Свобода слова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Свобо́да сло́ваправо людини вільно висловлювати свої думки – розглядається прихильниками лібералізму як одна з найважливіших громадянських свобод. Охоплює свободу вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода преси і ЗМІ); в меншій мірі стосується до політичної і соціальної реклами (пропаганди). Ідеологія лібералізму ставить державну цензуру, або будь-яку іншу форму державного примусу до висловлення поглядів або відмови від них, поза законом.

Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України, ст. 34 якої стверджує:

« Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

 »

Відповідно до норм міжнародного права, обмеження на свободу слова повинні відповідати трьом умовам: вони повинні строго узгоджуватись з законом, мати праведну мету і повинні бути необхідними і адекватними для досягнення цієї мети. Закони, які вводять обмеження, повинні намагатися бути недвозначними і не давати можливості для різних тлумачень. Легітимними цілями вважаються захист репутації, гідності особи, національної безпеки, громадського порядку, авторського права, здоров’я і моралі. Конституція України забороняє пропаганду соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі, а також розголос відомостей, які містять державну таємницю. Тимчасові або часткові обмеження також можуть впроваджуватися за рішенням суду.

Утилітарний і ліберальний підходи[ред.ред. код]

Свобода слова тісно пов’язана з питаннями встановлення істини, самоврядування, забезпечення гнучкості політичної системи, самореалізації особи, природних прав людини та їх захисту. Історично свобода слова витворилася як інструмент для забезпечення інформованості і підтримки високого рівня компетентності державних органів влади. Наприклад, англійський «Білль про права 1689 р». гарантував членам Парламенту повну свободу обговорення справ королівства і чиновників, без чого його робота була б неефективною. Ця властивість свободи слова до сих пір ціниться навіть деякими авторитарними режимами. які залишають невеликі і безпечні для своєї стабільності «острівці свободи» (наприклад, позбавлені цензури малотиражні газети), щоб мати об’єктивні дані про те, що ж реально відбувається в регіоні ш за його межами. Ширше, ця свобода є однією з найважливіших умов для пошуку і встановлення істини. (Джон Мілль, «Про свободу»).

Іншим аспектом «Білля про права» 1689 р. було те, що в ньому Парламент розглядався як вищий представницький орган національного самоуправління, а це означає, що право на інформацію про роботу уряду виходить від народу. З розвитком демократії останнє набуло особливої актуальності.

З точки зору демократії як політичної системи, найважливішою ознакою свободи слова є поширення такої інформації, яка може вплинути на результат виборів чи на роботу уряду. В більшості сучасних ліберальних демократій законодавчі обмеження незначні і запроваджуються тільки на час виборчих кампаній: публікації в ЗМІ повинні чітко давати зрозуміти, чи є їхньою метою вплив на вибори і хто реально несе за це відповідальність. Для того, щоб люди були достатньо поінформовані напередодні виборів, їм повинні бути доступні різні точки зору. Це насамперед відноситься до основних для виборців джерел інформації (на сьогодні це телебачення) і забезпечується або доступом до широкого ряду вільних від цензури і незалежних одне від одного джерел, або ж політикою плюралізму в ЗМІ, які займають монопольне становище. Зауважимо, що правило нейтральної точки зору, встановлене у «Вікіпедії», також дозволяє досягнути плюралістичного і безпристрасного висвітлення подій і висловлення думок.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела в Інтернеті[ред.ред. код]