Свобода

Козак Мамай - образ свободи і вільної людини, козака, поширений серед українського народу в XVI-XX ст., часто висів на стіні поряд з іконами

Свобода, що веде народ, одна з найвідоміших персоніфікацій свободи, пов'язана з подіями Французької Революції у Європі у кінці XVIII ст.

Свобо́да — здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Свобода — в найзагальнішому значенні, наявність можливості вибору, варіантів витоку подій. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). В цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідність».

Ідея свободи має велике значення для розуміння історії як глобального суспільства в цілому так і сучасного українського народу. Одним з традиційних образів у світогляді українського народу так само як і у світогляді багатьох народів Великого Степу є образ вільної людини - скіфа, русича, козака, чумака та ін., життя якого пов'язане з боротьбою з будь-якими проявами несвободи, неволі і рабства як у матеріальному так і в духовному розумінні.

Визначення

Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода не те, чим володіють люди, а те, чим вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов'язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності.

В суспільних стосунках розрізняють два типи особистої (індивідуальної) свободи:

1. негативна свобода, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей,
2. позитивна свобода, коли увага зосереджується на спроможності особи самостійно приймати рішення щодо вчинення власних дій. Іншими словами, позитивна свобода передбачає не свободу «від», а свободу «для» — свободу вести певний передбачений особою спосіб життя.

Види свободи

Види свободи можна розділити на три категорії:

• свобода волі людини — свідома свобода вибору у житті, приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя тощо
• суспільна свобода громадянина — права людини в суспільстві та державі, регульована законами.
• духовна свобода особистості — християнське розуміння свободи духа від рабства гріху та гріховним страстям (тобто від своїх же пристрастей та злих навичок, напр. від гніву, нетерпеливості, осуду, сладострастя, жадібності, заздрості, надмірних пожадань плоті тощо)

Етика

В етиці «свобода» пов'язана з наявною свободою волі людини. Свобода волі накладає на людину відповідальність і ставить в заслугу його слова та вчинки. Вчинок вважається моральним лише в тому випадку, коли здійснюється свободною волею, є свободним волевиявленням суб'єкта. В цьому смислі етика направлена на усвідомлення людиною своєї свободи і пов'язаної з нею відповідальності.

Право

У праві свобода пов'язана не просто з відповідальністю суб'єкта за свої дії, яка має на увазі його свободу волі, але й з «мірою» відповідальності — «рівня» відповідальності вчинків. Встановлення цієї міри відповідальності за діяння викликано вимогою справедливості, справедливого присуду — «міри» покарання.

У праві — закріплена в конституції чи іншому законодавчому акті можливість певної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання) і т. д.). Категорія «свобода» близька до поняття «право» в субєктивному розумінні, однак останнє має на увазі наявність більш чи менш чіткого механізму для реалізації і за звичай відповідного обов'язку держави чи іншого суб'єкта здійснити яку-небудь дію (наприклад, надати роботу у випадку права на працю). У такому випаду, свобода (як і право в суб'єктивному розумінні) — це міра можливої поведінки суб'єкта суспільних відносин. Вона (свобода) є протилежною обов'язку, який є мірою належної поведінки суб'єкта суспільних відносин.

З іншого боку юридична свобода не має чіткого мехінізму реалізації, вона кореспондується із відповідальністю стримуватися від здійснення яких-небудь дій, які порушують дану свободу дій.

Філософія

У філософському широкому розумінні свобода це — можливість чинити так, як хочеться. Інколи під цим мається на увазі, що це — свобода волі. Проблема свободи в історії філософії ускладнюється тим, що багато мислителів намагалися вивести зі сутності свободи обов'язок людини, прагнули або взагалі не вживати поняття свободи, або вживати, обмеживши його певним чином. Але обов'язок ніколи не може випливати зі самої свободи, а лише з етичних міркувань. Будучи необмеженою за своєю сутністю, свобода якраз повинна мати на увазі етику (див. Етика), щоби зробити людей повністю відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим; див.: Атеїзм, Детермінізм, Первородний гріх, Доречність, Індетермінізм, Лібералізм. Доказом реальності свободи як такої проводиться онтологією у вченні про шари, в психології — аналізом образливої для нормальної людини характеристики її як «безвідповідальної», тобто як такої людини, яка не може відповідати за наслідки своїх дій, оскільки вона невільна (у значенні свободи).

В історії розвитку поняття свободи поняття творчої свободи поступово витісняє поняття свободи від перешкод (примусу, причинності, долі). В древній філософії (у Сократа і Платона) мова йде перш за все про свободу в долі (приреченні), потім про свободу від політичного деспотизму (в Арістотеля та Епікура) і про біди людського існування (в Епікура, стоїків, в неоплатонізмі). В Середні віки малася на увазі свобода від гріха та прокляття церкви, причому виникав розлад між морально необхідною свободою людини та і необхідною всемогутністю Бога. В епоху Відродження і наступний період під свободою розуміли безперешкодне всесторонній розвиток людської особистості.

За часів Просвітництва виникає поняття свободи запозичене з лібералізму і філософії природнього права (Альтузій, Гоббс, Гроцій, Пуфендорф; в 1689 в Англії — Білл про права), стримуване поглибленим науковим поглядом, що визнає панування всемогутньої природної причинності та закономірності. В нім. теології і філософії, починаючи від Мейстера, Екхарта, включаючи Лейбніца, Канта, Ґете та Шіллера, а також нім. ідеалізм до Шопенгауера і Ніцше, ставить питання про свободу як питання про постулат морально-творчої відповідності сутності і її розвитку. Марксизм рахує свободу фікцією; людина міркує і чинить у залежності від спонукань і середовища (див. ситуація), причому основну роль в її середовищі грають економічні відносини і класова боротьба. Карл Маркс визначав свободу як усвідомлену необхідність.

Український вчений О.М.Костенко запропонував так звану соціально-натуралістичну концепцію свободи, виходячи з принципу соціального натуралізму. Відповідно до цього принципу "основне питання філософії" має наступний вигляд: "Яка роль волі і свідомості Людини у світі, що існує за законами Природи?". Відповідь на це питання наступна: воля і свідомість дані Людині для того, щоб пізнавати закони Природи і жити у злагоді з цими законами. З цього випливає, що свобода - це можливість Людини жити у злагоді із законами Природи. Така концепція свободи є основою для так званого соціально-натуралістичного лібералізму.

Див. також

Свобода. Плакат російської вікі-конференції

• Свобода волі
• Трансцендентальна свобода
• Воля
• Неволя
• Ліберальний фемінізм

Посилання

• (рос.) Свобода воли с точки зрения религии, философии, психологии
• (рос.) Юрий Семёнов «О соотношении частной собственности и свободы»
• (італ.)"Liberta" (Свобода) - пісня-хіт Аль Бано і Роміни Пауер
• Погребняк С. П.. Негативна і позитивна свобода в умовах демократичної правової держави// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. — 21. — (2008) (60): с. 74-81.

Література

• (рос.) Т. Васильева. Дионис-Либер, бог свободных // Васильева Т. В. Комментарии к курсу истории античной философии. М., 2002, с. 311—315
• (рос.) Р. Сафрански. Вольные вариации на тему свободы // Позиции современной философии. Вып. 3. Современная философия в Германии. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004, с. 57-66
• Костенко О.М. Культура і закон у протидії злу. - Київ: Атіка, 2008. - 352 с.