Саяно-Шушенська гідроелектростанція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Саяно-Шушенська ГЕС
Саяно-Шушенская ГЭС.jpg
Вид на греблю
Країна Росія Росія
Статус діюча
Річка Єнісей
Каскад Єнісейський
Початок будівництва 1963
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 1978/1985
Основні характеристики
Встановлена потужність 6400 МВт
Середнє річне виробництво 23 500 млн кВт·год
Тип ГЕС греблева
Розрахований напір 194 м
Характеристики обладнання
Тип турбін радіально-осьові
Кількість та марка турбін 5×РО-230/833-В-677, 5×РО-230-В-677
Витрата через турбіни 10×358 м³/сек
Кількість та марка гідрогенераторів 4×СВФ-1285/275-42 УХЛ4, 6×СВФ1-1285/275-42 УХЛ4
Потужність гідроагрегатів 10×640 МВт
Основні споруди
Тип греблі бетонна арочно-гравітаційна водоскидна
Висота греблі 245 м
Довжина греблі 1074 м
Шлюз немає
ЛЕП 500 кВ
Власник
Власник РусГідро
GES2007.JPG

Саяно-Шушенський гідроенергетичний комплекс розташований на річці Єнісей на південному-сході республіки Хакасія в Саянському каньйоні — на виході ріки в Мінусинську котловину. Комплекс включає в себе Саяно-Шушенську ГЕС і розташований нижче за течією контррегулюючий Майнський гідровузол.

Електростанція носить ім’я свого першого директора українця Петра Степановича Непорожнього. У 2009 році українці урочисто відкрили на станції меморіальну дошку П. Непорожньому.

Історія і огляд[ред.ред. код]

Саяно-Шушенська ГЕС є верхньою в каскаді єнісейських гідроелектростанцій, найбільшою в Росії і однією з найбільших у світі: встановлена потужність — 6.4 млн кВт і в середньому за рік генерує — 22,8 млрд кВт/год електроенергії.

Проект Саяно-Шушенської ГЕС було розроблено Ленінградським відділенням інституту "Гідропроект". Будівельні роботи почалися в 1963 році. Перший гідроагрегат прийняв промислове навантаження в грудні 1978 року, десятий - в 1985-му.

Саянську ГЕС будувала молодь. Комсомольська організація на будівництві виникла в 1963 році, а в 1967 році ЦК ВЛКСМ оголосив будівництво Всесоюзним ударним комсомольським. Влітку 1979 року в зведенні найбільшої ГЕС брали участь студентські будівельні загони загальною чисельністю 1700 чоловік, в 1980 році — понад 1300 чоловік з усіх кінців СРСР. До того часу на будівництві сформувалися вже 69 власних комсомольско-молодіжних колективів, 15 з них — іменні.

Найбільші виробничі об'єднання СРСР створювали для гідростанції нове надпотужне обладнання. Так, все унікальне обладнання СШ ГЕС було виготовлено вітчизняними заводами: гідротурбіни — виробничим об'єднанням турбобудування "Ленінградський металевий завод", гідрогенератори — Ленінградським електротехнічним виробничим об'єднанням "Электросила", трансформатори — виробничим об'єднанням "Запоріжтрансформатор".

Робочі колеса турбін були доставлені до верхів'я Єнісею водним шляхом довжиною майже десять тисяч кілометрів, через Північний Льодовитий океан. Завдяки оригінальному технічним рішенням — встановлення на перших двох турбінах тимчасових робочих коліс, здатних працювати при проміжних напорах води — з'явилася можливість до закінчення будівельно-монтажних робіт почати експлуатацію першої черги станції.

Виробивши до 1986 року 80 млрд кВт/год, споруда в Саянах повністю повернула державі витрати, які пішли на її будівництво.

У 2002 році станції присвоєно ім'я українця Петра Степановича Непорожнього, міністра енергетики і електрифікації СРСР (1965-1985).

Гребля Саяно-Шушенської ГЕС — найвища з побудованих в Росії. Напірний фронт ГЕС утворює унікальна бетонна арково-гравітаційна гребля висотою 242 м, довжиною по гребеню 1074,4 м, шириною по основі 105,7 м і по гребеню - 25 м. Водоскидна частина греблі з 11 отворами шириною по 5 м розрахована на пропуск 13600 куб.м/с води. Середньо-багаторічний стік води в створ споруд — 46,7 км³.

У 2009 році в силу кліматичних особливостей ці показники були перевищені приблизно на 10 відсотків.

Площа водозбору басейну річки, що забезпечує приплив до створу ГЕС, становить 179 900 кв.км. Середньо-багаторічний стік в створ — 46,7 куб.км. Площа водосховища становить 621 кв.км, повна місткість водосховища — 31,3 куб.км, у тому числі корисна - 15,3 куб.км.

В районі водосховища розташований Саяно-Шушенський біосферний заповідник.

Комплекс ГЕС включає в себе також Майнський гідровузол, який розташований нижче за течією Єнісею за 21,5 км від Саяно-Шушенської ГЕС. Його основна задача — контррегулювання її нижнього б'єфа (частина водоймища, що примикає до водопідпорної споруди), що дозволяє сильно згладжувати коливання рівня в річці, коли Саяно-Шушенська ГЕС веде глибоке регулювання навантаження в енергосистемі.

Установлена потужність Майнської ГЕС — 321 тисячі кВт, річне виробництво електроенергії - 1,7 млрд кВт/год.

З 2005 року Саяно-Шушенська ГЕС імені П.С.Непорожнього є філією ВАТ "РусГідро".

На ГЕС реалізується велика програма з модернізації станції, що торкаються електротехнічного обладнання. З 2011 року планується почати поступову заміну робочих коліс гідроагрегатів, конструкція яких виявилася не дуже вдалою.

Один з основних регіональних споживачів електроенергії СШ ГЕС — Саяногорський алюмінієвий завод (Русал).

Аварія 2009 року[ред.ред. код]

17 серпня 2009 близько восьми ранку за місцевим часом на Саяно-Шушенській гідроелектростанції сталася аварія, в результаті якої загинуло 77 чоловік, 17 чоловік вдалося врятувати[1]. Був повністю зруйнований другий гідроагрегат ГЕС і частково зруйнований машинний зал. Крім того, сильні пошкодження зазнали сьомий і дев'ятий гідроагрегати. Всього ГЕС складається з 10 гідроагрегатів, які перетворять енергію струму води в електроенергію. В результаті станція була зупинена, затоплена і зруйнована будівля машинного залу. Приміщення, зруйноване в результаті аварії, є одним з ключових на всій ГЕС.

Після аварії в річку вилилося до 10 тон трансформаторного масла і утворилася масляна пляма завдовжки десятки кілометрів, зафіксована загибель сотень тонн риби.

Аварія серйозно позначилася на роботі багатьох підприємств, що одержують електроенергію від ГЕС. Зокрема були відключені Саянський і Хакаський алюмінієві заводи, знижене навантаження на Красноярський алюмінієвий завод, Кузнецький завод феросплавів і Новокузнецький алюмінієвий завод. На Алтаї було зупинено шість заводів. З обмеженням подачі електроенергії зіткнулася низка кузбасівських вугільних шахт. Крім того, віялові відключення електроенергії почали енергетики Томська, причому це торкнулося як підприємств, так і житлових будинків. Енергопостачання Хакасії, Алтайського краю і Кемеровської області було вирішено обмежити.

За оцінками фахівців, на відновлення роботи ГЕС піде кілька місяців, але повне відновлення зруйнованих гідроагрегатів може зайняти роки і коштуватиме десятки мільярдів рублів.[2][3]

Після аварії тисячі мешканців Красноярського краю і Хакасії звернулися з проханням до російського керівництва негайно закрити Саяно-Шушенську ГЕС через загрозу руйнування дамби.[4] У них, зокрема, викликає побоювання водобійний колодязь — він і раніше руйнувався, а зараз ще і прийняв підвищене навантаження.

Першим після аварії 24 лютого 2010 був включений в мережу під навантаження гідроагрегат N6. 22 березня 2010 запущений ще 5-й гідроагрегат[5].

Дивись також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]