Селидове
| Селидове | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
| Основні дані | |||||
| Країна |  Україна |
||||
| Регіон | Донецька область | ||||
| Район/міськрада | Селидівська міськрада | ||||
| Код КОАТУУ | 1413800000 | ||||
| Засноване | 1770 | ||||
| Статус міста | з 1956 року | ||||
| Населення | ▼24366 (01.01.2011)[1] | ||||
| Площа | 10.8 км² | ||||
| Густота населення | 2256 осіб/км² | ||||
| Поштові індекси | 85400-85480 | ||||
| Телефонний код | +380-6237 | ||||
| Координати | 48°08′53″ пн. ш. 37°17′55″ сх. д. / 48.14806° пн. ш. 37.29861° сх. д.Координати: 48°08′53″ пн. ш. 37°17′55″ сх. д. / 48.14806° пн. ш. 37.29861° сх. д. | ||||
| Висота над рівнем моря | 157 м | ||||
| Водойма | Солена | ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція | Селидівка | ||||
| До станції | 5 км | ||||
| До обл./респ. центру | |||||
| - фізична | 39,1 км | ||||
| - залізницею | 91 км | ||||
| - автошляхами | 48 км | ||||
| До Києва | |||||
| - фізична | 552 км | ||||
| - залізницею | 815 км | ||||
| - автошляхами | 665 км | ||||
| Міська влада | |||||
| Адреса | 85400, Донецької обл., м. Селидове, вул. К. Маркса, 8, 7-24-17 | ||||
| Міський голова | Ремізов Віктор Володимрович | ||||
Сели́дове — місто обласного значення в Україні, Донецька область. Розташоване на ріці Солоній; 25 100 меш. (2006). Вуглезбагачувальна фабрика, зав.: залізобетонних виробів, асфальто-бетонний, хлібо-булочний. Кам'яновугільні шахти, консервний, молочний, цеглевий заводи закриті.
Зміст |
Історія [ред.]
Місто засноване 1770–1773. За легендою у козаків, які переселялись з Запоріжжя на Кубань при переправі через річку Солона зламався віз. Оскільки швидко знайти деревину в степу було проблематично, а вже була пізня осінь вони вирішили зазимувати в цьому місці, а потім залишилися надовше. Отамана (чи можливо найбагатшого з них) звали Селид (можливо це було прізвисько, тому що ім'я не зовсім українське). На честь нього і отримало назву поселення. Швидше за все ці козаки були так званими «гречкосіями», тобто осідлою частиною запорожців, які складали економічне підґрунтя Січі, живучи на зимівниках, маючи сім'ї, вирощуючи хліб та худобу.
Слободку Селидівку утворила Бахмутська провінційна канцелярія в 1782 р. на місці козацьких займищ біля джерел річки Солоної, що впадає до Вовчої. Можливо, її заснував козак Селид, як про те говорить легенда. Старі люди повідають ще й іншу історію, що буцімто колись урядовому землемірові за його працю піднесли сало, але йому така плата не сподобалась, він не прийняв її. Тоді і назвав село Салодавка (сало-давати). Цією легендою пояснюється назва поселення (до 1956 р.) — Селидівка.
Пам'ятки, пам'ятники [ред.]
-
Див. також: Пам'ятки Селидового
У місті Селидове Донецької області на обліку перебуває 19 пам'яток історії та 1 пам'ятка монументального мистецтва. Загалом з них 3 пам'ятники В.І.Леніну і 4 братські могили радянським воїнам.
У Селидовому в 1965 р., коли першим секретарем КПУ був Петро Шелест, планувалося побудувати стелу, присвячену запорозьким козакам. Замість неї в 1977 р. за ініціативою першого секретаря селидівського КПУ Юрія Якимовича Бургаса й голови виконкому міської ради депутатів трудящих Анатолія Дмитровича Кладка, які не злякалися цькувань вищої влади, поставлено пам'ятник донецького скульптора П. П. Гевеке «Козак на дозорі»: На високий кам'яний стовп правою рукою, що стискає руків'я шаблюки, оперся вусатий дозорець. У лівій руці, піднятій угору, щоб прикритися від проміння сонця, затиснута люлька. Козак дивиться в бік Криму.
В 1987 р. там же на березі Солоної установлено другий пам'ятник Гевеке: На підвищенні в формі козацької могили відображено скульптурні фігури трьох козаків. У середені, спертий на весло козак слухає побратима, який грає на бандурі. Його слухає також і третій козак, який, напів лежачи, сперся на руків'я шаблі.
Це — третій пам'ятник запорозькій звитязі. Перший установлено на середземноморському острові Мальті в одному з палаців правителя: Престол, на якому сидить князь, підпирають негр і козак з оселедцем. Другий пам'ятник установлено 1897 р. на Таманському півострові над Кубанню. Він присвячений поселенню запорозьких козаків на Кубані.
Населені пункти [ред.]
Література [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, 1994.
Примітки [ред.]
Посилання [ред.]
- Інфо портал Донеччини
- Селидівська міська рада (оф. сайт}
- Козацькі поселення/Селидове
- Міста UA/Селидове
- УРК/З історії Селидова
Додаткові джерела [ред.]
- Селидове - Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
|
||||||||
|
||||||||||
