Семиноженко Володимир Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семиноженко Володимир Петрович
Семиноженко Володимир Петрович

Час на посаді:
21 грудня 2010 — 11 червня 2014
Президент   Віктор Янукович
Прем'єр-міністр   Микола Азаров

Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарної політики
Час на посаді:
3 березня 2010 — 2 липня 2010

Народився 9 червня 1950(1950-06-09) (64 роки)
Київ
Політична партія Нова Політика

Володи́мир Петро́вич Семино́женко (* 9 червня 1950, Київ) — український громадський і політичний діяч, науковець у галузі матеріалознавства та надпровідних матеріалів, доктор фіз.-мат. наук (1984), професор (1988), академік НАН України (1992), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992, 2000) та Міжнародної премії в галузі ядерної фізики, генеральний директор ДНУ «НТК „Інститут монокристалів“ НАН України», голова Північно-східного наукового центру НАН України, народний депутат України 2-го і 3-го скликань. Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (29 квітня 2011 — 11 червня 2014).

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Предки В.Семиноженка по лінії матері походять із с. Уланок Суджанського району Курської області Російської Федерації (Північна Слобожанщина).

В. П. Семиноженко народився 1950 у Києві в сім'ї військового. У 1961 його родина переїхала до Харкова. Одружений. Має 3 синів: Іван, Антон, Єгор.

Освіта і наукові звання[ред.ред. код]

  • закінчив фізико-математичну школу № 27 у м. Харкові.
  • 1972 — на рік раніше встановленого строку з відзнакою закінчив фізико-технічний факультет Харківського державного університету.
  • 1974 — захистив кандидатську дисертацію.
  • 1984 — доктор фізико-математичних наук.
  • 1988 — обрано членом-кореспондентом, 1992 р. — академіком Національної академії наук України.

Кар'єра[ред.ред. код]

  • З 1985 року працював генеральним директором Всесоюзного науково-виробничого об'єднання «Монокристалреактив» Міністерства хімічної промисловості СРСР, яке в 1995 році, з ініціативи В.Семиноженка, перетворено на перший академічний науково-технологічний концерн Інститут монокристалів НАН України. З 1996 року є науковим керівником концерну.
  • 1988 — професор;
  • 1992 — академік НАН України;
  • 1994 — обраний народним депутатом України від Дзержинського району м. Харкова. Під час роботи у Верховній Раді України брав участь у створенні й прийнятті Конституції України. Ініціював розробку й прийняття Верховною Радою ряду важливих законопроектів із реформування системи соціального захисту, науки і освіти;
  • 19961998 — очолював Міністерство у справах науки і технологій, член Президії Кабінету Міністрів України;
  • 1998 — повторно обраний народним депутатом України від м. Харкова;
  • серпень-грудень 1999 р. — віце-прем'єр-міністр України. Перебуваючи на цій посаді, став одним з ініціаторів пенсійної реформи та реформи системи медичного страхування;
  • початок 2000 р. (після закінчення повноважень уряду Валерія Пустовойтенка) — повернувся до парламентської діяльності (очолив Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України);
  • червень 2001 р. — листопад 2002 р. — працював віце-прем'єр-міністром України в уряді А.Кінаха, де зосередив увагу на питаннях модернізації системи соціального захисту населення, подальшому впровадженні медичної та пенсійної реформи, створенні інноваційних засад розвитку національної науки і виробництва;
  • з березня 2010 по 2 липня 2010 — віце-прем'єр з гуманітарної політики в уряді Миколи Азарова;
  • з 5 липня 2010 по 21 грудня 2010 — Голова Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації.[1][2];
  • з 21 грудня 2010 — Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України[3];
  • з 29 квітня 2011 по 11 червня 2014 — Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України[4].

Праці[ред.ред. код]

В.Семиноженко — автор понад 500 наукових праць та винаходів, більше 80 патентів.

Автор книжок: «Про головне», «Україна: наука та інноваційний розвиток», «Енергія та життя. Екологія і майбутнє», «Політика часу», «Інноваційна стратегія українських реформ», «Точка зору», «Новий регіоналізм» тощо.

Державна і політична діяльність[ред.ред. код]

У 1996–1998 рр. В. П. Семиноженко був міністром у справах науки і технологій, членом Президії Кабінету Міністрів України.

Зробив внесок у формування цілісної системи державного управління циклом «наука — технології — інновації », розгортання й реалізації важливих для вітчизняної економіки науково-технічних розробок, підготовки проектів законодавчих і нормативних актів, спрямованих на збереження і розвиток науково-технологічного потенціалу держави. Обраний головою Міждержавного комітету з науково-технічного розвитку країн-учасниць СНД.

У 1999 та 2001–2002 рр. В. П. Семиноженко — віце-прем'єр-міністр України. За період роботи на цій посаді реалізує пенсійну реформу в Україні, перебудові державної системи охорони здоров'я, впровадженню нового Закону України про середню освіту.

2002 — очолює  створену в Москві підкомісією з культурного та гуманітарного співробітництва між Росією та Україною, для створення «спільного підручника історії», проти чого підписало листа і виступило ряд науковців, громадськости тощо.

1 березня 2010 року - липень 2010 року — віце-прем'єр-міністра України.

Тричі обирався народним депутатом України (1994, 1998, 2002 роки). У 1994 — 1998 рр. був координатором міжфракційного депутатського об'єднання «Наука України», упродовж 1998–2000 рр. — головою Комітету з питань науки і освіти, у 2000–2001 рр. — членом Комітету з питань бюджету Верховної Ради України; відіграв помітну роль у створенні й прийнятті Конституції України, ряду законодавчих актів, зокрема законів України: «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про загальну середню освіту»; законопроектів: «Про вищу освіту», «Про інноваційну діяльність», «Про захист авторських і суміжних прав»; Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України тощо[5].

Був одним із засновників і перших керівників Партії регіонів (20012003). Є керівником політичної партії «Нова політика». У 2009 з його ініціативи засновано громадянський рух «Нова Україна».


Член Національної спілки художників України та Національної спілки фотохудожників України, почесний академік Академії мистецтв України, почесний доктор та професор 19 університетів.

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

В. Семиноженко — двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992, 2000 рр.) та Міжнародної премії в галузі ядерної фізики (1999 р.), має звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Нагороджений орденами «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів, «Святого Князю Володимира» IV ступеню, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню, Почесними грамотами Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

Політичні погляди[ред.ред. код]

Виступає за активну державну політику в сфері інноваційного розвитку, збільшення державних асигнувань на науку і освіту. На його думку, щоб зменшити залежність від зовнішніх економічних впливів Україна має розробляти власні новітні технології.[6]

Виступає за створення єдиного органа виконавчої влади, що відповідатиме за формування і реалізацію державної політики в сфері науки та інновацій

Примітки[ред.ред. код]

  1. Розпорядження КМУ від 5 липня 2010 р. N 1317-р «Про призначення Семиноженка В. П. Головою Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації»
  2. Указ Президента України № 1146/2010 від 21 грудня 2010 «Про звільнення В.Семиноженка з посади Голови Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації»
  3. Указ Президента України № № 1150/2010 від 21 грудня 2010 «Про призначення В.Семиноженка Головою Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України»
  4. Указ Президента України № 533/2011 від 29 квітня 2011 «Про призначення В.Семиноженка Головою Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України»
  5. Відкритий лист українських істориків, інтелігенції та представників громадськості з приводу загрози політичного перегляду української історії
  6. Semynozhenko.net: Володимир Семиноженко: Інновації сьогодні — двигун економічного прогресу, 6 серпня 2012 (укр.)

Посилання[ред.ред. код]