Святий Миколай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Святий Миколай. Мозаїка з монастиря Гргетег, Фрушка Гора, Сербія.

Святи́й Микола́й або Мико́ла (270 /286(бл.278) — 6 грудня 326 /345, 351/) — єпископ Мир (Лікія, сучасне Демре, Анталія, Туреччина), християнський святий, відомий як Миколай Чудотворець.

Православні, римо-католицькі та греко-католицькі християни пам'ятають його та шанують, як історичну особу та великого святого . В Україні та в інших країнах світу цей святець став прообразом міфічної фігури Санта Клауса (Святого Миколая). Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фазер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас. У СРСР, Росії цю роль виконує Дід Мороз.

Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників. Визнається Патроном міст Амстердам (Нідерланди), Барі (Італія), Бар (Україна), Луцьк (Україна), Барранкілья (Колумбія).

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Саркофаг у Мирі, в якому, за переказами, було поховано Св. Миколая

Доказів про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).

За переказами Миколай народився між 270 та 286 роками (умовна дата 278) в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). На той час це був еллінистичний регіон.

За переказами його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священика.

Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок. Він вирішує роздарувати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.: Святий Амброзій та Василь Великий.

Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284305) та Максиміана (правління 286305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 р. Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імераторів 1 травня 305 р. політика по відношенню до християн у двох частинах імперії була різною. В той час, як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і відмінив це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римськїй імперії.


По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою віруючих, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Вірогідно у цей час Святий Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити в тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.

Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування дня Св. Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.

Багато років св. Миколай був єпископом у Мирах. Згадані вище Св. Андрій Критійський та монах Іван зі студитського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському Соборі 325 р. у Нікеї, під час якого вдарив по щоці свого опонента Арія. Через що був заарештований, але до закінчення собору звільнений та оправданий. Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно зі Св. Андрієм Критійським, він переконав Миколая у православному світобаченні.

Помер приблизно у 345 році. День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня за старим стилем (церкви, що користуються Григоріанським календарем) та 19 грудня за новим стилем (у 20 — 21 столітті)(церкви, що користуються Юліанським календарем)

Чудеса[ред.ред. код]

Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд засновані на вчинках одноіменного абата монастиря Сіон поблизу Мир, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються Св. Миколаю.

Про трьох сестер[ред.ред. код]

Сцена з життя святого: Миколай вкидає золото в кімнату трьох бідних дів. Картина Джентіле да Фабріано. 15 століття.

Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Миколай, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.

Є дві версії щодо ночей, коли Миколай закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Миколай щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.

Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколаю за вчинене. На що Миколай заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Миколай дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.

Легенді відповідає часте зображення Св. Миколая на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.

Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколая (6 або 19 грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про Святого Василя Великого, день якого святкується 1 січня — коли теж прийнято обдаровувати інших.

Про малого Миколая[ред.ред. код]

Джентіле да Фабріано. Народження Святого Миколая. 1425 р.

Розповідають, що будучи ще немовлям Миколай був настільки набожним, що в дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі, він устав на ноги і сам стояв.

Перенесення мощів Святого Миколая[ред.ред. код]

У XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон та книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

У Маларському соборі (10-15.09.1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іван III. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці св. Миколая.

Поклоніння[ред.ред. код]

Культ святого Миколая починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527565) збудував на його честь церкву у Царгороді. Візантійський імператор Мануїл Комнін (11431181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

  • В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам'яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується 10-м сторіччям. В другій пол. 11-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая. На Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з 13-го століття. Пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

Дохристиянські паралелі[ред.ред. код]

Свято Св. Миколая має ще й назву Миколи Теплого. Воно сягає традицій стародавнього культу Прадіда, або дохристиянського бога Велеса. Інший відбиток первісних вірувань на постаті Св. Миколая — перегукування постаті Миколая із уособленнями грецького Посейдона, та римського Нептуна.

В культурі[ред.ред. код]

В українській культурі[ред.ред. код]

«Снігом, снігом та ледами, Гей, здалека йде в наш край, Йде з гостинцями, дарами…». Різдв'яна поштова марка з нагоди Дня Святого Миколая — 19 грудня

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, в ніч з 18 на 19 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, у якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просити про подарунки.

Обряди[ред.ред. код]

За традицією, старші господарі села на свято збиралися щоб зварити пшеничного пива. Влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села.

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На всій території України влаштовували заздоровні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. На Поділлі цього дня чекали «полазника» — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя протягом року. Але раніше через подвір'я мав пройти хазяїн, дати худобині їсти й привітати її словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю дружиною!». На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

У місті Мира (Мири Лікійські) (сьогодні — Демре), на подвір'ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам'ятник, де він зображений обступленим дітьми [1]. Також неподалік церкви, де він був похований і де досі збереглася його труна, стоїть пам'ятник Санта-Клаусу.

Мощі святого[ред.ред. код]

Спочатку святий Миколай був похований в церкві в Мирах (сучасне Демре в Туреччині). У травні 1087 італійськими купцями мощі святого були перевезені до Італії і сьогодні знаходяться в крипті базиліки Св. Миколая в місті Барі (Італія).

У 2009 групою з Манчестерського університету було реконструйовано обличчя святого за його черепом.Хоча за останні 70 років було кілька таких дій.Усі вони показують одні результати  : зріст святого — 168 сантиметрів; встановлено, що Миколай мав високий лоб, карі очі, випнуті вилиці та підборіддя.Також визначено , що він ніколи не їв м'яса і сидів у в'язниці 20 років ( його випустили незадовго до смерті ) .

В музиці[ред.ред. код]

Про святого Миколая складено дуже багато пісень. Зокрема в українському фольклорі відома пісня «Ой, хто, хто, Миколая любить».

Серед авторських пісень — «Миколай Бородатий» — пісня українського рок-гурту «Плач Єремії», вокал — Тарас Чубай.

В літературі[ред.ред. код]

  • Дитячі роки святого Миколая описані в книзі для дітей «Воскобойніков Валерій про Йосипа Прекрасного, Архімеда, Миколая Чудотворця, Феодосія Печерського, Авраама Лінкольна, Джона Ленона, Біла Гейтса» / В. Воскобойніков. — Київ : Грані-Т, 2008. — 144 сторінки: ілюстрації. — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-100-1
  • Іван. Франко. Суд святого Миколая (п'єса для дітей).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Дмитро Туптало. Житія святих (том IV) Грудень. — Львів: Свічадо, 2007.
  • І. Я. Луцик. Житія святих. — Львів: Свічадо, 2011.
  • Мандрівка святого Миколая: Антологія. Легенди, казки, оповідання / Упорядник З.Жук. — Львів: Свічадо, 2008.

Посилання[ред.ред. код]