Сарна європейська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сарна європейська
Capreolus capreolus 2 Jojo.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Китопарнокопитні (Cetartiodactyla)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Рід: Сарна (Capreolus)
Вид: Сарна європейська
Біноміальна назва
Capreolus capreolus
(L, 1758)
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 625063
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9858
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Capreolus capreolus
Fossilworks: 149382[1] 149382[1]

Са́рна європе́йська, дика коза (Capreolus capreolus (Linnaeus, 1758)) — ссавець родини оленевих (Cervidae). Один з двох видів роду сарна (Capreolus Gray, 1821), сестринський вид сарни азійської (Capreolus pygargus (Pallas, 1771)), яку нерідко також вказують для фауни України.

Етимологія[ред.ред. код]

Схожість з козами (Capra Linnaeus, 1758), хоч свійськими, хоч з дикими, що відбито у одній з народних назв ("дикі кози") є дуже умовною і пояснюється виключно розмірною і поведінковою схожістю цих тварин. Назву "козуля", яку інколи вживають для роду, Б. Грінченко пояснює як "маленька корова з кривими ріжками"; відровідність назви до сарни може бути пояснена наслідуванням латини: "Carpa" = коза, "olus" - зменшувальний суфікс із закінченням). Близька до "сарна" за написанням назва "серна" (рос.) має іншу етимологічну основу і стосується іншого роду - козиці (Rupicapra Blainville, 1816) з родини бикових (Bovidae Gray, 1821).

За назвою виду довгий час зберігалася українська назва виду "звичайна", що поширено для видів з монотипових родів, тим паче з ідентичними родовою і видовою назвами (Capreolus capreolus). Проте, після поділу цього виду на два аловиди - типову і азійську форми для позначення типової (західної, європейської) форми було запропоновано вживати назву "сарна європейська" (Загороднюк, 2002).

У давній літературі, як художній, так і науковій, назва виду вживається без означення. Прикладами вживання назви є: «В бору плодились кабани, ведмідь і сарна прудконога» (Я. Щоголів); «Незрячі прозрять, а кривії, мов сарна з гаю, помайнують» (Т. Шевченко); ця ж назва рекомендована Термінологічною колегією Українського наукового товариства (Шарлемань, 1920) та Інститутом української наукової мови (Шарлемань, 1927).

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Маленький олень легкої й витонченої будови, з відносно коротким тулубом. Вуха довгі (12—14 см), загострені; хвіст рудиментарний (2—3 см), майже непомітний.

Забарвлення одноколірне — руде, взимку сіре. Світле волосся на сідницях під хвостом утворює «дзеркало». У телят забарвлення плямисте. Шерсть густа, але з ламким волламка.

Самки безрогі. Рогу в самців прямі, невеликі, поставлені майже вертикально. Несуть по 3 (в азіатських підвидів — до 5) відростка в кінцевій частині.

Відомо 5 підвидів. Європейські сарни дрібні: довжина тіла 100—135 см, висота в холці — 75—90 см, маса — 20—37 кг. Азійські сарни, особливо сибірська (Capreolus pygargus s. str.) — крупніші: довжина їхнього тіла досягає 150 см, маса — 60 кг. Самки дрібніші за самців.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал сарни європейської

Сарни (як рід) живуть в Європі до півночі Середньої Скандинавиї й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим. Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волга. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду.

Спосіб життя й харчування[ред.ред. код]

Віддає перевагу світлим розрідженим лісам, з великими галявинами, гарами й вирубками, та лісостеп. Зустрічається й у чагарникових та очеретяних заростях по берегах степових рік й озер; по гірських схилах підіймається до субальпійських й альпійських луків (до 3 500 м над рівнем моря). У Західній Європі тримається в невеликих лісах, звідки виходить на поля.

Влітку сарни пасуться ранком, увечері й в першу половину ночі. Вдень, особливо під час спеки, лежать у густій траві або кущах. Взимку пасуться в будь-який час доби, але під час сильних снігопадів ідуть у лісову хащу. Зимою відпочивають у поглибленнях на снігу, розгрібаючи сніг до лісової підстилки.

Сарни погано переносять високий сніговий покрив; узимку намагаються ходити по звіриних стежках, по лижні або дорозі. У Європі відносно осідлі й лише поміняють пасовища; у горах роблять сезонні міграції, взимку спускаючись до підніжжя гір. Масові осінні міграції сарн у менш сніжні райони (на 100—200 км) бувають у Південному Заураллі, Забайкаллі, Приамур'ї. Сарни добре плавають, і під час міграцій вільно перепливають такі ріки, як Єнісей, Дунай і Амур.

Найбільшу (до 70 %) частку в кормовому раціоні сарни цілий рік складають трав'янисті рослини. З дерев і чагарників найчастіше об'їдає осику, вербу, горобину, липу, березу, дуб, ясен. Взимку іноді годується хвоєю молодих сосен, але на відміну від оленя й лося не їсть кору. Любить водяні рослини (вахту), за якими приходить до боліт і озер. Гриби поїдає в невеликій кількості. Їсть ягоди, каштани, жолуді, плоди буку й диких фруктових дерев.

Основні вороги — вовк та рись. На молодих тварин нападають лисиці.

Спосіб життя і розмноження[ред.ред. код]

Попри те, що сарна може проявляти схильність до міграцій (на півночі ареалу, в смузі випадіння великих снігів), загалом вид є осілим і часто — з виразною територіальністю. Влітку тримаються маленькими групами: самиці з молодими, самиці — поодинці або групами з 2—3 голів. Восени, після закінчення гону, утворюються змішані череди кількістю до 20—30 голів, що розпадаються навесні.

Гон в сарни проходить у серпні — вересні. Самці беруть участь у розмноженні на 3—4 році життя, а самиці — на 3, рідше — на другому році життя. Під час гону самиці сильно знервовані, видають «чуфикаючі» звуки; між ними виникають бійки, які нерідко кінчаються пораненням суперника. На одного самця припадає 2—3 самки, або весь період гону самець тримаються з однією самицею (часткова полігамія).

Вагітність триває 9 місяців, однак із цього строку 4—4,5 місяці ембріон не розвивається. Це єдиний вид серед ратичних, у якого вагітність має латентний період. Звичайно самиці приносять 2 теля, рідко 1 або 3. Телята тиждень залишаються там, де народились, затаївшись у траві. Через 7—8 днів вони починають ходити за матір'ю. Самка годує телят 2—3 місяці.

Тривалість життя — 11—12 років, окремі самиці доживали до 16 років.

Господарське значення[ред.ред. код]

Сарна — найвідоміший мисливський вид оленевих. На нього полюють заради м'яса і шкіри, проте найвище цінуються роги, що мають трофейну цінність.

Джерела[ред.ред. код]

  • Бондаренко В. Д., Делеган І. В., Мазепа В. Г., Рудишин М. П. Мисливські трофеї. — Київ: ІЗМН, 1996. — 104 с.
  • Булахов В. Л., Пахомов О. Є. Біологічне різноманіття України. Дніпропетровська область. Ссавці (Mammalia). — Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2006. — 356 с. [1]
  • Делеган І. В., Делеган І. І., Делеган І. І. Біологія лісових птахів і звірів / За ред. І. В. Делегана. — Львів: Поллі, 2005. — 600 с. [2]
  • Загороднюк І. В. Аловиди сарни (Capreolus): природа відмінностей між ними і статус популяцій з України // Вісник Луганського державного педагогічного університету. Біологічні науки. — 2002. — № 1 (45). — С. 206–222. [3]
  • Делеган І. В. Продукція м'яса сарни європейської та варіанти розподілу її між учасниками колективного полювання // Науковий вісник: Лісове та садово-паркове господарство, 2005, вип. 15.4 - С. 39-46 [4].