Сасів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Сасів
Sasov.png
Герб Сасова
Країна Україна Україна
Область Львівська область Львівська область
Район/міськрада Золочівський район
Рада Сасівська сільська рада
Код КОАТУУ 4621886401
Основні дані
Засноване 1615
Населення 761
Площа 1,853 км²
Густота населення 410,69 осіб/км²
Поштовий індекс 80713
Телефонний код +380 3265
День села 19 серпня
Географічні дані
Географічні координати 49°52′15″ пн. ш. 24°56′56″ сх. д. / 49.87083° пн. ш. 24.94889° сх. д. / 49.87083; 24.94889Координати: 49°52′15″ пн. ш. 24°56′56″ сх. д. / 49.87083° пн. ш. 24.94889° сх. д. / 49.87083; 24.94889
Середня висота
над рівнем моря
272 м
Водойми Західний Буг
Найближча залізнична станція Золочів
Місцева влада
Адреса ради 80713, Львівська обл., Золочівський р-н, с.Сасів , вул. Бродівська, тел. 52-3-31
Сільський голова Гетьманчик Михайло Антонович
Карта
Сасів (Україна)
Сасів
Сасів
Сасів (Львівська область)
Сасів
Сасів

Са́сів — село розташоване в Золочівському районі Львівської області, за 8 км на північ від м. Золочів, на роздоріжжі ЗолочівБроди і ЗолочівКолтів, на лівому березі р. Західний Буг. Центр Сасівської сільської ради. До сільради також належать села: Ушня, Побіч, Гутище, Бір, Грабово, Папірня, Пісок, Хомець. Село розташоване між трьома горами — Сторожихою, Св'ятою Горою та Городиськом. На першому пагорбі стояла сторожова вежа, на другій церква, на третій замок.

До наших часів збереглася легенда про трьох велетнів, кожен з яких жив на своїй горі. Якось один з велетнів побачив землероба і взяв його в долоні ближче роздивитися. Прийшла дружина землероба, побачила, що робота не зроблена, чоловіка немає і промовила: «Щоб ти в землю провалився». І провалився чоловік під землю разом з житлом велетня.

Історія[ред.ред. код]

Містечко Сасів було засновано руським воєводою Іваном Даниловичем - власником Олеського замку - з дозволу польського короля Сигізмунда ІІІ Вази у 1615 р. на місці села Комарове. Статус містечка Сасів здобув разом із грамотою на заснування, а разом із тим дозвіл на проведення ярмарків 3 рази на рік, торги кожної середи та суботи, мешканці були звільнені від податку на 4 роки. Містечко містилося на торгівельному шляху, і купці, що їхали через нього, мали не проїжджати повз, а обов'язково зупинятися тут, тим самим розвиваючи економіку Сасова.

Назва Сасів походить від надпису на родинному гербі Даниловича «SAS». Саксонська версія походження слова «сас» малологічно пов'язана з руським воєводою, дослідники більш схиляються перед версією від скорочення імені Сасоній.

Станіслав Данилович був останнім нащадком славного руського роду, він загинув у татарському полоні в 1636 р. Після цього Сасів перейшов у володіння Собеських через шлюб Теофілії Данилович, яка стала другою дружиною Якуба Собеського. В 1637 р. війтом Сасова став Севастян Буйновський.

Містечко швидко досягло економічно-торгівельного розквіту. В 1648 р. Сасів оточили татарські загони, король Ян Казимир розбив їх і звільнив місто з облоги.

У 1675 р. турецькі війська Аджі-Гірея напали на Сасів. Місто та замок були спалені, багато мешканців було вбито. Після цього нападу покровителем містечка став сам король Ян ІІІ Собеський, який частенько разом зі своєю коханою дружиною Марисенькою любив полювати в сасівських лісах. Наказом короля тут було заборонено військовим квартируватися, а будь-яка скарга від мешканців на військових розглядалася в суді і часто закінчувалася покаранням винних.

У 1682 р. Сасів втратив свою магдебургію. Рід Собеських володіє Сасовим, доки донька Якуба — Марія-Кароліна — не продала місцевість польському магнату Радзивіллу, а від нього містечко перейшло в руки Старженських.

Справжнє друге життя Сасів здобув в 19 ст., коли став відомим на всю Австрійську імперію своїми курортами та водолікувальною лікарнею. Яскравий приклад того, що, якщо хочеш заробляти гроші, треба перетворюючи ідею на справу, кропітко її виконати. В Сасові не було лікувальних мінеральних чи інших цілющих вод, але сасівські курорти лікували більше своїм повітрям та атмосферою.

За літній сезон лікарня приймала 300–400 чол., і це на трьох лікарів. Хоча варто зазначити, що тут більше відпочивали, ніж лікувалися. Золочівська шляхта приїжджала з міста на вечори та концерти, які проходили у палацовій залі.

Ріка Буг утворювала в околицях Сасова своїми розгалуженими рукавами островці, які сполучалися один з одним місточками. На островках було споруджено лікарню, будиночки для пацієнтів, які прогулювалися зеленою зоною відпочинку, милуючись краєвидами, а на березі великого водосховища був палац. Цей гідропарк був закладений графом Старженським. Цісар Франц-Йозеф І під час своєї мандрівки Галичиною мав саме в Сасові стати хрещеним батьком сина Старженського. Але через те, що будівництво парку не було закінчено до приїзду цісаря, хрестини відбулися не в Сасові, а у Львові.

Курорт занепав, причиною тому стала Перша світова війна. Парк під час війни було зруйновано танками.

Після Старженських Сасовим володів Миколай Торосевич, а потім поляки французького походження Вів'єн.

З середини XIX ст. Сасів стає виробником паперу, причому папір експортувався з сасівської фабрики до Німеччини, Франції, Росії та Туреччини. Львів купував Сасівський папір не з фабрики, а у віденських посередників, які різали, пакували та ставили віденську або французьку марку.

Персоналії[ред.ред. код]

Визначні споруди[ред.ред. код]

Замок[ред.ред. код]

Зараз на горі Городисько немає жодних натяків на рештки колись існуючого там замку, окрім залишків валів. Ще до Другої світової війни рештки замку — декілька камінчиків — існували. Проводилися також дослідження польськими археологами, на жаль, війна все припинила.

Костел Різдва св. Йоана Хрестителя[ред.ред. код]

Костел Різдва св. Йоана Хрестителя

Теперішній костел був побудований 1864 р. у стилі неоготики. До цього був костел, побудований у 1631 р., який згорів у 1887 р.

В костелі зберігається голова скульптури Іоанна Хрестителя. До Другої світової тут зберігалась срібна дарохранительниця в позолоті з гербом Собєських.

Останнім настоятелем костелу був Антоній Венсецький, який у 1946 р. разом з деякими польськими родинами перебрався до Польщі. Зараз тільки на свята костел відчиняє для прихожан свої двері.

Миколаївська церква[ред.ред. код]

На одвірках церкви зазначено дату «1731», яку і вважають датою зведення, хоча деякі джерела датують її 15 ст.

До нас дійшла легенда. В місті була іудейська громада, звісно, що євреї мешкали по сусідству один з одним. Церква стояла тоді на Леваді над Бугом. Якось зайнялася велика пожежа в єврейському кварталі. Тоді один єврей побіг під церкву св. Миколая молитися про врятування своєї хати. Всі будинки згоріли, а його лишився цілим. Дивними залишаються й ті факти, що дерев'яна церква лишилася неушкодженою під час пожежі 1887, а також Першої та Другої світової війни, за часів СРСР церква лишалася діючою. Можливо, і справедливо тоді припустити, всупереч думкам дослідника Драгана, про те що не змогла б зберегтися до наших часів церква побудована в 15 ст.

Як вже зазначалося раніше, церква стояла на Леваді, в передмісті Сасова. Вона була при жіночому монастирі. В середині 18 ст. церкву перенесли в центр міста, а за розпорядженням єпископа Льва Шептицького у 1759 р. монастир був закритий, будівлі продані за 2 тис. злотих, монахині були переведені в Словіту. Після свого перенесення церква набула барокові багатогранні бані. Інтер'єр церкви прикрашає семиярусний іконостас, виготовлений до другої половини 17 ст. Ікони вражають своєю майстерністю — «Втеча до Єгипту», «Христос і Самарянка», «Георгій-змієборець» датуються 1681 р., «Перенесення мощів св. Миколая» датується 1685 р. Вони не були перемальовані. Дослідники вважають, що вони належать пензлю Івана Рутковича з Білого Каменю або його дуже талановитого сучасника. У 1977 р. стан іконостасу був дуже незадовільний, науково-реставраційна виробнича майстерня зі Львова розпочала реставраційні роботи.

В 1910 р. стару дерев'яну дзвіницю було замінено на нову — муровану. В 1963 р. Миколаївську церкву було внесено до реєстру пам'яток архітектури. Після цього куполи та опасання були перекриті бляхою.

З 18 ст. до 1944 р. церква була дочірньою, головною службою була Преображенська. Після того як головну церкву було зруйновано, служіння велися в церкві св. Миколая та костелі. В середині 60-их храм було закрито. З 1990 р. церква належить до греко-католицької громади.

Джерела, посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]