Селенографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цирк - один з термінів селенографії, що позначає найбільші кільцеві гори на поверхні супутника.

Селеногра́фія (грец. Σελήνη «місяць» + γραφή «письмо»)  - розділ астрофізики, що вивчає форму Місяця і метричні характеристики її рельєфу. Основним завданням науки є нанесення на карту місячних морів, кратерів, гірських хребтів та інших геологічних утворень.

Історія[ред.ред. код]

Карта, створена Яном Гевелієм (1647)

Зародження селенографії пов’язується з відкриттям Галілео Галілеєм у 1609 гір та кратерів на Місяці за допомогою власного телескопу - до нього більшість філософів вважали, що Місяць є ідеально гладкою сферою. Першу карту Місяця, не складену на основі спостережень неозброєним оком, видав у 1619 німецький астроном Христоф Шейнер. Спочатку карти через недосконалість оптики були малодеталізованими і неточними, але з її розвитком поступово покращувались.

В 1750 Йоганн Мейєр стандартизував вивчення місячної поверхні, розробивши систему місячних координат.

В 1834 - 1837 рр. астрономи Вільгельм Беер і Йоганн Генріх фон Медлер створили першу детальну карту місяця (Mappa Selenographica), яку супроводжував розгорнутий опис місячної поверхні (Der Mond). Протягом кількох десятиліть їх розробки вважались найкращими, і тільки у 1878 Йоганну Шмідту вдалось створити ще детальнішу карту. З розвитком фотографії місячна фотографія стала визнаним напрямком досліджень - в Паризька обсерваторія випустила фотоатлас Місяця.

20 століття ознаменувало прорив у вивченні місячної поверхні. У 1959 радянський космічний апарат Луна-3 зробив перші у світі знімки зворотнього боку Місяця. В свою чергу, апарати американської програми Рейнджер під номерами 7-9 з 1961 по 1965 рр. передавали на Землю високоякісні знімки поверхні аж до їх зіткнення з супутником, а апарати Сервейор після м’якого приземлення на поверхню знімали Місяць прямо з неї.

На сьогодні наука все ще залишається актуальною - для деяких частин Місяця, особливо полюсів, не доступні високоякісні фотознімки, а місцезнаходження багатьох кратерів визначено з серйозною похибкою.

Селенографічні координати[ред.ред. код]

Селенографічні координати, аналогічно до географічних, називають широтою і довготою.

  • Селенографічна широта (β) — кут між радіусом, проведеним з центру Місяця в дану точку поверхні, і площиною екватора.
  • Селенографічна довгота (λ) — кут між площиною початкового меридіану і площиною меридіану даної точки.угол между плоскостью начального меридиана и плоскостью меридиана данного пункта лунной поверхности. Початковий меридіан визначається по кратеру Местінг А, що розташований майже в центрі місячного диску.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]