Селезньов Олексій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Сергійович Селезньов
Oleksa Selezniv.jpg
Олексій Селезньов
Дата народження 1888
Російська імперія Тамбов
Дата смерті 1967
Франція Бордо
Титул маестро (1919); майстер

Олексій Сергійович Селезньов (Селезнів, рос. Алексей Сергеевич Селезнёв, фр. Alex Seleznev; * 1888, Тамбов, Росія — † 1967, Бордо, Франція) — російський шаховий композитор і шахіст, який у різний час жив у Російській імперії, Німеччині, СРСР та Франції.

Ігрова кар'єра[ред.ред. код]

Ранні роки, життя в Німеччині[ред.ред. код]

Перші успіхи мав у московських змаганнях: 2-е місце у чемпіонаті Москви 1910, 1-2 місця у турнірі 1913 року.

Учасник побічного турніру міжнародного шахового конгресу у Мангаймі влітку 1914. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії — почалась Перша світова війна, а всіх російських шахістів, (у тому числі Селезньова) було інтерновано. У другій половині серпня гравців переселено з в'язниці до готелю в курортному містечку Баден-Баден. Виступав у турнірах російських військовополоненних, де найкращим результатом стало друге місце у 1915 році. Після того, як гравців звільнили, свої дорожні шахи Селезньову віддав майбутній чемпіон світу Олександр Алехін і згодом ця історія стала досить відомою.

Брав активну участь у шаховому житті Німеччини: зіграв унічию зі швейцарським теоретиком шахів Гансом Фарні (1916 рік, м. Тріберг; +2 −2 =2) і з мінімальною перевагою поступився Єфимові Боголюбову (1917, Тріберг; +2 −3 =3).

У 1919 році в Берліні проведено матч-турніри, у яких взяли участь 4 сильних гравців: Єфим Боголюбов, Ріхард Реті, Олексій Селезньов і Рудольф Шпільман. Селезньов прекрасно виступив у них, посівши 2-е та 1-е місця. За це він був удостоєний титулу «маестро», яким тоді називали провідних шахістів.

Після турніру російський майстер жив у Берліні, де провів ряд матчів: 1919 року упевнено переміг берлінських шахістів О. Теннера й Г. Шоріса з одинаковим результатом (+3 −0 =3), 1920 року — Курта фон Барделебена (+2 −0 =4), а 1921 — відомого майстра Ріхарда Тайхмана (+1 −0 =1).

Поряд з успіхами в Берлінських «четвертних» турнірах 1919, найвищими досягненнями Селезньова стали 4-е місце в міжнародному турнірі у м. Моравска-Острава (1923) і 4-5 місце на міжнародному турнірі в італійському Мерано (1924). Так, у турнірі в Моравска-Остраві росіянин фінішував позаду Емануїла Ласкера, Ріхарда Реті та Ґрюнфельда, випередивши видатних зірок: Ейве, Тартаковера, Боголюбова, Тарраша, Шпільмана, Рубінштейна та інших.

Повернення до СРСР[ред.ред. код]

1924 року повертається на батьківщину — взяв участь у 3-му чемпіонаті СРСР, де поділив 6-8 місця.

Три роки гравець провів у Москві, згодом переїхав до України. Селезньов переміг у чемпіонаті УРСР 1927 року, але через московську прописку його виступи та перемога залишились поза заліком.

Певний час жив у Харкові, де познайомився зі старшим братом Олександра Алехіна — Олексієм, який працював секретарем Всеукраїнської шахово-шашкової секції. У своєму листі з-за кордону Алехін повідомив, щоб зробити дорожні шахи, подаровані ним Селезньову, головним призом масових шахових змагань на Донбасі, які було проведено 1929 року.

У тридцятих роках Селезньов переселився до Донбасу, де викладав німецьку мову. Під час радянсько-німецької війни працював перекладачем у Юзівській земній управі, а згодом разом з німецькими військами відступив на Захід, не повертаючись назад. У СРСР шахіста визнали колаборантом — його життєпис замовчувала цензура, згадки про Селезньова зникли зі сторінок усіх радянських шахових довідників аж до початку «перебудови».

Останні роки[ред.ред. код]

Після капітуляції Німеччини майстер мешкав в українському таборі переміщених осіб в американській окупаційній зоні в місті Швайнфурт, де був членом шахової ланки Українського Спортивного Товариства «Зоря», а після переїзду до сусіднього Ашаффенбурґу — шахової ланки УСТ «Запоріжжя».

У квітні 1946 року разом з іншим утікачем від радянської окупації, українцем Федором Богатирчуком, керував турніром українських шахових дружин на першість американської зони Німеччини, що проходив поблизу Мюнхена в курортному містечку Бад Верісгофен.

У 1947 році став чемпіоном Ашаффенбурґу. На 3-му турнірі балтійських народів поділив 8-9 місця із майбутнім чемпіоном ФРН 1957 Паулем Треґером. Всього у турнірі було 14 шахістів досить високого рівня, зокрема 3-є місце посів Єфим Боголюбов.

Після виїзду із табору для переміщених осіб вирішив переїхати до Франції, де й помер 1967 р. у місті Бордо.

Шахова композиція[ред.ред. код]

Олексій Селезньов був одним із найвідоміших шахових композиторів поч. XX століття, а його етюди незмінно входили до різноманітних збірок і підручників.

Левенфіш у передмові до збірника «100 шахматных етюдов» зазначив:

« О. С. Селезньов належить до того не надто багатолюдного кола майстрів, які щасливо поєднують практичну гру з творчістю у царині етюдної композиції. Практична майстерність освітлює його досягнення у названій області. Твори Селезньова нагадують нам у цьому розумінні етюди Реті, Маттісона, Григор'єва. ...Селезньов постійно уникає надуманих позицій, які часто є неминучими при здійсненні складних ідей шахових проблем. Його етюди здаються кінцівками справді гарних партій... Навчаючи шахістів, я часто демонстрував їм етюди Селезньова, які незмінно знаходили визнання у слухачів  »

Прихильником таланту Селезньова був чемпіон світу Емануїл Ласкер, який 1919 року видав у Берліні збірних шахових етюдів росіянина 35 Endstudien von Schachmeister A. Selesnieff. Herausgeben von Weltmeister Dr. E. Lasker («35 етюдів шахового майстра О. Селезньова, видані чемпіоном світу д-ром Е. Ласкером»).

Література[ред.ред. код]

  • Władysław Litmanowicz, Jerzy Giżycki, Szachy od A do Z, Warszawa, Sport i Turystyka, 1986 ISBN 83-217-2481-7
  • Шахматы. Энциклопедический словарь/ Гл. ред. А. Е. Карпов. — Москва: Советская энциклопедия, 1990. — 621 с. ISBN 5-85270-005-3
  • Семенко Ю. Шахи в Україні: Нариси з історії шахової гри на українській землі і в діаспорі. — Львів: Каменяр, 1993. — 224 с. ISBN 5-7745-0522-7
  • Пак В. Шахматы в шахтерском крае: История шахмат в Донбассе. — Донецк: Донеччина, 2001. — 384 с. ISBN 966-556-291-6

Посилання[ред.ред. код]