Сепуку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Короткий меч на підносі для сепуку.

Се́пуку (яп. 切腹, せっぷく, «розрізання живота») — японське ритуальне самогубство шляхом розрізання живота коротким мечем. Інші назви — ка́ппуку[1], то́фуку[2] або харакі́рі[3].

Історія[ред.ред. код]

Такадзакі Сукеітіро здійснює сепуку, щоби не потрапити в полон.

Звичай сепуку зародився в 11 столітті, в період Хей'ан, у середовищі військових. З 12 століття він набув поширення серед японського самурайства і практикувався у цій верстві протягом 700 років[4].

За уявленнями середньовічних японців, людська душа розміщувалася у животі[5], тому його розтинання було останнім доказом чесності людини. Відповідно, воїн, що вчиняв сепуку, проявляв сміливість і востаннє засвідчував чистоту своїх помислів[4].

Мотивами для ритуального самогубства могли бути:

  1. смерть господаря, якому служив самурай;
  2. відповідальність за невиконану справу чи непристойну поведінку;
  3. жаль за скоєні вчинки;
  4. небажання і сором стати полоненим.

У першому випадку ритуальне самогубство називалося оїбара[6] — «розрізання живота вслід за господарем», в другому випадку — цумебара[7] — «розрізання живота за обставинами», а в третьому — муненбара[8] — «розрізання живота з жалю»[4].

Живіт розтинали нижче пупа двома способами: поперек — зліва направо, або навхрест — зліва направо і зверху вниз. Останній спосіб вважався складним, тому до нього вдавалися лише фізично сильні воїни. Після розрізу, самогубця наносив собі смертельний удар в горло[4].

З 17 століття чистота мотивації для здійснення сепуку поступово втратила сенс, а сам ритуал остаточно формалізувався. Замість останнього удару в горло, самураї використовували помічника кайсяку[9], який відрубав голову самогубцю, після розрізання ним живота. Інколи помічник відрубав голову раніше ніж воїн встигав розітнути живіт[4]. В добу сьоґунату Токуґава (16031867) для виконання сепуку, зазвичай, призначали трьох помічників: старшого[10], додаткового[11] і молодшого[12]. Перший відрубав голову, другий приносив піднос з коротким мечем, а третій засвідчував смерть самогубці[4].

Помічник дотримувався «трьох правил»[13] або «чотирьох фаз»[14], після завершення яких він міг відрубати вояку голову. «Три правила» передбачали, що самогубець отримує короткий меч на підносі, подивиться на лівий бік свого живота і встромить у нього меч. «Чотири фази» складалися з підношення підносу з мечем, підсування підносу до самогубця, взяття ним меча та встромляння леза у живіт. «Правила» і «фази» слід було виконувати повільно, не поспішаючи[4].

Сепуку був не лише ритуальним самогубством, але й різновидом покарання привілейованого стану в середньовічній Японії. Вояку, що завинив, надавали останній шанс повернути собі гідність та змити провину кров'ю. Самураї вищого класу здійснювали сепуку в садибах своїх володарів, а самураї середнього і нижчого класів — у в'язницях. Покарання виконували так само як і звичайне ритуальне самогубство — коротким мечем розпорювали живіт, після чого помічник відрубав голову. В особливих випадках замість меча виносили біле віяло, яким імітували розрізання живота. Такий ритуал називався оґібара[15] — «сепуку з віялом» і нагадував просте, але почесне відтинання голови[4].

1873 року, в результаті реставрації Мейдзі та вестернізації Японії, покарання злочинців через сепуку було скасоване. Проте навіть після 19 століття ритуал розпорювання живота використовували як спосіб покінчити із життям. Найгучнішими випадками, що сколихнули японське суспільство, були групове сепуку 14 молодиків, здійснене 25 серпня 1945 року напередодні через поразку Японії у Другій світовій війні, та самогубство японського письменника Місіми Юкіо, вчинене 25 листопада 1970 року[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. яп. 割腹, かっぷく, «розтинання живота».
  2. яп. 屠腹, とふく, «розсікання живота».
  3. яп. 腹切り, はらきり, «розрізання живота». Ромовний варіант слова.
  4. а б в г д е ж и к Сепуку // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  5. З цим уявленням пов'язано багато фразеологізмів сучасної японської мови. Наприклад:
    • харадацу (腹立つ; дослівно: «ходити з животом, що піднявся» — гніватися)
    • хара кітанаї (腹汚い; дослівно: «брудний живіт» — низькі прагнення)
    • хараґурої хіто (腹黒い人; дослівно: «людина з чорним животом» — людина з чорною душею)
    • харанаї хіто (腹ない人; дослівно: «людина без живота» — бездуховна людина)
  6. яп. 追腹, おいばら.
  7. яп. 詰腹, つめばら.
  8. яп. 無念腹, むねんばら.
  9. яп. 介錯, かいしゃく.
  10. яп. 介錯, かいしゃく, кайсяку або яп. 大介錯, だいかいしゃく, дай-кайсяку.
  11. яп. 添介錯, そえかいしゃく, сое-кайсяку або яп. 助介錯, すけかいしゃく, суке-кайсяку
  12. яп. 小介錯, しょうかいしゃく, сьо-кайсяку.
  13. яп. 三つの規矩, みつのきく, міцу но кіку.
  14. яп. 四つの間, よつのま, йоцу но ма.
  15. яп. 扇腹, おうぎばら.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Сепуку // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.

Посилання[ред.ред. код]