Святий Іван Золотоустий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святий Іван Золотоустий
Johnchrysostom.jpg
Святий Іван Золотоустий
Святий
Народився 347, Антіохія
Помер 407
День пам'яті 26 листопада

Іва́н Золотоу́стий, також Іоа́н Золотоу́ст (грец. Ἰωάννης ὁ Χρυσόστομος — Іоаннес хо Хрюсостомос; англ. John Chrysostom (* 347, Антіохія 407) — святий, один із засновників Константинопольського патріархату, вселенський учитель, блискучий оратор, адвокат і релігійний полеміст, надзвичайна за колоритом постать, яка виділяється серед низки непересічних мислителів і проповідників східнохристиянської Церкви. Почесні титули: «вселенський учитель» і «золотоустий»; останній титул — офіційно закріплений Церквою на Халкидонському соборі у V сторіччі та отриманий святим за надзвичайне красномовство. Понині у церквах правиться літургія Івана Золотоустого.

Святитель Іван відомий не лише віруючим християнам, його спадщиною цікавляться, захоплюються навіть світські науковці, літератори, а останні його слова на цьому світі: «Слава Богові за все!», сказані у вигнанні та страшних фізичних муках, стали справжнім символом віри та незламності.

Народження та ранні роки в Антіохії[ред.ред. код]

Іван Золотоустий, народився 347 року в Антіохії (тодішній столиці Сирії) на Сінгонській вулиці, де, за переказами, певний час жив апостол Павло. У той час близько половини з 200 тисяч антіохійців вважали себе християнами. Батьки Золотоустого також сповідували християнство; батько Івана був значним воєначальником, але помер, коли він був ще дитиною, тому виховувала майбутнього святого мати — Анфуса. Вона всю себе присвятила синові, а головне, вона розуміла важливість навчання. Оскільки у той час, за розпорядженням імператора Юліана, у християнських школах заборонялося викладання вищих наук, вона змушена була віддати Івана на навчання до язичницьких вчителів, перед тим зародивши синові любов до своєї віри та посіявши у його душі знання Священного Писання.

Навчання риториці у Ліванія[ред.ред. код]

Коли Івану виповнилося шістнадцять років, його вчителем став знаменитий учитель красномовства, софіст Ліваній — «останній ідеолог муніципальної аристократії», як назвав його відомий дослідник Георгій Курбатов. Ліваній свого часу риторичну освіту здобув в Афінах, викладав у Константинополі, а його працями захоплювався навіть імператор. Існує переказ, ніби великий античний красномовець, уже на смертному одрі зізнався, що назвав би Івана своїм наступником, якщо б його не «вкрали» християни. Риторська освіта в ті часи була майже тотожною юридичній освіті.

Іоан Золотоустий

Золотоустий не був сліпим учнем. Він по іншому підійшов до мистецтва краси слова. «Святе Письмо не прагне до краси слів або їх поєднання, воно має в собі Божественну благодать, яка повідомляє блиск і красу словам його», — зауважував Святий. Уже з цієї цитати видно (не кажучи про глибинний аналіз текстів промов), що Іван засвоївши всю класичну, та, до певної міри, на той час схоластичну систему вміння добре говорити, змістив акценти та запропонував свій підхід до цього виду мистецтва. По-перше, він повністю відкидає, коли на перше місце ставилася форма побудови речень і тексту. Для нього важливішим є не чіткий розрахунок, а «Божественна благодать», тобто замість раціонального виступає уперед інтуїтивне, підсвідоме, ірраціональне. Отож і не дивно, що Золотоустий, ставши єпископом, сприймав свій талант до красномовства лише як засіб нести до людей Слово Боже. До речі, майже всі численні праці Святого, які дійшли до наших днів є якраз усними виступами, записаними стенографами та відредаговані автором. У Російській імперії 1898 року було здійснене повне видання творів Івана Золотоустого, яке нараховувало дванадцять томів.

Адвокатська практика[ред.ред. код]

Двадцятирічний святитель, закінчивши курс навчання, не одразу пішов по шляху служіння Богові — він зайнявся адвокатською практикою. На той час ця професія, для людини, що володіла словом і мала амбіції, давала змогу легко досягнути успіху. Серед отців Церкви, які пройшли такий же шлях були: святі Василь Великий і Амвросій Медіоланський.

«Це зайняття зразу ввело Івана у бурхливу круговерть життя, і він став обличчя з тим світом неправди, підступів, образ і поневолень, ворожості та брехні, сліз і злорадств, із яких складається звичайне життя людей і яких він не знав у мирному домі своєї благочестивої матері. Це зворотний бік життя, хоча й був чужим його незіпсованій душі, одначе дав йому можливість познайомитися з тією прірвою неправди і пороків, яка часто прикривається брехнею та лицемірством, але на суді виступає у всій своїй потворності, і ця саме суддівська діяльність і дала Івану пізніше можливість змальовувати пороки з такою нещадністю, яка, оголюючи їх у всій мерзотності, тим самим породжувала невимушену відразу до них. Адвокатство, разом із тим, привчило його до публічного ораторства, і він зразу виявив на цій ниві такі блискучі успіхи, що ним захоплювався його старий учитель Ліваній. Молодого адвоката, вочевидь, очікувало блискуче майбуття: його ораторство здобувало йому широку популярність, яка давала йому великі кошти, разом із тим відкривало дорогу до вищих державних посад», — так пишуть про цей період життя Золотоустого дослідники. Вони навіть не приховують, що тоді майбутній святий міг регулярно разом із друзями відвідувати цирк, інші видовища, одним словом, вести не надто благочестивий спосіб життя.

Відомий факт, що Ліваній, читаючи ще школярські промови Івана не втримався та вигукнув: «Щасливі імператори, що царюють в такий час, коли світ володіє таким дивовижним письменником» і додав, що його учень у промові «з мистецтвом судового слова поєднав силу ораторських доказів»!

Рішення про прийняття чернецтва[ред.ред. код]

Після кількох років адвокатської практики Іван дійшов до тієї межі, коли твердо вирішив змінити світський одяг на чорне вбрання християнина. Сталося це під впливом його товариша дитинства — Василя, який був ченцем. Пізніше, у своїй відомій книзі «Про священство» він так згадував свого приятеля, що зумів вплинути на його вибір: «Багато було у мене друзів, щирих і вірних, які знали та непорушно дотримувалися законів дружби, але з багатьох один перевищував всіх інших любов'ю до мене. Він завжди був спільним супутником моїм: ми вчилися одними наукам і мали одних і тих учителів; з однаковим бажанням і ревністю займалися красномовством і однакові мали бажання, що витікали з однакових занять».

Прийняття хрещення[ред.ред. код]

Під впливом праведного життя свого друга Золотоуст відкрив і для себе церковний світ. Прийнявши хрещення у двадцять два роки (близько 370 року), Іван назавжди зв'язав себе з Церквою та служінням Богові та людям. Він закрився в будинку матері та постійно молився. Колишній красномовець узяв на себе навіть обітницю утримання від розмов. Бажаючи ще більше наблизити душу до Бога, Золотоустий провів близько шести років спершу пустельником, а потім живучи в печері, де упокорював тіло та безперестанно молився. По поверненню до рідної Антіохії, єпископ Мелетій рукопоклав Івана у дияконський сан, а коли йому виповнилося 39 років він був висвячений у пресвітери. Тоді ж Іван став відомий пастві, як церковний оратор, бо до того звертався до неї з роздумами на релігійні теми тільки письмово. На свою шалену популярність як проповідника він реагував стримано, кажучи: «Не потрібні мені ні оплески, ні хвилювання, ні вигуки. Одного бажаю: аби, слухаючи безмовно, виконували мовлене. Це для мене оплески, це для мене похвала» (5).

Висвячення в архиєпископи[ред.ред. код]

26 лютого 398 року Іван був висвячений патріархом Александрійським Феофілом у храмі Святої Софії Царгородської у сан архієпископа Константинопольського. Святий не бажав цього підвищення та не хотів розлучатися зі своєю батьківщиною. Знаючи це, сановники імператора Аркадія, який прагнув бачити на патріаршому престолі чудового оратора, виманили Івана за місто під приводом відвідання святих місць, посадили в колісницю та проти волі привезли до столиці, де Аркадій особисто у багряній палаті імператорського палацу, повідомив свою волю.

Іоан Золотоустий в сані Константинопольського патріарха[ред.ред. код]

У Константинополі правління на найвищому церковному престолі імперії Золотоустий почав із радикальних кроків, обумовлених його любов'ю до аскетичного способу життя. За свідченням історичних джерел, він наказав винести з багатих патріарших покоїв (їх розкіш пов'язувалася з загальним прагненням візантійців до блиску): килими, коштовні меблі, різні прикраси та продати їх. На отримані гроші побудував дві лікарні, а що залишилося роздав жебракам і знедоленим. Такі реформи тодішньою константинопольською верхівкою сприймалися неоднозначно, передусім вона бачила в нововведеннях загравання патріарха з біднотою. Крім того, Іван постійно докучав заможній частині імперської столиці критичними, гострими проповідями, в яких засуджував їх пишний спосіб життя та закликав дбати про своїх знедолених братів у вірі. Особливо їдкі стріли його зауважень були направлені у напрямок придворних дам, які з'являлися до храму на службу Божу нафарбованими та просто потопали у прикрасах. Він викривав за неправедний, з погляду Християнства спосіб життя, навіть імператрицю Євдоксію, що мала сильний вплив на імператора. Дійшло до того, що частина єпископів Церкви (тієї партії, що була незадоволена рішучою політикою Золотоустого по очищенню Церкви та наведенню у її житті порядку), за підтримки імператриці, провела Собор в Дубі (передмісті Халкідона), на якому позбавила його сану патріарха. Народ тоді захистив улюбленого пастиря, прийшовши під мури імператорського палацу. Влада, боячись народного гніву, повернула святителя та скликала Собор у Константинополі, де відмінила всі постанови Собору в Дубі.

Арешт, вигнання та смерть святого[ред.ред. код]

Мир запанував не надовго, вже через деякий час імператриця Євдоксія, знову зібрала невдоволених єпископів на Собор, які вимагали від Імператора, щоб той своєю владою змістив патріарха. Зрештою, його заточили під домашній арешт, який він напередодні Пасхи порушив, аби хрестити новонавернених. Це ще більше розгнівило владу та дало підстави 9 червня 404 року арештувати та вислати його з міста. Спершу місцем його перебуванням влада визначила містечко Кукуз у Малій Вірменії. Здоров'я Івана було підірване, і під час конвоювання до чергового пункту заслання (Піфіунт, чи Піціус, як тоді називалася Піцунда) він помер 14 вересня (за старим стилем))) 407 року у страшних фізичних муках, але сильний духом із словами на устах: «Слава Богові за все!» Святий Іван Золотоустий, як твердять дослідники його життя, був єпископом 9 років і майже 7 місяців, із яких 3 роки та 3 місяці провів у вигнанні.

Повернення нетлінних мощей до Константинополя[ред.ред. код]

437 року жителі Константинополя, разом із тодішнім патріархом Проклом, зажадали повернути мощі архієпископа Івана Золотоустого до столиці. Тоді імператором Візантії був уже син Євдоксії — Федосій. Він підтримав ідею повернення тіла святого та разом із сенатом вийшов зустріти царську колісницю з ним. Федосій зняв із себе всі відзнаки імператорської влади та підійшовши до священного тіла архієпископа покрив його своєю порфірою. Він звернувся до Золотоустого з молитвою, просячи простити його матір і батька. Під час зруйнування Константинополя латинянами, мощі Івана Золотоустого були переправлені до Риму, де зберігаються й донині.

Поширення творів Івана Золотоустого на Русі[ред.ред. код]

У Київській Русі, а пізніше і на території України, твори Івана Золотоустого, в корпусі християнської релігійної літератури з'явилися досить давно та набули великої популярності. Наші предки їх переписували та переплітали у збірники «Златоструй», «Ізмарагд» (XIV — XVII сторіччя). В Європі численні промови святителя Івана були писані та друковані латиною, а у нас, як тільки з'явилася писемність, були перекладені на слов'янську мову майже одночасно зі Святим письмом і богослужбовою літературою. Відомо, що досить значне зібрання творів Золотоустого перекладене на церковно-слов'янську мову в XVII сторіччі у Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі. Це були проповіді на послання святого апостола Павла, що перевидані в синодальній друкарні 1894 року. Про те, що українці з великою увагою ставилися до творчого спадку святителя Івана може свідчити те, як часто митрополит Київський і Галицький Св. Петро Могила посилався на нього в своєму знаменитому Катехізисі 1645 року.

Чому саме твори святителя Івана Золотоустого (хоч серед святих отців древньої Церкви були й інші чудові проповідники та освічені духовні письменники) набули такого поширення? Для віруючих тут справа простіша. «Св. Іван Золотоустий своїм життям і смертю залишив приклад, як треба жити з Богом, як можна досягнути святості, щоб вічно жити на небі й на землі. У численних творіннях святителя і в його житті ми знайдемо відповіді на запитання „чому“, яке ми часто ставимо собі і яке ставлять нам. Чому так, а чому не інакше?», — говорить Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет. З людьми менш релігійними складніше. Ну, насамперед, причиною його популярності є беззаперечний талант красномовця та полеміста, навіть на тлі, тогочасного розквіту ораторського мистецтва, заснованого на найкращих античних традиціях. По-друге, народна любов, на нашу думку, тісно пов'язана з тими ідеями та авторськими інтерпретаціями вже відомого, які проніс через усе своє життя Золотоуст.

Характеристика поглядів святителя[ред.ред. код]

Характеризуючи його, як церковно-суспільного діяча, насамперед слід відзначити, що діяльність, ведена ним, завжди була надзвичайно соціальною. Дехто, характеризуючи погляди, називає Золотоустого соціалістом у європейському розумінні цього слова. Він не був лише внутрішньоцерковним філософом, замкненим на тонкощах догматики; погляди архієпископа стосувалися і суспільних речей. Іван усе своє життя залишався місіонером, звертався до людей поза стінами храму. Святитель якось навіть сказав, що якщо «не можна бути благочестивим, живучи в місті, то невелика честь християнським уставам, коли потрібно для них покинути місто та бігти до пустелі».

Тут доречно зауважити, що коли ми говоримо про «ідеї» Золотоустого, то слід мати на увазі думку багатьох дослідників його життя про те, що він не був самостійним мислителем у царині християнської догматики, яка в той час ще продовжувала формуватися. Святитель тільки розвивав, поглиблював і популяризував розроблені концепції. На наш погляд, такий підхід Івана Золотоустого є тим, що в сучасній теорії права зветься «тлумаченням норм права» і пов'язаний із специфікою його освіти. Теорія права під тлумаченням норм права (або інтерпретацією норм права) розуміє розумову інтелектуальну діяльність суб'єкта, пов'язану зі встановленням їх точного значення (змісту). Тлумачення норм права складається з двох елементів: з'ясування (розкриття значення юридичних норм «для себе») і роз'яснення (розкриття значення юридичних норм «для інших») (7). Отож є підстави вбачати у специфіці творчого підходу Золотоустого до християнського віровчення елементи юридичної методології. Він тлумачив церковні приписи та настанови так, як це робили адвокати з нормативними актами того часу.

Можна з упевненістю говорити про значний вплив проповідництва Золотоустого на розвиток європейської правової та політичної думки, особливо її гуманістичної складової. Саме в такому контексті можна шукати рецепцію його поглядів. Науковцям відомо, що у ставленні до земної влади Церква, за переконанням Золоустого, повинна мати дві функції: опікати бідних і нещасних (ця тема набула особливого поширення в його працях у останній період життя) і закликати державну владу, керівну верхівку суспільства жити за заповідями Божими. Він безкомпромісно вказував імператору та керівникам Візантії на всі моменти, коли вони діяли всупереч вченню Христа та закликав добровільно уникати всіх матеріальних надмірностей, дбаючи про бідних і таких, які потребують допомоги. Так само беззастережно боровся Золотоустий за те, щоб Церква максимально виконувала свої земні функції, як глава Константинопольської церкви, слідкував за тим, аби поведінка духовенства відповідала покликанню. Іван Золотоустий, ставши ченцем, а пізніше й Константинопольським патріархом, завжди залишався за своєю суттю адвокатом, тобто захисником. Він був свідомий свого високого покликання захищати бідних перед багатими, а тих й інших у молитвах перед Богом.

Література[ред.ред. код]

  • Курбатов Г. Л. Ранневизантийские портреты: К истории общественно-политической мысли. — Л., 1991. — С. 52.
  • Крестный путь Иоанна Златоуста. — М., 2001. — С.364.
  • Жизнь святителя Иоанна Златоустого (Составил Круглов А. В.). — СПб., 2001. — С. 19.
  • Св. Иоанн Златоуст Златоуст. Собрание творений в 12-ти томах. — СПб., 1898. — Т. 1. — Кн. 2 — С. 403.
  • Жизнь святителя Иоанна Златоустого (Составил Круглов А. В.). — СПб., 2001. — С. 57.
  • Патріарх Філарет (Денисенко). Проповіді. — К., 2000. — Т. 2. С. 260.
  • Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — С. 404—406.
  • Браун, Пітер Тіло і суспільство. Чоловіки, жінки і сексуальне зречення в ранньому християнстві. Пер. з англ. В.Т. Тимофійчука. - К.: Мегатайп, 2003. - 520с. // ISBN 5-85722-103-X

Посилання[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.