Сатири
Сати́ри (грец. Σάτυροι) — у давньогрецькій міфології — лісові й гірські божества нижчого рангу, які уособлювали первісну, грубу силу природи, що знаходить вияв у тваринних атрибутах їхнього зовнішнього вигляду; демони родючості, постійні супутники Діоніса.
За Гесіодом, вони мають спільне походження з гірськими німфами й куретами. Стародавні вірили, що існують старші і молодші сатири. Торс і голова в них людські, вони відзначаються міцною будовою, мають тупий ніс, гострі цапині вуха, щетинисту шерсть і невеликий козячий або кінський хвіст. У деяких з них є на голові роги, як у Пана. Сатири населяють ліси й гори, люблять полювання, танці, музику, вино, жінок.
У лісах бавляться з німфами, заводять людей на манівці вигуками або вогнями, крадуть у пастухів кіз та овець, лякають селян біля їхніх хат. Від IV ст. до н. е. тваринні риси в сатирів починають зникати, залишаються тільки короткі хвости й короткі роги. Беручи участь у хорах на Діонісові свята, сатири дали початок розвиткові грецької трагедії та сатирівської драми («Кіклоп» Евріпіда, «Слідопити» Софокла й ін.).
Література [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Сатири |
- Словник античної міфології — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
