Свєнціцький Павлин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павлин Свєнціцький
Дата народження: 1841
Дата смерті: 1876
Рід діяльності: *

Павли́н Свєнці́цький (псевд.: Павло Свій, Павлин Стахурський, Д. Лозовський та ін.; *1841, Варшиця.[1] — †1876), українсько-польський письменник та громадський діяч, народився в с. Варшиці на Київщині у незаможній польській шляхетській родині.

Вчився у Київському університеті, після невдачі польського повстання 1863 переїхав до Львова і працював як актор в українському театрі, згодом як педагог (учителював в українській академічній гімназії) і публіцист.

Твори[ред.ред. код]

Автор повістей і оповідань з українського життя «Колись було» (докінчене польською мовою 1866), «Степові оповідання» (1871) та ін., драматичних творів «Катерина» (1866, за одноіменною поемою Т. Шевченка), «Святослав Ігоревич» (1876) й ін., збірки «Байки» та ліричних поезій.

Перекладав багато п'єс з польської (зокрема Й. Коженьовського) й інших мов на українську, а також ряд творів Т. Шевченка і Ю. Федьковича польською мовою; автор кількох лінгвістичних праць.

Видавав журнал «Sioło» (1866 — 1867).

Боротьба з москвофільством[ред.ред. код]

Свєнціцький обстоював окремішність українського народу перед поляками і росіянами, поборював москвофільство.

Галицькі українці до середини 19 століття називали себе «русинами». Павлин Свєнціцький першим на Галичині вжив хоронім «Україна-Русь» у редагованому ним журналі «Sioło», говорячи про присвячення цього журналу «справам людовим українсько-руським». Повний заголовок журналу був таким: «Sioło. Pismo zbiorowe, poświęcone rzeczom ludowym ukraińsko-ruskim». У першому зошиті, який появився в липні 1866 р., у «Вступному слові» редакція підкреслила: «На просторі від Балтійського моря до Чорного, від Кавказу поза Карпати бачимо осілий п'ятнадцятимільйонний народ, що говорить одною мовою, що має спільні звичаї і обичаї, скрізь вірний своїм традиціям і одну леліє надію».[2] За свідченням Івана Франка:[3]

« Скільки знаємо, власне Свєнціцькому належить першому термін "українсько-руський"  »

.

У російському українофобському фільмі «Убить русского в себе» розповідається, що слово «Україна» уперше вжив всередині XIX ст. Павлин Свєнціцький. Він же ж начебто і став вигадувати українську мову. [4]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Warszyce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII (Warmbrun — Worowo)
  2. Євген Наконечний. Украдене ім'я. Чому русини стали українцями
  3. Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах.— К.: Наук. думка, 1984.— Т. 41.— С. 320.
  4. 12 травня 2010. ТСН Як українці вбивають у собі росіян