця було перенесено до спеціально виділеної кімнати та опечатано. Наступного дня ящик з останками було відкрито і виявлено, що в ньому знаходяться кістки тільки одного скелета. Наявний кістяк піддали рентгенологічному, анатомічному та антропологічному дослідженням. Було зроблено томографію та проведено сканування. Попередні результати медико-антропологічної експертизи були такі:

1. Анатомічне та рентгенологічне дослідження кісток засвідчило відсутність патологій, властивих кістяку Ярослава Мудрого.

2. Статево-вікові і краніологічні ознаки дослідженого черепа повністю співпадають з відповідними параметрами черепа особи, похованої поруч з тлінними рештками Ярослава Мудрого.

3. Всі залучені методи дослідження засвідчили значну дисгармонію між масивною будовою черепа і відносно граційною будовою кісток пост-краніального скелета. Одночасно виявлена певна невідповідність між віковими, фізичними та патологічними характеристиками поясу верхніх та нижній кінцівок.

20 жовтня 2009 року Національний заповідник «Софія Київська» звернувся до Інституту геохімії навколишнього середовища НАН та МНС України з проханням провести радіо-вуглецевий аналіз кістяку з метою з’ясування давності об’єкту. 9 листопада були передані 2 зразки з верхньої та нижньої частин кістяка. Після проведення рідіо-вуглецевого аналізу Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України надіслав 24.12.2009р. звіт, в якому містилась наступна інформація:

«З отриманих результатів можна зробити наступні висновки:

1. Датовані зразки кісток належали різним людям, оскільки радіо-вуглецевий вік відрізняється на 1580 років.

2. Зразок 1 з вірогідністю 85% може бути віднесений до 12-13 сторіч. У той же час зразок 2 відповідає періоду існування скіфів на теренах теперішньої України.

Результати радіо-вуглецевого аналізу кісток:

Зразок 1. Кістки жіночого скелету з саркофагу Ярослава Мудрого, нижня частина.

Вік – 830±50років, період 1160-1270рр. н.е.

Зразок 2. Кістки жіночого скелету з саркофагу Ярослава Мудрого, верхня частина.

Вік – 2410±50років, період 600-400рр. до н.е.

10 червня 2011 року НДІ Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова, куди були відправлені на експертизу 3 зразки кісток верхньої частини скелету, прислав результати своєї експертизи. Згідно цих результатів, зразки з плечової кістки та хребців належать одній людині. Зразків з нижньої частини скелету для досліджень не надсилали.

Після проведення досліджень 28 липня 2011 року кістки були покладені у нову дерев’яну скриньку і поміщені назад у саркофаг.

Пошуки останків Ярослава[ред. | ред. код]

Співробітниками заповідника було проведено пошукову роботу зі з’ясування причин зникнення останків Ярослава Мудрого, внаслідок чого вдалося відновити хід подій і з великою долею вірогідності встановити місцезнаходження останків.

Як виявилося, у грудні 1940 році кістки обох скелетів повернули до Києва — їх особисто привіз з Ленінграда відомий антрополог професор Гінзбург. Останки, згідно із актом, він передав до фондів заповідника.

Але останки тоді до саркофага не помістили, залишивши у сховищі, оскільки був намір експонувати їх біля саркофага в спеціальній вітрині. Їх зберігали у фондах, які не були евакуйовані з початком війни, а відтак, пограбовані в окупаційний період.

В 1964 році було прийнято рішення покласти останки назад у саркофаг. Зі слів Ірми Фантимівни Тоцької тодішній завідувач фондів доктор історичних наук Сергій Висоцький знав, що у фондах зберігаються кістки не двох, а лише одного скелета. Проте він був певен, що це останки Ярослава.

C.Висоцький гадав, що з Ленінграда не повернули кістки скелета, похованої разом з Ярославом Мудрим, жінки. Ба більше, ці науковці вважали, що останки із саркофага повернули з Ленінграда до заповідника вже по війні. Це випливає з публікацій Сергія Висоцького та Ірми Тоцької, що входили до складу комісії, яка відкривала саркофаг у 1964 році.

Через недбалість не була проведена антропологічна експертиза і, базуючись лише на хибному переконанні у приналежності наявного у фондах кістяка Ярославу, вони повернули в саркофаг не останки Ярослава, а кістки похованої з ним жінки.

В акті члени поважної комісії завірили той "факт", що нібито у саркофаг вони поклали кістки Київського князя Ярослава Мудрого.

Прихований факт відсутності в саркофазі і у фондах останків Ярослава змусив робочу групу, яка займалась пошуками, уважно вивчити всі публікації і знову ретельно переглянути матеріали наукового архіву фондів заповідника.

Завдяки одній з публікацій доктора історичних наук Сергія Білоконя з’ясували, що у 1954 році митрополит Іларіон (Огієнко) надрукував у Вінніпегу замітку "Де останки великого князя Київського Ярослава Мудрого?", у якій свідчить, що в 1944 році

"німці, виходячи з Києва, дозволили забрати — на прохання декого з українців, — і останки Великого Князя Ярослава. Ці останки разом з Чудотворним Образом Св. Миколая т. зв. Мокрого (пам’ятка ХІ віку) опинилися в руках одної особи. Коли цю особу року 1952-го запитано, де вона поділа останки Великого Князя Ярослава, і де Чудотворний Образ Святого Миколая, відказала: "Сховані на еміграції в добрих руках". Особа ця живе тепер в Нью-Йорку, і зовсім не ясно, чому вона ховає великі й святі пам’ятки всеукраїнського значення... Це ж пам’ятки всього українського народу, а не окремої особи".

Було відомо, що ікона Миколи Мокрого знаходиться у США. Проте наведене митрополитом Іларіоном свідчення про скелет Ярослава вважали помилковим, бо довіряли документу — акту 1964 року. Тепер же поставилися до цього свідчення уважніше.

Оскільки останки Ярослава перед війною повернули до заповідника, але не поклали назад у саркофаг, у 1944 році їх "дехто з українців" справді міг вивезти до Америки - так само, як туди було вивезено ікону Миколи Мокрого.

Крім того, було отримано присвячену Софії Київській статтю П. Одарченка, опубліковану в 1967 році в журналі "Рідна церква" — виданні УАПЦ у діаспорі (США).

Він писав, що до війни, коли останки князя було повернено з Ленінграда до Києва, комуністична влада доручила сторожу Софійського собору їх закопати, проте той не послухався, а поклав їх у скриньку і заховав. Під час окупації сторож передав скриньку з останками керівнику УАПЦ архієпископу Никанору, який зберігав їх у шафі.

У жовтні 1943 року, перед відступом німців з міста, майор Пауль фон Денбах (сотник української армії Павло Дмитренко, який, імовірно, походив з "фольксдойче"), вивіз скриньку з мощами до Варшави, де передав її архієпископу Краківському і Лемківському Палладію.

Останній вивіз кості Ярослава до Америки і вони, на думку Одарченка, "і по цей день", тобто на 1967 рік, зберігалися у Палладія.

Одарченко вважав, що "така велика реліквія повинна знаходитися не в приватних руках", а "в Церкві-пам’ятнику в Баунд-Бруці". Певно, саме Палладія мав на увазі й Огієнко, коли обурювався привласненням ним святині усього українського народу.

Виявляється, українці діаспори, починаючи з повоєнної пори, вельми переймалися долею останків Ярослава, з вуст у вуста передаючи інформацію, якою володіли.

Петро Матула, який мешкає у Вашингтоні, навів свою розмову з Галиною Петренко, яка наприкінці війни опинилася в Аугсбурзі, де зібралося чимало українських емігрантів. Інтелігенція влаштовувала там цікаві лекції, пані Галина слухала їх. Вона добре пам’ятає доповідь Олекси Повстенка, директора Софійського заповідника 1941-1943 років. Коли постало питання про мощі Ярослава, Повстенко завірив присутніх: "вони з нами". Проте на додаткові питання відповів, що їх вивезли з України в США, але він не може сказати, куди саме.

Михайло Герець навів розповідь свого знайомого В’ячеслава Вишневського (сина померлого у 1968 році священика Володимира Вишневського - секретаря архієпископа Никанора) про те, як незадовго до звільнення Києва на прохання владики Никанора в Софію приїхав полковник німецької жандармерії. Він вивіз з собору його речі, а також ікону Миколи Мокрого і останки князя Ярослава. Зі слів свого батька В’ячеслав Вишневський пригадував, що цей полковник знав українську мову і його прізвище закінчувалося на "-енко", хоча німці вважали його чистокровним арійцем. Мова, вочевидь, йде про майора Пауля фон Денбаха — Павла Дмитренка. Коли цей офіцер повернувся до місця, де стояв ешелон з біженцями, серед яких був архієпископ Никанор, то поїзд уже поїхав. Згодом, все ж таки діставшись Польщі, полковник передав ікону й останки православному архієпископу Палладію, який після цього виїхав у Німеччину, звідки емігрував до США.

У Нью-Йорку Палладій передав останки на збереження священнику Івану Ткачуку. Той жив тоді на Манхеттені, а останки князя зберігав у себе в помешканні під койкою. Ткачук помер у 1990 році, обидві його дочки вийшли заміж, змінили прізвище. Де вони зараз — невідомо.