Святополк Ізяславич
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Святопо́лк II Ізясла́вич (Михаїл) (* 8 листопада 1050 — † 16 квітня 1113), син Ізяслава Ярославовича, внук Ярослава Мудрого полоцький (1070—1071 рр.), пізніше новгородський (1078—1088 рр.), згодом турівський (1088—1093 рр.), врешті київський Великий князь (24 квітня 1093 — 16 квітня 1113).
У Святополка було три дружини. Мати найстаршого сина спочатку була наложницею. Вона померла бл. 1094 р. У 1094 р. князь одружився з дочкою половецького хана Тугоркана. Половчанка померла бл. 1103 р. У 1104 р. Святополк Ізяславич одружився втретє з візантійською принцесою Іриною-Варварою Комнен, дочкою Олексія Комніна.
Літописець так описує князя: «Сей великий князь був зростом високий, сухий, волосся чорняве і пряме, борода довга, зір гострий. Читач був книг і вельми пам'ятний, їв мало через слабкість здоров'я, і пив рідко, тільки для того, щоб догодити іншим. До війни не був охочий і хоча на когось осердився, але скоро і забув. При цьому вельми сребролюбивий був і скупий…» (Татищев В. Н. История Российская., Т.2. — М., 1963., с.98)
На час панування Святополка припадає особливе посилення половецьких нападів на Україну (хан Боняк, в союзі з яким були чернігівські кн. Святославичі). Святополк одружився з половчанкою, дочкою Тугорхана, але це не припинило половецьких нападів, під час яких знищено передмістя Києва (1096). Половецька загроза та княжі усобиці призвели до скликання княжих з'їздів (Любецький 1097, Витичівський 1100, Золотчанський з'їзд 1101 і Долобський з'їзд 1103), що на них був також і Святополк. Разом з Володимиром Мономахом Святополк удвох із сином своїм Ярославом брав участь у переможних боях з половцями (1110 і 1111), в яких здобуто половецькі міста Шарукань і Сугрів. Осліплення кн. Василька Теребовельського Давидом Ігоровичем за згодою Святополка викликало війну, у якій він захопив Давидову волость — Волинь.
СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ (8.11.1050 -16.4.1113) - князь полоцький (1069-71), новгородський (1078-88), туровський (1088-1093), великий князь київський (1093-1113). Син великого князя київського Ізяслава Ярославича, внук Ярослава Мудрого. Християнське ім'я - Михайло. У 1077 разом з Володимиром Мономахом вів воєнні дії проти полоцького князя Всеслава Брячиславича. Ставши великим князем київським, C.I. організовував боротьбу з половецькими набігами. У 1093 двічі зазнав поразки від хана Боняка, який був союзником чернігівських князів. У 1095 C.I. разом з Володимиром Мономахом завдав поразки половцям, а в наступному році вів війну з чернігівським князем Олегом Святославичем, який відмовився приїхати до Києва на з'їзд князів. У 1097 брав участь у Любецькому з'їзді 1097, під час якого князі визнали принцип, за яким кожен з них повинен був володіти землею, виділеною йому батьком, що узаконювало роздроблення Київської держави на окремі спадкові князівства. Незабаром, незважаючи на рішення з'їзду, C.I. не перешкодив Давиду Ігоровичу захопити та осліпити теребовльського князя Василька Ростиславича. У 1098 за підтримки Володимира Мономаха захопив Володимир-Волинський і вигнав звідти князя Давида Ігоровича. C.I. був учасником Витичівського з'їзду 1100, а також князівських з'їздів на річці Золотчі (1101) та Долобського з'їзду 1103. У 1103, 1107 і 1111 брав участь у спільних походах князів проти половців, під час яких були здобуті половецькі міста Шарукань та Сугрів. С. I. причетний до спекуляції сіллю і махінацій єврейських купців, що стало причиною Київського повстання 1113. За часів правління C.I. збудовано Михайлівський Золотоверхий собор - перлину української архітектури 11 ст.
Р. Шуст (Львів).
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
- Войтович Леонтій, Князівські династії Східної Європи Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича, 2000. ISBN 966-02-1683-1. (Переглянуто 11 жовтня 2005 р.)
| Попередник: |  Великий князь Київський 1093 — 1113 |
Наступник: |
| Всеволод I Ярославич | Володимир Мономах |
