Свалява

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свалява
Svalyava gerb.png Svalava flag.PNG
Герб Сваляви Прапор Сваляви
Вигляд на місто
Вигляд на місто
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Закарпатська область
Район/міськрада Свалявський район
Код КОАТУУ 2124010100
Засноване 12 ст.
Населення 16871 (01.01.2011)[1]
Агломерація 17909
Поштові індекси 89300
Телефонний код +380-3133
Координати 48°32′50″ пн. ш. 22°59′11″ сх. д. / 48.54722° пн. ш. 22.98639° сх. д. / 48.54722; 22.98639Координати: 48°32′50″ пн. ш. 22°59′11″ сх. д. / 48.54722° пн. ш. 22.98639° сх. д. / 48.54722; 22.98639
Водойма р. Латориця, при впадінні в неї Свалявки (бас. Тиси).
День міста 21 вересня
Відстань
До обл./респ. центру
 - залізницею 85 км
 - автошляхами 75 км
Міська влада
Адреса 89300, Закарпатська обл., Свалявський р-н, м. Свалява, вул. Духновича, 2
Веб-сторінка сайт міської ради
Міський голова Іван Ланьо

Сваля́ва — місто в Закарпатській області, адміністративний центр Свалявського району. Розміщене у межах Свалявської улоговини, на річці Латориці, при впадінні в неї річки Свалявки (бас. Тиси). В межах міста на річці Латориця, між гирлом Свалявки та автомобільним мостом, розміщений острів Марта-Маргарита[2].

Назва[ред.ред. код]

Головна вулиця міста
Римо-католицький храм Успіння Пресвятої Діви Марії
Залізничний вокзал

Свалява, (чеськ. Svalava, Svaljava, словац. Svaľava, угор. Szolyva, нім. Schwallbach, на їдиш Сваліве, Свалйави, Свалйаве, Свалйіве). Назва, подібна до готського swaljawa «ластівка». Етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Зольва, Солява, Сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася до сусідніх країв.

Історія[ред.ред. код]

Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тіло-спаленням (VI—ІІІ ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, що відбулося на початку Х століття під час переходу угрів через Верецький перевал.

Свалява вперше згадується в документах VII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалу Бет-Бетке. На початку ХІІІ століття власником Сваляви став березький жупан Шімон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. В другій половині ХІІІ століття Свалява належала «Михайлу, сину Микова», і як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Владар, потім — рід Перені і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З того часу Свалява входила до складу Мукачівсько-Чинадіївської Домінії та підпорядковувалася угорській короні.

У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася.

На початку XVIII Свалява, як і решта володінь угорського королівства, ввійшла до складу Австрійської імперії. У 17031711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні Угорщини проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графові Шенборну-Бухгеймові. Нащадки цього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років.

В 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита гуральня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн-Бухгейм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, лісопилка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли.

У XIX ст. Свалява — торгове містечко, центр повіту (округу) Березького комітату. Наприкінці століття у Сваляві мешкали 916 греко-католиків, 343 римо-католики, 5 лютеранів, 19 кальвіністів та 372 юдеї. З 1840-х рр. відомий герб міста: на червоному тлі — селянин, що наливає мінеральну воду до дерев'яної діжки.

У 1881 році через Сваляву пройшла залізниця Львів — Відень. Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок.

У 1908 році в Сваляві створюється акціонерне товариство «Сольва» (віденської фірми «Голуаганелсактіен-Гезельшафт»), яке протягом 19101911 рр. побудувало у Сваляві лісохімічний завод для сухої перегонки дерева.

По закінченні Першої світової війни Свалява разом зі всією Підкарпатською Руссю опиняється в складі новоствореної Чехословаччини. У 1928 році Свалява стає центром адміністративного округу, який об'єднував Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський територіальні регіони. У 1930 році у Сваляві відкрито велику горожанську школу, яку названо на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика.

В Сваляві відбувся Свалявський страйк деревообробників 1935 року.

Після розчленування Чехословаччини 19381939 рр. Свалява опиняється у складі Карпатської України, а згодом вже під владою хортистської Угорщини.

Всередині жовтня 1944 року частини 4 Українського фронту гірськими лісовими стежками підійшли до Сваляви[Джерело?]. Свалява була зайнята 24 жовтня 1944 року.

У 1945 році СРСР анексував територію Підкарпатської Русі, а відтак Свалява опинилася у складі УРСР.

Після другої світової війни, недалеко від міста працював концтабір. Цивільні особи (народжені між 1896 і 1926 рр.) були поміщені радянськими військами до концтабору виключно за їх угорське та німецьке походження.

Від 1991 року Свалява у незалежній Україні.

Курортний потенціал[ред.ред. код]

Околиці міста багаті джерелами лужно-вуглекислих вод типу «Боржомі». Біля них створені санаторії «Поляна», «Кришталеве Джерело», «Сонячне Закарпаття», «Квітка Полонини», де лікують хворих мінеральною водою, придатною для ванн і пиття.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква св. Миколи у Сваляві

У колишньому присілку Бистрий (нині — вулиця Бистрянська; GPS координати: 48°32'1.34" N, 22°58'41.03" E) збереглася церква св. Михайла Чудотворця (1588, 1759) — шедевр української дерев'яної архітектури. Це досконалий зразок так званого лемківського стилю. Силует церкви формує масивна вежа з розвиненим бароковим завершенням, і два маленькі навершя над гребенем дахів нави і вівтаря.[3]

Відомі люди[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]