Свободная Россия (лінкор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лінкор «Свободная Россия», 1917 — 1918 рр.

Лінійний корабель «Свободная Россия» (укр. Вільна Росія, рос. Свободная Россия) («Імператриця Катерина Велика»)  — лінкор Чорноморського флоту, дредноутного типу.

За часів УНР входив до Українських військово-морських сил. У квітні 1918 року виведений більшовиками з Севастополя до Новоросійська та згодом затоплений.

Будівництво[ред.ред. код]

До початку Першої світової війни російський Чорноморський флот мав в своєму складі бригаду лінкорів. Ці кораблі були побудовані наприкінці XIX ст. і призначалися для боротьби з Турецьким флотом. Проте на початку XX століття провідні морські держави почали будувати лінкори типу «Дредноут», оснащені турбінними силовими установками, що давали значну перевагу в швидкості ходу в порівнянні з паровими машинами. Російське адміралтейство також прийняло програму будівництва подібних кораблів — лінкорів класу «Імператриця Марія», одним з яких став лінкор «Імператриця Катерина Велика»

Лінкор було закладено 11 червня 1911 року на заводі «Товариства Миколаївських заводів і верфей» (ОНЗіВ, він же Наваль) одночасно з однотипними лінкорами „Імператор Олександр ІІІ“ та „Імператриця Марія“.

Спущений на воду у Миколаєві 24 травня 1914 року. Через початок Першої Світової війни, випробування та добудова лінкору проводилась у прискореному режимі.

Технічні дані[ред.ред. код]

  • Довжина: = 168 м
  • Ширина: 27,3 м
  • Водотоннажність: 23 000 тонн
  • Запас ходу: 3000 миль
  • Екіпаж: 1220 офіцерів і матросів
  • Швидкість: 21 вузол
  • Озброєння:
    • Артилерія:
      • 12 х 305-мм (12");
      • 20 х 130-мм (5");
      • 5 x 75-мм (3")
    • Торпедні апарати: 4 х 457-мм

Бойова служба[ред.ред. код]

30 листопада 1915 року корабель почав бойове чергування. Разом з крейсером «Пам'ять Меркурія» входив до другої тактичної маневреної групи. Брав участь у набігових та блокадних операціях на Турецьке побережжя.

8 січня 1916 під час чергового патрулювання зустрівся з німецьким лінійним крейсером «Гебен»[1]. П'ять залпів «Гебена», випущені з максимальної дистанції, лягли з недольотами і крейсер почав відхід. Російський лінкор продовжував вести вогонь з 305-мм гармат ще 30 хвилин, причому останні залпи були зроблені з дистанції 22,5 кілометра.[2]. «Гебен» отримав лише осколкові влучення і пішов в Босфор[3]. Після цього бою «Гебен» більше не вів операцій в Чорному морі.

З 5 лютого до 18 квітня 1916 року брав участь у Трапезундській операції.

В роки громадянської війни[ред.ред. код]

Після Лютневої революції у Росії та створення Центральної Ради у Києві, на Чорноморському флоті стає дуже впливовим український національно-визвольний рух. Майже на всіх кораблях та в установах флоту, в тому числі й на лінкорі «Імператриця Катерина ІІ», створюються українські ради.

На початку квітня 1917 року до «Севастопольської Української Чорноморської Громади» входили представники усіх військових кораблів Чорноморського флоту. А почесним головою Ради Української Чорноморської Громади була обрана дружина командувача флотом адмірала Колчака — Софія Федорівна (українка, родом із Кам'янця-Подільського).

16 квітня 1917 року лінкор було перейменовано на «Вільна Росія».

У червні 1917 року прикривав мінні постановки у районі Босфору.

Протягом року на кораблі досить потужним та впливовим залишалась українська рада. Моряки-українці активно вимагали від Центральної Ради реальних дій з українізації Чорноморського флоту та створення Українського військового флоту. Але все відчутнішими ставали впливи червоної пропаганди та бездіяльності соціалістів-популістів в уряді УНР.

19 жовтня 1917 року, за розпорядженням керівництва флоту, корабель, у складі ескадри, вийшов до Босфору на перехват крейсера «Бреслау». Проте через анархічні настрої та більшовицьку агітацію, частина матросів усунула від керівництва офіцерів, що вимагали виконання бойових задач та повернули дредноут до Севастополя.

Зусиллями командування флоту та лінкору, дисципліну, більш-менш вдалось налагодити і 14 листопада 1917 року корабель ще раз виходив у море на перехват турецького-німецького крейсера «Міділлі» («Бреслау»).

Після жовтневого перевороту в Петрограді, у Севастополі посилились провокації та ворожі дії більшовиків щодо українізованих екіпажів флоту. Проте моряки активно виступали на підтримку УНР та й надалі ходили під українським прапором.

14 січня 1918 року Центральна Рада прийняла «Тимчасовий Закон про український державний флот». У законі значилось: «Російський Чорноморський флот… проголошується флотом Української Народної Республіки…» та «Українська Народна Республіка переймає на себе всі зобов'язання російського уряду щодо Чорноморського флоту й щодо утримання флоту й портів». Але на початку 1918 року більшовики окупували ненадовго Крим. Проте Брестський мир змусив їх забратися з України. Коли наприкінці квітня до півострова наблизилися частини Запорізької дивізії армії УНР під командою підполковника Петра Болбочана та німецькі війська, у Криму майже не залишилося більшовицьких загонів.

22 квітня 1918 року командувач Черноморського Флоту контр-адмірал Михайло Саблін наказом по флоту оголосив, що «всі судна, портове майно, які знаходяться у портах Криму, є власністю Української Народної Республіки. А тому наказую скрізь, де треба, підняти українські прапори».

Але, керівництво Радянської Росії зажадало від командувача ЧФ вивести всі кораблі до Новоросійська. Одночасно представники українських організацій, зокрема екіпажі кораблів «Воля» та «Вільна Росія» вимагали від командування не покидати Криму.

Повагавшись, Саблін вирішує залишити флот у Севастополі до прибуття представників уряду УНР.

29 квітня, за наказом командувача, майже всі кораблі, установи, порти та фортеці Чорноморського флоту підняли український прапор.

Однак вже 30 квітня, через провокацію більшовиків, частина флоту виходить до Новоросійська. Не маючи змоги об'єктивно оцінити ситуацію, останніми, під дулами гармат німецьких батарей, з порту вийшли лінкори «Воля» і «Вільна Росія».

1 травня кораблі прибули до Новоросійська. Півтора місяці на командування кораблями та моряків чинився тиск та проводилась більшовицька агітація.

9 та 13 червня Михайлу Сабліну, з Москви за підписом В. Ульянова (Леніна), надійшли таємні директиви про знищення кораблів Чорноморського флоту, щоб вони не повернулися до Севастополю. Відмовившись виконувати ці накази Саблін відбув до Москви, де був заарештований.

Командування втікачами перебрав на себе капітан 1 рангу Олександр Тіхмєнєв. 15 червня 1918 року Тіхмєнєв отримав шифровану телеграму № 49, за підписом Леніна та Свердлова, з категоричною вимогою знищити кораблі Чорноморського флоту у Новоросійську. Проте й він відмовився виконувати ці домагання.

За підтримки Тіхмєнєва, проводяться загальні збори делегатів від всіх військових кораблів у Новоросійську. Лише чверть чорноморців висловилася за підпорядкування більшовикам. Але чекісти шантажем і погрозами змусили частину кораблів залишитися.

Більшість команди лінкору «Свободна Росія» також проголосували за повернення до Севастополя. 17 червня лінкор разом з іншими кораблями збирався виходити у море. Проте, напередодні частина екіпажу самовільно залишила корабель. Переконавшись, що на лінкорі недостатньо людей, щоб розвести котли та керувати таким великим судном, команда залишила «Вільну Росію» в порту та пересіла на дредноут «Воля». Командир корабля капітан 2 рангу В. Терентьєв передав його командиру есмінця «Керчь» В. Кукелю.

Таким чином, 17 червня зворотним курсом на Севастополь пішли, знову піднявши українські прапори, лінкор «Воля», есмінці «Дерзкий», «Поспешний», «Беспокойний», «Пилкий», «Громкий» та міноносці «Жаркий», «Живой».

У Новоросійську залишилися лінкор «Свободна Росія», есмінці «Гаджибей», «Керчь», «Калиакрия», «Фідонісі», «Пронзительний», «Капітан-лейтенант Баранов», «Лейтенант Шестаков» та міноносці «Сметливий» і «Стремительний».

18 червня 1918 року у Цемеській бухті, на виконання наказу керівництва Радянської Росії, лінкор «Вільна Росія» було затоплено за допомогою чотирьох торпед, випущених зі збільшовизованого есмінця «Керчь».

1930 року, під час проведення робіт працівниками ЕПРОНу (рос. Экспедиция подводных работ особого назначения) на затонулому кораблі, стався вибух відсіків з боєзапасами. У середині 30-х років з залишків корабля було піднято броню, вцілілі конструкції та гармати й передано червоному флоту.

Події 1918[ред.ред. код]

На початку лютого 1918 корабель був захоплений революційними матросами, які основною своєю метою бачили боротьбу з «буржуазією». Письменник А. И. Бунин згадував[4]:

Читав тільки що привезену з Севастополя "резолюцію, винесену командою лінійного корабля "Вільна Росія". Абсолютно чудовий твір:

"- Всім, всім і за межу Севастополя що безцільно по-поганому стріляє!

- Товариші, ви достріляєтеся на свою голову, скоро нічим буде стріляти і по меті, ви всі розстріляєте і сидітимете на бобах, а тоді вас, голубчиків, і порожніми руками заберуть.
- Товариші, буржуазія ковтає і тих, хто лежить зараз в трунах і могилах. Ви ж, зрадники, стрільці, витрачаючи патрони, допомагаєте їй і інших ковтати. Ми закликаємо всіх товаришів приєднатися до нас і заборонити стрілянину всім, що має конячу голову.
- Товариші, зробімо так віднині, щоб всякий постріл говорив нам: "Одного буржуя, одного соціаліста вже немає серед живих!" Кожна куля, випущена нами, повинна летіти в товсте черево, вона не винна пінити воду в бухті.

- Товариші, бережіть патрони більше очі. З одним оком ще можна жити, але без патронів не можна.

- Якщо стрілянина при найближчих похоронах поновиться по місту і бухті, пам'ятаєте, що і ми, військові моряки лінійного корабля "Вільна Росія", вистрілимо один разок, і тоді не нарікайте на нас, якщо у всіх луснуть барабанні перетинки і скло у вікнах.
- Отже, товариші, більше в Севастополі позбавленої сенсу, поганої стрілянини не буде, буде стрілянина тільки ділова - в контрреволюцію і буржуазію, а не по воді і повітрю, без яких і хвилини ніхто не може жити!"

Оригінальний текст (рос.)

Читал только что привезенную из Севастополя "резолюцию, вынесенную командой линейного корабля "Свободная Россия". Совершенно замечательное произведение:

- Всем, всем и за границу Севастополя бесцельно по-дурному стреляющим!

- Товарищи, вы достреляетесь на свою голову, скоро нечем будет стрелять и по цели, вы все расстреляете и будете сидеть на бобах, а тогда вас, голубчиков, и пустыми руками заберут.

- Товарищи, буржуазия глотает и тех, кто лежит сейчас в гробах и могилах. Вы же, предатели, стреляльщики, тратя патроны, помогаете ей и остальных глотать. Мы призываем всех товарищей присоединиться к нам и запретить стрельбу всем, имеющим конячую голову.

- Товарищи, давайте сделаем так от нынешнего дня, чтобы всякий выстрел говорил нам: "Одного буржуя, одного социалиста уже нет в живых!" Каждая пуля, выпущенная нами, должна лететь в толстое брюхо, она не должна пенить воду в бухте.

- Товарищи, берегите патроны пуще глаза. С одним глазом еще можно жить, но без патронов нельзя.

- Если стрельба при ближайших похоронах возобновится по городу и бухте, помните, что и мы, военные моряки линейного корабля "Свободная Россия", выстрелим один разочек, и тогда не пеняйте на нас, если у всех полопаются барабанные перепонки и стекла в окнах.

- Итак, товарищи, больше в Севастополе пустой, дурной стрельбы не будет, будет стрельба только деловая - в контрреволюцию и буржуазию, а не по воде и воздуху, без которых и минуты никто не может жить!

Джерела[ред.ред. код]

Посилання і примітки[ред.ред. код]

  1. З серпня 1914 у складі турецького флоту під ім'ям «Султан Селім-лютий» (тур. Yavuz Sultan Selim) або просто Yavuz. Був флагманом військово-морського флоту Туреччини.
  2. Максимальна швидкість ходу «Катерини Великої» становила 21 вузлів в порівнянні з 25-ю вузлами «Гебена»
  3. German Battlecruisers 1914-18 p.19
  4. А. И. Бунин «Окаянные дни»