Святі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
святі Франциск, Петро і Єлизавета

Святі, особи, що визначилися найвищими чеснотами християнської побожності і за життя чи по смерті були звичайно прославлені чудами. Церковна канонізація надає С. культу, якого не зазнають) інші угодники з обмеженим шануванням.

Разом з християнством українська Церква перебрала з Візантії її С. і до них почала додавати у своїх церковних календарях (місяцесловах) також деяких латинських, зокрема західно-слов'янських С. (св. Вячеслав й ін.) і не визнаних в Царгороді св. Кирила і Мефодія та їх учнів. Одночасно сприяла розвиткові культу власних С., навіть затримуючи їхні первісні імена поряд із хресними (св. Ольга — Олена, св. Володимир — Василь, св. Борис і Гліб — Роман і Давид). Першими С. в Україні були проголошені князі Борис і Гліб (1019), натомість освячення пам'яті Ольги і Володимира правдоподібно було щойно стверджене відомою похвалою митрополита Іларіона, у 1037 — 50, хоч їхнє святкування засвідчене значно пізніше. Прославлення Теодосія Печерського († 1074) наступило чрез понад 30 pоків після смерті, 1108 заходами Великого князя Святополка Ізяславича. Інших києво-печерських подвижників, що в числі 118 спочивають у печерах і в більшості відомі тільки за іменами, спільно канонізував митрополит П, Могила 1643 і наказав скласти їм церковну богослужбу на 28. 8. і 28. 9. Тому серед найдавніших українських С. найчисленнішими є ченці— «преподобні», «затворники», «постники» і «безмездники», що лікували хворих без винагороди (Агапіт, Дам'ян Печерський). Зате «юродиві Христа ради», як Ісакій Печерський, що своєю дивною поведінкою (викликали осуд одних і подив інших, були рідкісним явищем у давній Україні порівняно з Московщиною. Інша численна група староукраїнських С. це ієрархи, «святителі», почавши від Стефана, єпископа Володимира-Волинського († 1094) та Кирила Турівського († 1189). Серед С. з мирян визначаються «благовірні» князі й княгині, як Михайло Всеволодович, князь чернігівський, замучений 1246 з боярином Теодором у татарській орді, і Єфросинія Полоцька († 1173).

Українські С. з княжих часів з деякими пізнішими, як віленські мученики Іван, Антін та Євстафій (14. 4.) з 1352 увійшли в Святці як православної, так і з'єднаної з Римом української Церкви (з деякими відхиленнями впродовж 17 — 19 ст.). Від Берестейської унії вони почали різнитися іншою процедурою канонізації (див. стор. 950), але продовжують той самий спосіб прилюдного культу С.: їм встановлені святочні дні в церк. році (див. Свята церковні) й правляться тоді окремі богослужби, на їх честь служаться молебні й акафісти, і до місць, де спочивають їхні мощі чи є присвячені їм храми й монастирі, відбуваються прощі. В СРСР влада ліквідує прилюдний культ С., нищить їх ікони і статуї тощо, ускладнює звичай давати імена С. новонародженим.

[ред.] Перелік святих

А

Б

В

Г

Ґ

Д

Е

Ж

З

І

Й

К

Л

М

О

П


Р

С

Т

Ф

Х

Ч

Я

[ред.] Література

  • Туптало Дмитро (Димитрій, митр. ростовський, св.). Книга житій святыхъ на дванадесят мѣсяцей…, 4 кн. К. 1764;
  • Часослов. Рим 1950, 821 — 1248 — церк. календар (Місяцеслов) Укр. Кат. Церкви;
  • Федотов Г. Святые древней Руси (X — XVII ст.) Нью-Йорк 1959;
  • Martinov J, Annus Ecclesiasticus Graeco-Slavicus. Брюссель 1963.


Релігія Це незавершена стаття з релігії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D1%96
Особисті інструменти