Світлана Алексієвич
| Світлана Алексієвич | |
| При народженні: | Світлана Олександрівна Алексієвич |
|---|---|
| Дата народження: |
31 травня 1948 (64 роки) |
| Місце народження: |
 Станіслав, УРСР |
| Громадянство: |  Білорусь |
| Рід діяльності: | прозаїк |
| www.alexievich.info | |
Світла́на Олекса́ндрівна Алексіє́вич (біл. Святла́на Алякса́ндраўна Алексіе́віч, *31 травня 1948, Станіслав) — білоруська письменниця, журналіст. Пише російською мовою.
Зміст |
Біографія [ред.]
Народилася в сім'ї військовослужбовця. Батько — білорус, мати — українка. Після демобілізації батька з армії сім'я переїхала в Білорусь, де оселилася в селі. Батьки працювали вчителями.
Після закінчення школи працювала кореспондентом районної газети в Наровлі.
1967 року вступила на факультет журналістики Білоруського державного університету. Після закінчення університету Світлану направили на роботу в районну газету в Бярозі. Через рік отримала роботу в республіканській «Сельской газете», а ще згодом — в журналі «Нёман» (орган Спілки письменників Білорусі).
Книги Алексієвич виклика́ли критику з боку радянського режиму, письменницю звинувачували зокрема в «пацифізмі, натуралізмі, розвінчуванні героїчного образу радянської жінки» («У війни не жіноче обличчя»).
Для написання «Цинкових хлопчиків» Світлана особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих солдатів. Після виходу книги 1989 на письменницю обрушилася чергова хвиля критики. Це спричинило до суду над письменницею та її книгою 1992 року, який втім було припинено.
Письменниця перебуває в опозиції до режиму Олександра Лукашенка. Живе і працює за межами Білорусі — в Італії, Швеції.
Твори [ред.]
Книги С. Алексієвич видавали в Росії, Україні, США, Німеччині, Англії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В'єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах (всього в 19 країнах світу). Вона є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п'єс. У Франції, Німеччині, Болгарії було ставили вистави за її книгами.
- 1985 — У війни не жіноче обличчя (У войны не женское лицо)
- 1985 — Останні свідки (сто недитячих розповідей) (Последние свидетели (сто недетских рассказов)
- 1989 — Цинкові хлопчики (Цинковые мальчики)
- 1993 — Зачаровані смертю (Зачарованные смертью)
- 1999 — Чорнобильська молитва (Чернобыльская молитва)
Нагороди [ред.]
- 1986 — Премія Ленінського комсомолу
- 1996 — Премія Курта Тухольського
- 1997 — Премія Тріумф (Росія)
- 1999 — Премія Гердера
- 2001 — Премія Ремарка
- 2006 — Національна премія критики (США)
