Святополк-Четвертинські

Святополк-Четвертинські, частіше Четвертинські — український княжий рід, що походив від турово-пинських або волинських (удільних) Рюриковичів, відомий з кінця 14 століття (кн. Олександр Четвертинський, 1388).

Історія

У 15 — 16 столітті відокремилися 2 лінії роду Святополк-Четвертинських: на Старій Четвертні й на Новій Четвертні. У 16 ст. Святополк-Четвертинські володіли великими маєтками в Україні (Волинь, Брацлавщина) та у Білорусі. Згодом деякі їх галузі покатоличилися, але більшість і перед тим, і пізніше залишалася православними й ревними оборонцями прав Православної Церкви, а дехто був високим її достойникам, зокрема Гедеон Святополк-Четвертинський. Святополк-Четвертинські заснували чоловічий і жіночий монастирі та друкарню у Старій Четвертні й монастир у Новій Четвертні.

Гілка Старої Четвертні

Видатніші Святополк-Четвертинські з лінії на Старій Четвертні: князь Григорій Остапович († 1651), підкоморій луцький (1647), який брав участь у різних церковних справах, зокрема у виборах митрополита Петра Могили (1632) й Сильвестра Косова (1647). Внук його — Григорій (у чернецтві Гедеон) був єпископом луцьким і митрополитом київським . Двоюрідний брат Григорія-Гедеона, Сергій (у чернецтві Сильвестр) був єпископом могилівським і білоруським (1705 — 27). Брат Григорія-Гедеона, Андрій Святополк-Четвертинський був ротмістром козацької корогви Великого Князівства Руського (1660).

Сини Андрія — Юрій і Януш Святополк-Четвертинські зв'язали свою долю з Гетьманщиною. Юрій Андрійович († між 1717 і 1722), зять колишнього гетьмана І. Самойловича й московський стольник, належав до противників гетьмана І. Мазепи, хоч дістав від нього маєтки на Гетьманщині. Завдяки шлюбам своїх дочок він поріднився з Миклашевськими, Скоропадськими й Коіндратьевими (сумський старшинський рід). Брат його Януш († 1728) — полковник рос. служби, був одружений з Анною Василівною Кочубей, дочкою генерального судді, яка у першому подружжі була за небожем Мазепи — Іваном Обидовським, полковником ніженським. З лінії на Старій Четвертні походив і Антін-Станислав, каштелян перемиський (1790), який був радником Торговицької конфедерації й був забитий польськими повстанцями у Варшаві 1794. Від нього пішла гілка князів Святополк-Четвертинських, що володіла у 19 ст. маєтками на Білорусі й Україні (Харківщина).

Гілка Нової Четвертні

Визначнішими представниками лінії Святополк-Четвертинських на Новій Четвертні були: князь Степан Святополк-Четвертинський (народився близько 1575 — помер близько 1659), підкоморій брацлавський, учасник відновлення православної ієрархії 1620, один з чільних репрезентантів української православної шляхти, що визнала зверхність Війська Запорозького. Але його син — князь Ілля († 1641), ротмістр війська, кварцяного, воював у 1620 — 30-их pp. проти коз. повстанців; другий син — Микола († 1659), свояк гетьмана І. Виговського, був каштеляном Мінським. Протягом 18 ст. князі Святополк-Четвертинські. Із цієї лінії обіймали уряди каштелянів і підкоморіїв в Україні й Білорусі. Зокрема князь Олександр, підкоморій брацлавський († 1769), був видатним діячем Барської конфедерації. Ця гілка князів Святополк-Четвертинських, покатоличена ще у кінці 17 — на початку 18 ст., володіла великими маєтками на Волині й Поділлі до 20 століття

Література

• Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

Четвертинські в літературі

• Аскольд Четвертинський — головний герой романів Костянтина Матвієнка «Час настав», «Гроза над Славутичем», «Багряні крила», «Добрий шлях»