Світове дерево

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зображення Дерева життя на рушнику. Середня Наддніпрянщина
Світове дерево у кафедральному соборі. Лінчепінг, Швеція.
Ісландський варіант Дерева життя, 1600 рік
Дерево життя, вітраж роботи Л. К. Тіффані (18481933)

Світове дерево, Вічне Дерево Життя — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Про древо життя у світі створено безліч легенд, казок, цей символ знайшов відображення в орнаментах багатьох народів.

Світове дерево в світовій культурі[ред.ред. код]

Символ Світового дерева в міфологічних уявленнях багатьох народів, зокрема, й українців, слугував своєрідним зразком космоустрою, переходом від хаосу до упорядкованого світу.

У давньому Ірані вірили, що священне дерево росте біля джерел Ардвісури. На ньому нібито жив цар птахів Сенмурв, який розсипав насіння по землі. Інший птах відносив насіння до джерела, з якого пила зірка, що осипала землю дощами. З дощем насіння поверталося назад у землю.

У скандинавських міфах бачимо вічнозелене древо життя Іґґдрасиль, просякнуте живлющим священним медом. Це велетенський ясен, що є структурною основою всього сущого і єднає собою дев'ять світів. На вершині дерева сидить орел, коріння підгризають змії та дракон Нідхьогг. Слово «Іґґдрасиль» буквально значить «кінь Іґґа», тобто кінь Одіна. Ця назва підкреслює роль дерева ще і як шляху, котрим божественний шаман (Одін) мандрує з одного світу в інший.

У слов'янській міфології першодеревом вважали дуб, в Україні це також була ще й верба.

Світове дерево та прадавні концепції часу і простору[ред.ред. код]

Дерево Життя, яке росте посеред Вирію (дохристиянського раю), уособлює поєднання трьох світів — небесного, земного і найглибшого.

В образі дерева поєднались уявлення про час, простір, життя і смерть. Наприклад, загадка про життя і смерть:

« Стоїть дерево, на дереві — квіти,

під квітами — котел, над квітами — орел, —
квіти зриває, в котел скидає,
квітів не меншає, в котлі не більшає.

 »

Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення про те, як із хаотичного первісного океану з'явився світ. У них мовиться про часи, коли не було ще ні неба, ні землі, а було тільки синє море. На тім морі стояло дерево (явір чи сосна). На дереві три птахи радили раду: як заснувати світ?

  • Один птах упірнув у море — виніс золотий камінь. Повстало сонце.
  • Другий пірнув — виніс срібний камінь. Повстав місяць.
  • Третій — мідний камінь. Повстали зорі.

Першодерево світу слов'яни розташували у вирію, згідно з їх віруваннями, на «прадубі» росли плоди безсмертя. Сюди ж зліталися птахи на зиму.

Одночасно із творенням в уяві первісних людей образу світового дерева виникла й розгалужена система протиставлень:

день — ніч
літо — зима
життя — смерть
праве — ліве
пряме — криве
верх — низ
вогонь — вода
чоловік — жінка
парне — непарне

На вершечку дерева днює сонце, саме його «рух» зумовив «поділ» простору довкола нього на четверо у горизонтальній площині, виражаючи уявлення про:

  • час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима);
  • простір (схід, південь, захід, північ).

За вертикаллю дерево ділиться на три частини, до кожної «приписані» певні істоти:

  • нижню — коріння (підземний світ) — змії, жаби, риби, водоплавні птахи і тварини, бо низ дерева символізує не лише підземний світ, а й воду;
  • середню — стовбур (земний світ) — великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки, це також і світ людей;
  • верхню — крону (небесний світ) — птахи і бджоли, небесні світила.

Фольклор[ред.ред. код]

Найчастіше у фольклорі як світове дерево виступають дуб, явір, верба, липа, калина, вишня, яблуня, сосна. Розташовується Світове дерево у казковому просторі фольклору зазвичай на горі, посеред моря, в чистім полі неподалік дороги, в пана-хазяїна на його дворі.

Деревом позначали також час. Коли древо позначає рік, то малюється чи вирізьблюється з багатьма гілочками, так званою «сосонкою». Збереглися й загадки про дерево-рік:

« Дуб-дуб довго-вік, на ньому дванадцять гіллів, на кожній гіллі по чотири гнізда, а у кожному гнізді по сім яєць, і кожному ім'я є.  »

У міфологічних уявленнях світ членувався на три плани:

Або ж літописні яв, нав і прав — світи сучасний, потойбічний та ідеальний-небесний. Причому всі явища природи, події в суспільстві й переживання окремих людей відбувалися однаково як у кожному з цих трьох планів, так і в них усіх одночасно і взаємопов'язано, як у єдиному організмі. А дерево було посередником між цими світами, або й розміщувало ці світи на собі. За його допомогою можна було переходити з одного світу в інший (у світ предків, на небесний світ).

Світове дерево у щедрівках[ред.ред. код]

Світове дерево в українських щедрівках показане як першородний «явір зелений»:

« Як ще не було початку світа,

То ще не було неба, ні землі.
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
“Як би ми, браття, світ поставили?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Тот пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каменя та буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря і звізди прекрасні“.

 »

Світове дерево в казках[ред.ред. код]

У казках трапляється мотив «дерева до неба», здершись на яке герой бачить небесне божество й отримує чарівні подарунки. З образом древа-посередника між світами пов'язаний і звичай саджати дерева чи кущі на могилах. Важливість цього звичаю підкреслюється тим, що на них саджають рослини певних порід. В Україні це переважно калина.

В українських легендах дівчата перетворюються на дерева з туги за коханими. У казці про чарівну сопілку з кісточок дівчини, підступно вбитої сестрами, виростає кущ калини. Зроблена з її гілочки сопілка промовляє людським голосом. Узагалі, в казковому епосі дерева тісно пов'язані з жінками й дівчатами.

  • В одній з казок до царського двору внадилася жар-птиця — красти золоті яблука чи груші з чарівного деревця. Царенко вирушає в похід, аби піймати злодійку, а повертається додому з нареченою.
  • Цікавою з цього погляду є казка «Дідова й бабина дочка», де на лісовому шляху дівчини-сироти стрічаються піч, криниця і яблуня (жіночі символи).
  • У казці «Золотий черевичок» вмираюча мати залишила донечці дарунок-оберіг: зернятко, з якого виросла верба. Довго допомагало дерево, населене чарівними паннами, бідній сиротині. Стало у пригоді й тоді, як прийшов час шукати собі пари. А після весілля дівчини з князенком «верба з криничкою пішла в землю та й знов у князенково-му саду вийшла».

У веснянках зустрічається мотив казкового дерева, яке парує закоханих: з нього з'являються три церковці і дзвіниця: у церковці — три свічечки ясних (скажімо, Марійка, Оксанка і Надійка), а в дзвіниці — три дзвоники гласних (Іванко, Петрусь і Василько). Далі Іванко промовляє: «Я Марійку люблю, я своїй Марійці черевички куплю», і так про кожну пару.

У повір'ях і звичаях[ред.ред. код]

  • В Україні є повір'я, що «людина немарно проживе життя, якщо посадить дерево».
  • У деяких народів, зокрема в українців існував звичай саджати на честь загиблих героїв дерева – живі пам’ятки.

Світове дерево як втілена родючість[ред.ред. код]

Символ світового дерева — це образ утіленої родючості, жінки, Богині-Матері. Природа, мати всього живого, і є древом життя. У зображеннях (на вишивках, писанках, тканих рушниках і килимах) образ жінки пов'язується зі знаком дерева; вона зливається з ним, а іноді повністю його замінює. Кажуть, що дім тримається на жінці, як дах на сволокові. Сволок тримає дах, як світове дерево — небо. Коли з'явилося в людей житло, воно стало ніби точкою відліку в безмежному всесвіті, центром буття для кожної людини. Чотири стіни хати орієнтувалися на чотири сторони світу. Основою житла став сволок, який символізував міцність оселі. При встановленні в хаті сволока існувало чимало обрядів і звичаїв. Коли снився сон, що в хаті нема сволока, вважалося, що це до смерті. Зв'язок «стрижня дому» з уявленнями про світове дерево підтверджують і орнаментальні зображення на сволоках: солярні знаки, змії, зигзагоподібні зображення води, «сосонки».

Древо життя — це й дерево роду. Найпоширеніша схема зображення світового дерева — стовбур із трьома гілочками. Такі родовідні дерева вишивали червоними нитками по білому полотну долі-рушника й вивішували як оберіги над образами, вікнами, портретами родичів. Птахи, які є посередниками між світом живих і світом предків, а також охоронцями роду, в колядках і казках виступають помічниками й порадниками в підборі пари. При цьому вони, звичайно ж, сидять на дереві. Інколи в ролі такої помічниці юнакові виступає змія, яка перебуває поблизу коріння дерева. Весільна символіка рясніє словесними й мальованими, вишитими зображеннями древа життя. Це й весільне гільце, й насичені шлюбною символікою настінні розписи та витинанки, й пісні, в яких мовиться про райське древо, яке породило дві ягідочки — молоду й молодого.

Світове дерево Іґґдрасиль у скандинавській міфології[ред.ред. код]

Див. також: Іґґдрасиль

У скандинавській міфології, Іґґдрасиль (також використовуються назви Мімамейд та Лерад) — це «Світове дерево», велетенське дерево, що, як вважалось, об'єднує та підтримує усі дев'ять світів скандинавської космології. Часто припускають що це ясен, тлумачення загальноприйняте тепер у Скандинавії. Інша версія стверджує що у минулому Іґдрассиль вважався тисом, що збігається із його описом в Едді як вічнозеленого. Асґард, Альфхейм та Ванахейм спочивають на гілках Іґґдрасиль. Його стовбур це вісь світу, що проходить через центр Мідґарду, навколо якого розташований Йотунхейм, під яким лежить Нідавеллір або Свартальхейм. Три корені простягаються вниз до Хельхейм, Ніфльхейм та Муспельхейм, але лишень у першому світі розташоване джерело із якого поливають Іґґдрасиль.

Дерево життя як об'єкт поклоніння в Монгольській імперії Чингізхана[ред.ред. код]

З середньовічних хронік відомо, що у великій степовій імперії монголів Чингізхана було поширене єдинобожжя у різних формах (поклоніння Сущому, Життю, Всевишньому, Аллаху, Христу, Будді, Вічному Небу), серед яких було також поклоніння «кущам». Зокрема багатьох руських князів змушували їм вклонятися. Є всі підстави вважати, що описані «кущі» використовувались як природній знак (символ, ікона) Вічного дерева життя, подібно до ікон у християнстві. З часом ця практика зменшилась, залишившись лише у віддалених кінцях імперії (шаманізм деяких племен Казахстану і Алтаю), поступившись християнству і знаку хреста, як стародавньому знаку Вічного дерева життя.

Вічне дерево життя і християнство[ред.ред. код]

Cross (PSF).png

Див. також: Дерево Життя у християнстві

Дерево життя — в біблійній книзі Буття — особливе дерево, посажене Богом посеред Едемського саду. Приносить плоди, які дарують вічне життя.

Одним з самих простих і одночасно самих змістовних знаків Вічного дерева життя є хрест «†». Цей стародавній знак вічного життя, істини і спасіння, так само як ідея Вічного дерева життя були з успіхом використані першими християнами та поширені в усі кінці нашого світу.

Знаки-синоніми світового древа[ред.ред. код]

Як і в більшості символів, у світового дерева (дерева життя) є знаки-синоніми, які певною мірою замінюють його в деяких текстах або підкреслюють і розвивають якесь одне зі значень чи окрему властивість дерева. Такими символами в казках та обрядових піснях є світове яйце, міст (калиновий міст), світова гора, стовп, дорога, церква з трьома верхами, три тереми, корабель, драбина, мотучка, ланцюг, арка, місто.

Опредметненими виявами (атрибутами) світового дерева є віха — висока палиця з колесом на вершечку (колесо — символ сонця), купальське й майське дерева тощо. Ці атрибути світового древа присутні майже в кожному з найбільших свят календарного циклу, а також на весіллі (згадуване вже гільце). Як утілення дівочої долі, символ дерева з'являється в одному з ворожінь на святої Катерини (7 грудня). Дівчина вирізає в саду гілочку вишні, вносить до хати й ставить у глечик із водою. Як розквітне до Щедрого вечора (святої Маланії, 13 січня) — то добрий знак, буде цього року весілля. А як не зацвіте — ще рік доведеться сидіти в дівках. Тут вишнева гілочка символізує дівочу долю, саму дівчину — чи цвісти їй на весіллі цього року, чи ні.

На весіллі молоду символізує гільце (вільце) — молоде деревце, або гілка, найчастіше з сосни чи вишні. На дівич-вечорі в суботу дівчата гуртом прикрашають його квітами, калиною та барвистими стрічечками, співаючи при цьому пісень «до гільця». Це ніби символ дівування нареченої. Коли беруться ділити коровай, гільце розбирають собі по гілочці дружки молодої. Вважається, що гілочки з весільного гільця, прикрашені квітками, допомагають потім дружкам щасливо вийти заміж.

Подекуди на Поліссі донині зберігся звичай «водити куста» на Зелені свята (Трійця). Одну з дівчат гурт вбирає «кустом». Для цього плетуть два пишні вінки з гілок клена й липи, більший — на шию, менший — на голову. За крайку дівчині затикають гілки так, що утворюється ніби спідниця із зелені. З дівчиною-Кустом ходять по хатах, вітають господарів із Зеленими святами, бажають щастя й багатства. Бачимо тут відлуння віри в те, що померлі душі переселяються в дерева, а на Зелені свята приходять у гості до нащадків.

Купальське дерево, яке зветься Купайлиця або ж Марена, символізує родючість, дівування, єднання молодих у шлюбі. Воно також нагадує про перше дерево, з яким творився світ. Це деревце (велику гілку, найчастіше з верби чи вишні) встановлюють хлопці увечері на галявині на Івана Купала (6 липня). Наприкінці обряду Купайлицю топлять або розламують на маленькі гілочки, й кожна дівчина бере собі по гілочці.

Перед Різдвом є звичай (який прийшов до нас із Західної Європи) встановлювати в домі й прикрашати ялинку. Вічнозелене деревце символізує вічне життя, а прикраси на ньому — ті дари, які мусить отримати людина в новому році. Існує думка, що різдвяна ялинка — це образ священного древа, а зоря, якою вона увінчана, є символом неба або сонця.

В українців образ світового древа зафіксований в орнаментальних зображеннях на вишитих і тканих рушниках, килимах, витинанках, писанках, скринях, меблях, пряничних дошках, посуді та в оздобленні одягу.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  1. 100 найвідоміших образів української міфології / під ред. О.Таланчук.
  2. Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк:Сталкер, 2000. – 496 с.
  3. Єлісова М. О. Універсальний символ «світове дерево» та його мовно-образні парадигми в художніх текстах Бориса Пастернака //Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.02 / М. О. Єлісова; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т філол. — К., 2006. — 20 с.
  4. Суріна Г. Ю. Міфологема світового дерева, як один з виявів арехетипу триєдності. Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 56.
  5. Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. - 264 с., 3 табл., 129 іл. ISBN 978-966-2018-01-1
  6. Василащук Ганна. Альбом. Київ, Мистецтво, 1985.
  7. Hans Biedermann. Knaurs Lexikon der Symbole. Droemer Knaur Verlag, München 1998. (нім.)

Посилання[ред.ред. код]