Свен Дельбланк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свен Дельбланк
швед. Sven Delblanc
При народженні Свен Герман Аксель Дельбланк швед. Sven Herman Axel Delblanc
Дата народження 26 травня 1931(1931-05-26)
Місце народження Сван-Ривер, Манітоба, Канада
Дата смерті 15 грудня 1992(1992-12-15) (61 рік)
Місце смерті Суннерста біля Уппсали
Національність швед
Громадянство Швеція Швеція
Мова творів шведська
Рід діяльності прозаїк, драматург, критик і літературознавець
Роки активності: 19621992
Жанр роман, оповідання, стаття, п'єса
Magnum opus: Ряса пастора
Містечко Ваґнгерад, у якому виріс Свен Дельбланк.

Свен Ге́рман А́ксель Дельбла́нк (швед. Sven Herman Axel Delblanc, *26 травня 1931(19310526), Сван-Ривер, Манітоба, Канада — 15 грудня 1992, Суннерста, біля Уппсали) — шведський прозаїк, драматург, критик і літературознавець.

Біографія[ред.ред. код]

Свен Дельбланк народився третьою дитиною в емігрантській сім'ї фермера Сіґфріда Акселя Германа Дельбланка, яка мешкала в Канаді з 1928 по 1934 роки[1]. Далі Свен разом із батьками та двома старшими сестрами жив у садибі «Мельна Евре» (Mölna Övre), на захід від Ваґнгерада, поблизу Труси[2]. У 1942 році подружжя розпалося, й 1946 року Сіґрід повернувся до Канади. Його батько, Фрідріх Германн Дельбланк, працював друкарем у Стокгольмі, а народився в Лейпцигу, що в Саксонії. Дід по матері Свена Дельбланка був родом із Весе, що у Вермланді, а бабуся по матері походила з Норвегії. Ще в XIV столітті Дельбланки жили на півдні Франції, поблизу Ле-Пюї-ан-Веле. Один із цього роду дезертирував за правління Наполеона І, під час Наполеонівських воєн, і опинився в Німеччині.

У 1944 році Свен разом із матір'ю переїжджає до Седертельє, а з травня по вересень 1947 року він гостює у батька в Канаді. У 1952-му, відбувши військову службу й склавши іспит, Свен вступає до Уппсальського університету, де вивчає історію літератури. 1955 року він одружується з Крістіною Екеґорд, у подружжя згодом народилися діти — донька Анна (1960) і син Фредрік (1967). Упродовж 19581964 років Свен Дельбланк пише літературно-критичні статті в газеті Arbetarbladet. 1959 року він складає ліценційний іспит з історії літератури й починає викладати. У 1962 році Дельбланк дебютує з романом «Рак-самітник», згодом його п'єси ставлять на радіо. 1965 він захищає докторську працю «Честь і пам'ять» — розвідку про шведську літературу XVIII століття — й далі викладає історію літератури на посаді доцента в Уппсальському університеті. У 19681969 роках він був запрошеним професором у Каліфорнійському університеті в Берклі. Написав низку літературознавчих праць. З початку 1970-х Дельбланк став письменником-професіоналом. Перш ніж 1971 року поїхати до Ірану, він під керівництвом Гассана Азранґа наполегливо вивчав перську мову та культуру[3]. У 1976-му його вибрали почесним членом братства Седерманланду-Неріке в Уппсалі. У 19871989 Дельбланк працював редактором видання Den Svenska Litteraturen I–V разом із Ларсом Леннротом. У цій капітальній історії шведської літератури він сам написав багато статей, зокрема про Шерн'єльма, Стріндберга, Фредінґа, Гейденстама, Карлфельдта, Франса Бенґтссона і Яльмара Бергмана. За все своє життя Свен Дельбланк одержав сімнадцять різних літературних нагород.

Наприкінці 1990 року письменник дізнався, що в нього задавнений рак кісток і жити залишилося дуже мало. Тоді ж він вирішив видати «Колос життя», написаний головно в 1988 році, але «надто болючий, годі було його опублікувати»[1]. Дельбланк написав також «Останнє слово» — книжку з 55 щоденниковими записами, в яких автор зображає перебіг своєї хвороби й роздумує про смерть. За рік-два, що залишилися жити, Дельбланк створив також «Остюки», продовження «Колоса життя», яке вийшло у світ посмертно, в 1993 році. Друкував цей твір вказівним пальцем лівої руки, бо праву руку уразила хвороба. В останньому розділі цієї книжки, закінченої в червні 1992-го, автор зазначив:

Не дуже важить те, чи хочу я ще писати. Але цей вказівний палець може створити цілий світ[4].
Оригінальний текст (швед.)

Det betyder ju mindre om jag ännu vill skriva. Med ett pekfinger kan man skapa en värld.

Встиг іще написати телеспектакль «Подорож додому», який поставили на Шведському телебаченні цього ж року.

Перед смертю Лебланка ходили чутки, що це він анонімно писав під псевдонімом Бу Балдерсон.

Свена Дельбланка поховали на кладовищі Гаммарбю в Уппсалі, за кілька кілометрів від кварталу Суннерста, де письменник проживав в останні роки[3].

Творчість[ред.ред. код]

Проза Дельбланка переважно притчового характеру. Йому належать цикл автобіографічних романів про придумане містечко Гедебю (насправді ж ішлося про Ваґнгерад) перед війною, під час і після Другої світової війни. Це «Пам'ять», «Кам'яний птах», «Зимовий барліг» і «Міська брама». За мотивами цих творів у 1978 році знято популярний телевізійний серіал «Жителі Гедебю» (Hedebyborna). Дід по матері письменника Аксель Нурдфельт — проповідник, що збожеволів, став прообразом Самуїла в романному циклі: «Книга Самуїла», «Самуїлові дочки», «Ніч у Єрусалимі», «Земля Ханаанська» й «Марія на самоті».

Твори[ред.ред. код]

  • Eremitkräftan (1962) — «Рак-самітник»
  • Robotbas (1963) — «Ракетна база», п'єса
  • Prästkappan (1963) — «Ряса пастора», історичний роман
  • Ariadne och påfågeln (1964) — «Аріадна і павич», п'єса
  • Homunculus (1965) — «Гомункулус»
  • Ära och minne (1965) (doktorsavhandling) — «Честь і пам'ять» (докторська дисертація)
  • Göm dig i livets trä (1965) — «Не ховайся в дереві життя», п'єса
  • Nattresa (1967) — «Нічна подорож»
  • Åsnebrygga (1969) — «Тексти з поясненнями»
  • Åminne (1970) — «Пам'ять», автобіографічний роман
  • Zahak. Persiska brev (1971) — «Загак. Перський лист», дорожні записки
  • Trampa vatten (1972) — «По воді ходити»
  • Teatern brinner (1973) — «Театр горить»
  • Stenfågel (1973) — «Кам'яний птах», автобіографічний роман
  • Primavera (1973) — «Прімавера»
  • Vinteride (1974) — «Зимовий барліг», автобіографічний роман
  • Kastrater (1975) — «Кастрати», історичний роман
  • Stadsporten (1976) — «Міська брама», автобіографічний роман
  • Grottmannen (1977) — «Печерна людина»
  • Morgonstjärnan (1977) — «Ранішня зоря», телеспектакль
  • * Kastrater (1977) — «Кастрати», історична п'єса за мотивами однойменного роману
  • Gunnar Emmanuel: en tidlös berättelse (1978) — «Ґуннар Еммануель: оповідь поза часом»
  • Gröna vintern (1978) — «Зелена зима»
  • Frans G Bengtsson (1978) — «Франс Ґ. Бенґтссон»
  • Den arme Richard (1978) (melodram i två akter) — «Бідний Ріхард», мелодрама у двох актах
  • Kära farmor (1979) — «Любий дідусь»
  • Ung man på havet (1979) — «Молодик на морі»
  • Stormhatten: Tre Strindbergsstudier (1979) — «Циліндр: три розвідки про Стріндберга»
  • Speranza (1980) — «Сперанца», історичний роман
  • Treklöver (1980) — «Трійця» (про Яльмара Бергмана, Бірґера Шеберга і Вільгельма Муберга)
  • Samuels bok (1981) — «Книга Самуїла»
  • Samuels döttrar (1982) — «Самуїлові дочки»
  • Senecas död (1982) — «Смерть Сенеки», п'єса
  • Jerusalems natt (1983) — «Ніч у Єрусалимі», історичний роман
  • Minnen från Kanada (1984) — «Спогади про Канаду»
  • Kanaans land (1984) — «Земля Ханаанська»
  • Maria ensam (1985) — «Марія на самоті»
  • Fågelfrö (1986) — «Пташиний зародок»
  • Moria land (1987) — «Країна Морія», антиутопія
  • Den svenska litteraturen (1987-90) — «Шведська література», 7 том, редагував разом із Ларсом Леннротом
  • Änkan (1988) — «Вдова»
  • Damiens (1988) — «Дам'єнс»
  • Sörmland i minnet (1989), med Reinhold Ljunggrens konst. — «Сермланд у споминах», спільно з митцем Рейнгольдом Юнґреном
  • Ifigenia (1990) — «Іфігенія», міфологічний роман
  • Ragnar Johansson (1991) — «Раґнар Юганссон»
  • Oanat — osett (1991), en överblick av Reinhold Ljunggrens bildvärld. — «Несподіване — небачене», огляд мистецького світу Рейнгольда Юнґрена
  • Livets ax (1991) — «Колос життя», мемуари
  • Slutord (1991) — «Останнє слово»
  • Homerisk hemkomst: Två essäer om Iliaden och Odysséen (1992) — «Прибуття Гомера на батьківщину: два есеї про „Іліаду“ і „Одіссею“»
  • Hemresa (1993) — «Подорож додому», телеспектакль
  • Agnar (1993) — «Остюки»
  • Kära Alice! (1995), ed. Lars Helander — «Люба Алісо!», видав Ларс Геландер
  • Broder Ville, Käre snälle Sven (2006), ed. Lars Ahlbom, Inger Nettervik — «Брате Вілле, милий Свене», 26 листів, що написали один одному Вільгельм Муберг і Свен Дельбланк. Видали Ларс Альбом і Інґер Неттервік

Сценарії телесеріалів[ред.ред. код]

  • Lekar i kvinnohagen (1968) — «Забава в „класики“»
  • Hedebyborna (1978) — «Жителі Гедебю»
  • Prästkappan (1986) — «Ряса пастора»
  • Kära farmor (1990) — «Любий дідусь»
  • Maskeraden (1992) — «Маскарад»
  • Hemresa (1993) — «Подорож додому»

Нагороди[ред.ред. код]

Почесті[ред.ред. код]

  • У Ваґнгераді центральну площу містечка названо Гедебюторґет — дослівно «майдан містечка Гедебю». Під цією назвою Дельбланк описав свій рідний Ваґнгерад
  • У Ваґнгераді на площі Гедебюторґет поставили пам'ятник Дельбланку за мотивами його роману «Пам'ять»
  • Засновано Товариство Свена Дельбланка

Лінки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Сайт Товариства Свена Дельбланка
  2. Delblanc, Sven (1992). Livets ax (andra upplagan). Stockholm: Albert Bonniers förlag. Sid. 12 och 33. ISBN 91-0-055508-8
  3. а б Lars Ahlbom. Minnesbilder av Sven Delblanc III. Сайт «Litteraturmagazinet». Прочитано 04. 03. 2015
  4. Delblanc, Sven (1994). Agnar. Stockholm: Bonnierförlagen. Sid. 178. ISBN 91-43-00044-4