Саяно-Шушенська гідроелектростанція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Саяно-Шушенська ГЕС
Саяно-Шушенская ГЭС.jpg
Вид на греблю
Країна Росія Росія
Статус діюча
Річка Єнісей
Каскад Єнісейський
Початок будівництва 1963
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 1978/1985
Основні характеристики
Встановлена потужність 6400 МВт
Середнє річне виробництво 23 500 млн кВт·год
Тип ГЕС греблева
Розрахований напір 194 м
Характеристики обладнання
Тип турбін радіально-осьові
Кількість та марка турбін 5×РО-230/833-В-677, 5×РО-230-В-677
Витрата через турбіни 10×358 м³/сек
Кількість та марка гідрогенераторів 4×СВФ-1285/275-42 УХЛ4, 6×СВФ1-1285/275-42 УХЛ4
Потужність гідроагрегатів 10×640 МВт
Основні споруди
Тип греблі бетонна арочно-гравітаційна водоскидна
Висота греблі 245 м
Довжина греблі 1074 м
Шлюз немає
ЛЕП 500 кВ
Власник
Власник РусГідро
GES2007.JPG

Саяно-Шушенський гідроенергетичний комплекс розташований на річці Єнісей на південному-сході республіки Хакасія в Саянському каньйоні — на виході ріки в Мінусинську котловину. Комплекс включає в себе Саяно-Шушенську ГЕС і розташований нижче за течією контррегулюючий Майнський гідровузол.

Електростанція носить ім’я свого першого директора українця Петра Степановича Непорожнього. У 2009 році українці урочисто відкрили на станції меморіальну дошку П. Непорожньому.

Історія і огляд[ред.ред. код]

Саяно-Шушенська ГЕС є верхньою в каскаді єнісейських гідроелектростанцій, найбільшою в Росії і однією з найбільших у світі: встановлена потужність — 6.4 млн кВт і в середньому за рік генерує — 22,8 млрд кВт/год електроенергії.

Проект Саяно-Шушенської ГЕС було розроблено Ленінградським відділенням інституту "Гідропроект". Будівельні роботи почалися в 1963 році. Перший гідроагрегат прийняв промислове навантаження в грудні 1978 року, десятий - в 1985-му.

Саянську ГЕС будувала молодь. Комсомольська організація на будівництві виникла в 1963 році, а в 1967 році ЦК ВЛКСМ оголосив будівництво Всесоюзним ударним комсомольським. Влітку 1979 року в зведенні найбільшої ГЕС брали участь студентські будівельні загони загальною чисельністю 1700 чоловік, в 1980 році — понад 1300 чоловік з усіх кінців СРСР. До того часу на будівництві сформувалися вже 69 власних комсомольско-молодіжних колективів, 15 з них — іменні.

Найбільші виробничі об'єднання СРСР створювали для гідростанції нове надпотужне обладнання. Так, все унікальне обладнання СШ ГЕС було виготовлено вітчизняними заводами: гідротурбіни — виробничим об'єднанням турбобудування "Ленінградський металевий завод", гідрогенератори — Ленінградським електротехнічним виробничим об'єднанням "Электросила", трансформатори — виробничим об'єднанням "Запоріжтрансформатор".

Робочі колеса турбін були доставлені до верхів'я Єнісею водним шляхом довжиною майже десять тисяч кілометрів, через Північний Льодовитий океан. Завдяки оригінальному технічним рішенням — встановлення на перших двох турбінах тимчасових робочих коліс, здатних працювати при проміжних напорах води — з'явилася можливість до закінчення будівельно-монтажних робіт почати експлуатацію першої черги станції.

Виробивши до 1986 року 80 млрд кВт/год, споруда в Саянах повністю повернула державі витрати, які пішли на її будівництво.

У 2002 році станції присвоєно ім'я українця Петра Степановича Непорожнього, міністра енергетики і електрифікації СРСР (1965-1985).

Гребля Саяно-Шушенської ГЕС — найвища з побудованих в Росії. Напірний фронт ГЕС утворює унікальна бетонна арково-гравітаційна гребля висотою 242 м, довжиною по гребеню 1074,4 м, шириною по основі 105,7 м і по гребеню - 25 м. Водоскидна частина греблі з 11 отворами шириною по 5 м розрахована на пропуск 13600 куб.м/с води. Середньо-багаторічний стік води в створ споруд — 46,7 км³.

У 2009 році в силу кліматичних особливостей ці показники були перевищені приблизно на 10 відсотків.

Площа водозбору басейну річки, що забезпечує приплив до створу ГЕС, становить 179 900 кв.км. Середньо-багаторічний стік в створ — 46,7 куб.км. Площа водосховища становить 621 кв.км, повна місткість водосховища — 31,3 куб.км, у тому числі корисна - 15,3 куб.км.

В районі водосховища розташований Саяно-Шушенський біосферний заповідник.

Комплекс ГЕС включає в себе також Майнський гідровузол, який розташований нижче за течією Єнісею за 21,5 км від Саяно-Шушенської ГЕС. Його основна задача — контррегулювання її нижнього б'єфа (частина водоймища, що примикає до водопідпорної споруди), що дозволяє сильно згладжувати коливання рівня в річці, коли Саяно-Шушенська ГЕС веде глибоке регулювання навантаження в енергосистемі.

Установлена потужність Майнської ГЕС — 321 тисячі кВт, річне виробництво електроенергії - 1,7 млрд кВт/год.

З 2005 року Саяно-Шушенська ГЕС імені П.С.Непорожнього є філією ВАТ "РусГідро".

На ГЕС реалізується велика програма з модернізації станції, що торкаються електротехнічного обладнання. З 2011 року планується почати поступову заміну робочих коліс гідроагрегатів, конструкція яких виявилася не дуже вдалою.

Один з основних регіональних споживачів електроенергії СШ ГЕС — Саяногорський алюмінієвий завод (Русал).

Аварія 2009 року[ред.ред. код]

17 серпня 2009 близько восьми ранку за місцевим часом на Саяно-Шушенській гідроелектростанції сталася аварія, в результаті якої загинуло 77 чоловік, 17 чоловік вдалося врятувати[1]. Був повністю зруйнований другий гідроагрегат ГЕС і частково зруйнований машинний зал. Крім того, сильні пошкодження зазнали сьомий і дев'ятий гідроагрегати. Всього ГЕС складається з 10 гідроагрегатів, які перетворять кінетичну енергію потоку води в електроенергію. В результаті станція була зупинена, затоплена і зруйнована будівля машинного залу. Приміщення, зруйноване в результаті аварії, є одним з ключових на всій ГЕС.

Після аварії в річку вилилося до 10 тон трансформаторного масла і утворилася масляна пляма завдовжки десятки кілометрів, зафіксована загибель сотень тонн риби.

Аварія серйозно позначилася на роботі багатьох підприємств, що одержують електроенергію від ГЕС. Зокрема були відключені Саянський і Хакаський алюмінієві заводи, знижене навантаження на Красноярський алюмінієвий завод, Кузнецький завод феросплавів і Новокузнецький алюмінієвий завод. На Алтаї було зупинено шість заводів. З обмеженням подачі електроенергії зіткнулася низка кузбасівських вугільних шахт. Крім того, віялові відключення електроенергії почали енергетики Томська, причому це торкнулося як підприємств, так і житлових будинків. Енергопостачання Хакасії, Алтайського краю і Кемеровської області було вирішено обмежити.

За оцінками фахівців, на відновлення роботи ГЕС піде кілька місяців, але повне відновлення зруйнованих гідроагрегатів може зайняти роки і коштуватиме десятки мільярдів рублів.[2][3]

Після аварії тисячі мешканців Красноярського краю і Хакасії звернулися з проханням до російського керівництва негайно закрити Саяно-Шушенську ГЕС через загрозу руйнування дамби.[4] У них, зокрема, викликає побоювання водобійний колодязь — він і раніше руйнувався, а зараз ще і прийняв підвищене навантаження.

Першим після аварії 24 лютого 2010 був включений в мережу під навантаження гідроагрегат N6. 22 березня 2010 запущений ще 5-й гідроагрегат[5].

У грудні 2014 року Саяногорський міський суд в Хакасії виніс вирок фігурантам кримінальної справи про аварію на Саяно-Шушенській ГЕС в серпні 2009.[6] Четверо фігурантів засуджені до реального терміну, двоє - умовного, один амністований. Колишній директор філії ВАТ "РусГідро" - "Саяно-Шушенська ГЕС імені П.С.Непорожнього" Микола Неволько і колишній головний інженер станції Андрій Митрофанов рішенням суду засуджені до шести років колонії загального режиму кожен. Колишній заступник головного інженера станції Євгеній Шерварлі отримав 5,5 років, колишній заступник головного інженера станції Геннадій Никитенко - 5 років 9 місяців,

Дивись також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]