Селянська реформа 1861

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Безпосередніми причинами реформи були поразка Росії у Кримській війні 1853—1856 років та загострення у зв'язку з цим соціально-економічного становища в цілому.

19 лютого 1861 були оприлюднені "Маніфест" про відміну кріпосного права та "Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності", згідно з яким її позбулися 22,5 міліонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий "садибний притулок" та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними "уставними грамотами". Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Реформа на місцях визначалася чотирма "Місцевими положеннями". Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу.

Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх "дарчими ділянками". Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

[ред.] Література

• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.