Секвойя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Секвойя
Del Norte Titan, the fourth largest Coast Redwood - Sequoia sempervirens
Del Norte Titan, the fourth largest Coast Redwood - Sequoia sempervirens
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Насінні (Spermatophyta)
Клас: Хвойні (Coniferopsida)
Порядок: Хвойні (Coniferales)
Родина: Кипарисові (Cupressaceae)
Підродина: Секвойеві (Sequoioideae)
Рід: Секвойя (Sequoia)
Вид: Секвойя
Біноміальна назва
Sequoia sempervirens
(D. Don) Endl.
Ареал поширення
Ареал поширення
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Sequoia sempervirens
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Sequoia sempervirens

Секво́йя (Sequoia sempervirens)  (ін. назви: секвойя тисовидна,[1] червоне дерево[1]) — є єдиним живим видом деревних рослин з монотипового роду Секвойя (Sequoia) родини Кипарисові. Цей вид включає в себе найвищі дерева на Землі. Вважається, що більше 95% від первісної частини старовікових лісів червоного дерева було вирубано для деревини[2]. Два інших роди, Секвойядендрон і Метасеквойя, у підродині Sequoioideae тісно пов'язані з Секвойя.

Природний ареал роду — Тихоокеанське узбережжя Північної Америки. Окремі екземпляри секвойї досягають висоти понад 110 м — це одні з найбільших дерев на Землі. Максимальний вік — понад 3 000 років (секвойя росте до шести тисяч років[1]).

Назва[ред.ред. код]

Молоді відростки навколо старого дерева.
Тунель у стовбурі
Насіння

Спочатку секвойї називали каліфорнійськими соснами або мамонтовими деревами, через схожість загнутих догори гілок з іклами мамонтів. Карл Лінней в 1859 р. назвав це дерево на честь англійського полководця Веллінгтона — «Веллінгтонія велетенська», що викликало невдоволення в американців, які назвали дерево ім'ям свого національного героя Джорджа Вашингтона — «Вашингтонія велетенська».[1] Однак і ця назва не прижилася. Тоді стали іменувати це дерево, як його іменували місцеві індіанці — секвойєю. Пізніше з'ясувалось, що таке ім'я мав один з вождів племені ірокезів, який очолював визвольну боротьбу проти завойовників.[3][1]

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Секвойя — вічнозелене однодомне дерево.

Крона конічної форми, гілки ростуть горизонтально або з легким нахилом вниз. Кора дуже товста, до 30 см завтовшки, і порівняно м'яка, волокниста, червоно-коричневого кольору відразу після її зняття (звідси англійська назва redwood, «червоне дерево»), з часом темніє. Коренева система складається з неглибоких, широко розкинутих бічних коренів. Листя 15-25 мм в довжину, витягнуті і плоскі у молодих дерев, зі стрілками в тінистій нижньої кроні у старих дерев, і лускоподібний 5-10 мм в довжину в верху крони старих дерев. Шишки яйцевидної форми, 15-32 мм у довжину, з 15-25 спірально закрученими лусочками; запилення в кінці зими, дозрівання через 8-9 місяців. У кожній шишці 3-7 насіння, кожне з яких 3-4 мм в довжину і 0,5 мм в ширину. Насіння висипається, коли шишка висихає і відкривається

Поширення та екологія[ред.ред. код]

Поширена в північноамериканських лісах вздовж берега Тихого океану. Росте в Каліфорнії

Ліси з секвої вічнозеленої тягнуться вузькою смугою довжиною, близько 720 км тихоокеанським узбережжям США від округу Монтерей на півночі Каліфорнії до річки Чітко на півдні штату Орегон. Секвойя вічнозелена потребує дуже вологого клімату, тому не росте від берега далі ніж на 32-48 км, залишаючись в смузі впливу морського туману. Колись секвої разом з іншими представниками таксодієвиє були поширені в багатьох областях Північної півкулі, проте останнє заледеніння зберегло їх тільки на західному узбережжі Північної Америки разом з близьким видом секвойядендрон гігантський, мамонтове дерево, або веллингтонія (Sequoiadendron giganteum), також єдиним представником свого роду, званим іноді секвойя гігантська (S. gigantea). Секвойю вічнозелену розводять як декоративну рослину на південному-сході США і в європейських областях з помірним кліматом. Середня висота секвої вічнозеленої — близько 90 м, а рекордна — 135 м. Це було дерево "Батько Лісів".Одразу після визначення висоти дерево зрубали. Діаметр стовбура часто сягає 6-7,6 м і може збільшуватися в рік на 2,5 см. Зрілість секвої вічнозеленої настає в 400–500 років, причому нерідкі екземпляри віком понад 1500 років (найстаршому серед відомих — біля 2200 років). Дерево добре розмножується кореневими нащадками, піньковими пагонами і насінням, яке після проростання дає швидко зростаючі сходи. Крона вузька, починається вище нижньої третини стовбура. Овальні шишки і короткі пагони з пласкою, блакитно-сірою хвоєю надають їй красу і пишність. Кора товста, червонувата, з глибокими борознми. Заболонь блідо-жовтого або білого кольору, а ядерна деревина — різних відтінків червоного. Коренева система утворена бічним корінням, неглибоко проникає в грунт.

До секвої вічнозеленої і Мамонтового дерева близька метасеквойя гліптостробусова (Metasequoia glyptostroboides), що зустрічається на дуже обмеженій площі в Китаї. Розрізняють два різновиди секвої вічнозеленої — притиснуту (var. adpressa), що відрізняється більш дрібними розмірами, і сизу (var. glauca) — з блакитним кольором хвої.

В 1885 році її посадили у Нікітському ботанічному саді, а станом на 1964 рік її висота сягала 26 метрів з діаметром стовбура більше метра.[1]

Цікава статистика[ред.ред. код]

  • Спили величезних стовбурів гігантського дерева секвої досягають 12 метрів у поперечнику[1]. У тунель, зроблений в такому дереві, вільно в'їжджає екіпаж, а на пні можуть танцювати шістнадцять пар і поміщається оркестр[1].
  • Найвищу секвойю знайдено влітку 2006 року Крісом Аткінсом (англ. Chris Atkins) та Майклом Тейлором (англ. Michael Taylor) в національному парку Редвуд. Висота «Гіперіона» (так було названо дерево) становить 115,5 метрів (379,1 футів)[4]. Дослідники заявили, що пошкодження, завдані дереву у верхній частині дятлом, перешкодили секвойї досягти 115,8 метрів (380 футів).
  • Попереднім рекордсменом із живих дерев був «Стратосферний Гігант» в парку штату Каліфорнія Хамболдт-Редвудс, його висота — 112,83 метра, останній вимір був у 2004 (у серпні 2000–112,34 м, в 2002–112,56 м).
  • Висоту в понад 110 м мають 15 живих дерев, а вище за 105 м — 47 дерев.
  • Найвище дерево некрасної породи — дугласова ялина — має висоту 100,3 м.
  • У 2004 році журнал Nature написав, що максимальна теоретична висота секвойї (або будь-якого іншого дерева) обмежена 122–130 метрами, через гравітацію та тертя між водою і порами деревини, через котрі вона сочиться.
  • Найоб'ємніше дерево — «Дель Норте Титан». Його об'єм становить 1 044,7 м³, висота — 93,57 м, а діаметр — 7,22 м. Серед живих дерев тільки 15 гігантських секвой масивніші нього; хоч вони коротші, але у них товщий стовбур. Так об'єм найпотужнішої гігантської секвойї Генерал Шерман дорівнює 1 488 м³.
  • Одну секвойю спилювали 7-метровою пилою 17 днів. Для її перевезення знадобилося 30 великих залізничних платформ.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и (рос.)Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с. (с.:413)
  2. Келлі, Д. і Г. Braasch. 1988 рік. Секрети старовікових лісів. Гіббс Сміт, Лейтон, Юта: 1-99.
  3. а б Георгій Скарлато. Захоплююча географія. Навчальний посібник. — К.: «Альтерпрес», 1998. — 414 с., іл. ISBN 966-542-036-4
  4. [1]

Література[ред.ред. код]

  • Трифонова В. И. {{{Заголовок}}} Т. 4. Мхи. Плауны. Хвощи. Папоротники. Голосеменные растения. Под ред. И. В. Грушвицкого и С. Г. Жилина. — 300000 прим.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]