Седнів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Седнів
Sedniv gerb.png
Герб Седнева
Країна Україна Україна
Область/АРК Чернігівська область
Район/міськрада Чернігівський район
Рада Седнівська селищна рада
Код КОАТУУ: 7425556000
Основні дані
Засноване 1068
Статус із 1959 року
Площа 3,86 км²
Населення 1175 (01.01.2011)[1]
Густота 304,4 осіб/км²
Поштовий індекс 15523
Телефонний код +380 462
Географічні координати 51°38′36″ пн. ш. 31°34′08″ сх. д. / 51.64333° пн. ш. 31.56889° сх. д. / 51.64333; 31.56889Координати: 51°38′36″ пн. ш. 31°34′08″ сх. д. / 51.64333° пн. ш. 31.56889° сх. д. / 51.64333; 31.56889
Водойма річка Снов
Відстань
Найближча залізнична станція: Чернігів
До станції: 25 км
До райцентру:
 - автошляхами: 25 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 25 км
Селищна влада
Адреса 15522, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, смт. Седнів, вул. Я.Лизогуба, 21
Карта
Седнів (Україна)
Седнів
Седнів
Седнів (Чернігівська область)
Седнів
Седнів

Се́днів — селище міського типу1959) Чернігівського району Чернігівської області України, центр селищної ради, до складу якої входить також село Нове.

Розташований на р. Снов (прит. Десни), за 25 км від залізничної станції Чернігів.

Місто постраждало внаслідок Голодомору 1932–1933 років.

Населення[ред.ред. код]

Рік Кількість
1966 2400 мешк.
2001 1353 мешк.

Історія[ред.ред. код]

Детальніше Історія Седнева

Київська Держава[ред.ред. код]

Вперше згадується як давньоруське місто-фортеця Сновськ. Поблизу нього у 1068 р. князь Святослав з трьома тисячами воїнів розбив 12-тисячне військо половців. Виник зі слов'янських поселень у VIII — IX ст.

Назва походить від річки Снов («сна» — омивати, купатись).

У Х — ХІ ст. Сновськ був однією з фортець Київської Русі, центром окремої адміністративної одиниці — Сновської тисячі.

У 12-13 століттях Сновськ входив до складу Чернігівського князівства. Був знищений татарами 1239 року.

У 50-х рр. XIV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського.

З XVI ст. має сучасну назву Седнів. Про походження назви розповідає народна легенда:

"Спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, та не змогли взяти це місто-фортецю. Татари називали тоді оборонців Сновська «сиднями», що в перекладі з татарської мови ніби означало «злі, хоробрі». Звідси — Седнів.

Гетьманщина[ред.ред. код]

Кам'яниця Лизогубів, 1846 р.

16481781 — Седнів був сотенним містечком Чернігівського полку, а пізніше — волосним містечком Малоросійської, потім Чернігівської губернії. 1659 року короткий час існував Седнівський полк.

Наприкінці XVII ст. Седнів став маєтністю козацько-старшинської родини Лизогубів.

З 1782 р. — у складі Городнянського повіту Чернігівського намісництва, з 1797 р. — центр волості того ж таки повіту Малоросійської губернії, а з 1802 р. — Чернігівської губернії.

Російська анексія[ред.ред. код]

У середині XIX ст. поділявся на дві частини: Млини і Кожум'яки.

Доба УНР[ред.ред. код]

1917 Седнів увійшов до складу УНР.

20 січня 1918 року у Седневі вперше з'явилися російські більшовицькі банди.

18 березня 1918 р. Седнів звільнений німецькими та українськими військами.

10 січня 1919 р. у Седневі відбувся бій між вояками армії УНР та червоним Богунським полком. 25 загиблих у тому бою бійців УНР поховані на місцевому цвинтарі.[2]

Радянська доба[ред.ред. код]

У серпні 1920 р. почала діяти комуністична Седнівська сільська рада. У березні 1923 р. Седнівська волость включена до складу Городнянського району, а Седнів став центром сільської ради. З серпня 1929 р. Седнівська сільська рада перебуває у складі Чернігівського району.

Седнів у 19321959 рр. мав статус села.

Голодомор 1932-1933[ред.ред. код]

Місто постраждало внаслідок геноциду 1932-33, до якого вдалася влада СРСР з огляду на масовий опір населення окупованих територій УНР. 1932 у селі реєструються акції масової непокори окупантам, напади на тих, хто активно співпрацював із комуністами - комсомольців, буксирів, активістів, бо саме вони грабували і старих людей, і багатодітні родини.

З огляду на систематичний спротив[3] незаконній конфіскації продуктів, за поданням Чернігівського райкому КПУ, місто піддано тортурам чорною дошкою, його статус понижено до села. [4].

Седнів - один із 13-ти населених пунктів Чернігівського району, які були занесені на так звану чорну дошку[5], а відтак пережило психози на ґрунті глибокого голодування, замахи на людоїдство, масові смерті від інфекційних хвороб та голодного шоку. Основна група загиблих - діти до 15 років.

Адміністративні зміни[ред.ред. код]

Нове — виникло у 1920-1930-х рр. До складу села увійшов хутір Глібівка, де знаходилась економія поміщика Яцка.

Селище входить до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України у 2001 році[6].

Пам'ятки старовини[ред.ред. код]

Георгіївська церква

У Седневі збереглися залишки валів стародавнього городища.

Указ Президента України 2009 року[ред.ред. код]

19 листопада 2009 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про деякі заходи зі збереження визначних пам'яток історико-культурної спадщини селища Седнів Чернігівської області»[8].

Президент доручив Кабінету Міністрів і Чернігівській обласній держадміністрації:

  1. створити державний історико-культурний заповідник «Садиба Лизогубів»;
  2. розробити науково-проектну документацію з визначення історичного ареалу селища Седнів, меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони;
  3. провести ремонтно-реставраційні роботи комплексу Воскресенської церкви, інтер'єрів Георгіївської церкви, а також робіт з упорядкування території парку, прилеглого до садиби Лизогубів.

Міністерству культури і туризму України разом із Чернігівською обласною державною адміністрацією, за участю національних творчих спілок доручено забезпечувати проведення у селищі Седнів

  1. культурно-мистецьких заходів, зокрема щорічного літературно-мистецького свята «Седнівська осінь»,
  2. живописних пленерів,
  3. симпозіумів із різних видів професійного та народного мистецтва,
  4. концертів класичної та народної музики,
  5. камерних театральних вистав і літературних читань.

Чернігівській обласній державній адміністрації доручено забезпечити впорядкування та озеленення території селища Седнів за участю громадських організацій.

Персоналії[ред.ред. код]

Лизогуби[9][ред.ред. код]

Інші[ред.ред. код]

  • Мірошников Григорій (Гриць) Акиндинов (1821/22 — 1854) — родом із села Кучинівка Городнянського повіту, прибув у Седнів із старцями на початку 1830-х рр.: «В Седневе жил и умер человек Божий… В особенную известность у жителей местечка он вошел лет за десять до своей смерти. В известность и почти во всеобщее доверие вошел он честною и примерно праведною жизнью своею, а потом проницательностью своего ума и знанием тайн сердечных, а иногда и будущаго» [10]
  • Шраг Ілля Людвігович (18471919) — адвокат, видатний громадський діяч. Один з фундаторів чернігівських «Громади» і «Просвіти». У 1906 р. обраний депутатом Державної думи першого скликання. Обирався головою Чернігівського губернського виконавчого комітету. Член Центральної Ради.[11]
  • Усатий С.М. (18751944) — народився у Седневі, доктор технічних наук (1938), Заслужений діяч науки Азербайджанської РСР (1936), професор вузів у Петербурзі, Києві, Сімферополі. Серед його вихованців — майбутні академіки І.В.Курчатов, К.Д.Синельников.[13]
  • Казка Аркадій Васильович (1890 — 1929) — народився у Седневі, український поет, автор збірки поезій «Васильки», був заарештований у справі СВУ, наклав на себе руки в ув'язненні [14].
  • Кириченко Юхим Федорович (18941959) — з 1944 по 1958 рр. обирався головою сільських рад Седнева, Півців, Котів. Протягом ряду років працював секретарем парторганізації, неодноразово обирався членом Чернігівського райкому партії, депутатом районної ради.[16]
  • Седлер Петро Петрович (18971972) — лікар, працював у Седнівському протитуберкульозному санаторії. У 1967 р. відзначали його сімдесятиріччя і сорокап'ятиріччя лікарської практики. Першим у районі нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров'я».[17]
  • Ревзис Ісак Маркович (18991955) — генерал-майор юстиції (1943). Голова військового трибуналу Забайкальського (1935 — 1938), Закавказського (1941 — 1945) та Таврійського (з 1946) військових округів. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки та медалями.[18]
  • Бушнєв Олексій Романович (19171986) — працював директором Седнівського радгоспу ім. Чкалова (1957 — 1977), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції та «Знак Пошани», Заслужений працівник сільського господарства УРСР (1977); його ім'я занесено до районної Книги трудової слави (1972).[22]
  • Проскурін Олександр Михайлович (19192000) — народився в Сибіру, у вересні 1943 р. брав участь у визволенні Седнева та Чернігова. Нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За оборону Москви», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна». Після закінчення війни жив і працював у Седневі.[23]
  • Остапенко Дмитро Семенович (1932 р.н.) — працював комбайнером Седнівського радгоспу ім. Чкалова, нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції та бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.[24]
  • Ганжа Феодосія Якимівна (1936 р.н.) — робітниця з с. Нового, у листопаді 1975 р. за народження та виховання дев'яти дітей нагороджена орденом «Материнська Слава» І-го ступеня.[25]
  • Колонтай Григорій Миколайович (1938 р.н.) — працював генеральним директором ЗАТ НВО «Еліткартопля» (19842004), кандидат сільськогосподарських наук, нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», відзнакою Чернігівського обласного управління агропромислового комплексу (2003).[26]
  • Ребенко Мотрона Василівна (1938 р.н.) — у червні 1985 р. нагороджена грамотою Президії Верховної Ради УРСР, занесена до Книги пошани НВО «Чернігівеліткартопля»(1986).[27]
  • Прошко Яків Іларіонович — працював заступником директора Чернігівської обласної дослідної станції по картоплі, Заслужений агроном УРСР (1970).[28]
  • Стукало Михайло Никифорович (1938 р.н.) — працював заступником директора Седнівського ЗАТ НВО «Еліткартопля», Заслужений працівник сільського господарства України (1997).[29]
  • Дронь Анатолій Андрійович (1945 р.н.) — народився у Седневі, академік Академії будівництва України, Заслужений працівник житлово-комунального господарства України, у 19982002 рр. посол України у Білорусі, у 20032005 рр. — заступник міністра закордонних справ України.[31]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Ервін Міден. Полум'яні літа української революції: події в Седневі // Сайт УІНП
  3. "Червоний стяг" (Чернігів). – 1932. – 25 жовтня. - № 304
  4. Перелік населених пунктів України занесених на "Чорні дошки" у 1932-1933 роках. Смт. Седнів
  5. Перелік населених пунктів України занесених на "Чорні дошки" у 1932-1933 роках
  6. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України»
  7. Світлини церкви Святого Юра (Георгія) в с. Седнів
  8. Указ Президента України «Про деякі заходи зі збереження визначних пам'яток історико-культурної спадщини селища Седнів Чернігівської області»
  9. Центральний державний історичний архів у м. Києві України (далі — ЦДІАК України). — Ф. 1219. — Оп. 1. — Спр. 39. — Арк. 4 зв.; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник… — С. 399 — 400, 729; Сапон В. М. Призабуті стежки сіверянської Кліо. — Чернігів, 2003. — С. 37 — 39; Самохіна Н. Родина Лизогубів та її внесок у розвиток культури // Скарбниця української культури: Збірник наук. праць. — Чернігів, 2006. — Вип. 7. — С. 42 — 59.
  10. Сапон В.М. Седнів: Історико-краєзнавчі етюди. — Ніжин, 2004. — С. 50.
  11. Калібаба Дмитро. Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини. — Чернігів, 1998. — С. 246; Ілля Шраг: документи і матеріали / Упор. В.М.Шевченко та ін. — Чернігів, 1997. — С. 165; Особові фонди і архівні колекції (довідник Державного архіву Чернігівської області). — Чернігів, 1999. — С. 7.
  12. ДАЧО. — Ф. Р-5036. — Оп. 2. — Спр. 23. — Арк. 192; Придеснянський колгоспник. — 1945. — 13 серпня, 12 вересня, 13 вересня; 1946. — 9 лютого.
  13. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник… — С. 729.
  14. Калібаба Дмитро. Названа праця. — С. 91; газ. "Шляхом комунізму". — 1995. — 11 січня.
  15. Калібаба Дмитро. Назв. праця. — С. 13.
  16. Придеснянський колгоспник. — 1959. — 19 листопада.
  17. Шляхом комунізму. — 1967. — 6 липня.
  18. Евреи Левобережной Украины. История и культура: Материалы ІІІ-го Международного научного семинара — Чернигов, 2006. — С. 51.
  19. Домашнев А.И. Агния Васильевна Десницкая: (к 70-летию со дня рождения) // Известия АН СССР: Серия литературы и языка. — 1982. — Т. LX — С. 561-562.
  20. Шляхом комунізму. — 1984. — 9 жовтня; Герои Советского Союза. Краткие биографии. — М., 1988. — Т. 2. — С. 559.
  21. Героев подвиги бессмертны: Очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Черниговской области. — К., 1982. — С. 175 — 177; Придеснянський колгоспник. — 1945. — 27 квітня.
  22. Шляхом комунізму. — 1977. — 30 червня.
  23. З довідки голови Чернігівської районної ради ветеранів війни П.Ю.Власенка (2003 р.).
  24. Шляхом комунізму. — 1972. — 18 січня; 1983. — 6 грудня.
  25. Шляхом комунізму. — 1975. — 27 листопада.
  26. Чернігівщина // Перший-Інформ (м. Харків). — 2004. — Серпень. — С. 7.
  27. Чернігівщина // Перший-Інформ (м. Харків). — 2004. — Серпень. — С. 7.
  28. Шляхом комунізму. — 1970. — 22 серпня; 1971. — 1 січня.
  29. Історична довідка Седнівської селищної ради. — 2002 р. — 28 липня.
  30. Історична довідка Седнівської селищної ради. — 2002 р. — 28 липня.
  31. Отчий поріг. — 2005. — Березень. — Число 3. — С. 4.
  32. Шляхом комунізму. — 1982. — 28 вересня.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.