Сербська мова
| Сербська мова | |
|---|---|
 Поширення сербської мови Держави, у яких сербська мова є офіційною
Держави, у яких сербська мова є мовою меншини
|
|
| Поширена в: | Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеґовина, США, Австралія |
| Регіон: | Європа, Північна Америка, Австралія |
| Носії: | 12 млн. |
| Місце: | 75 |
| Класифікація: | Індо-Європейська Балтослов'янська Слов'янська Південно-слов'янська |
| Офіційний статус | |
| Державна: | - |
| Офіційна: |  Сербія Боснія і Герцеговина Чорногорія Македонія (деякі муніципалітети) Румунія (регіональна) |
| Регулює: | Управління стандартизації сербської мови |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | sr |
| ISO 639-2 | scc |
| SIL | scc |
Сербська мова (серб. Srpski jezik) — слов'янська мова, належить до групи південнослов'янських мов. Розповсюджена у Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеґовині, Македонії, а також у США та Австралії. Має три діалекти, які за варіантами займенника «що» у цих діалектах, називаються штокавський, чакавський та кайкавський. Відмінності між цими діалектами виникли ще у дописемну епоху історії слов'янських народів.
Мові властиві довгі та короткі голосні та тонічний (музикальний) наголос, що відрізняє її від усіх інших слов'янських мов. Існує складоутворюючий сонант [r].
Іменники, прикметники, займенники та числівники змінюються за відмінками.
Дієслово має розвинену систему дієвідміни: чотири ряди простих та складних форм минулого часу, два ряди форм майбутнього часу. Інфінітив може заміняти конструкція зі сполучником «да» і форми теперішнього часу.
Літературна мова створена у першій половині XIX століття на основі штокавських говірок. У її формуванні визначну роль відіграли серб Вук Караджич та хорват Людевіт Ґай. Об'єднання у літературній мові особливостей різних діалектів дало велику варіативність літературної мови як у лексиці, так у фонетиці і морфології. Орфоепічна норма вимови — подвійна: на місці старого «ятя» (Ѣ) допускається вимова [e] (більше у Сербії) або [je] (більше у Чорногорії), що відповідно називається екавською та ієкавською вимовою.
Найдавніші писемні пам'ятки датуються XII сторіччям (Башчанський надпис, написаний глаголицею, близько 1100 року; Грамота Куліна, написана кирилицею 1189 року).
Зміст |
Абетка[ред.]
- Детальніше про сербську кириличну абетку див. у статті Сербська кирилична абетка
- Детальніше про сербську латинську абетку див. у статті Гаєвиця
У теперішній мові використовуються як латинський алфавіт (у Хорватії, Боснії, Чорногорії) так і кирилиця (здебільшого у Сербії та північних районах Чорногорії).
Букви у таблиці впорядковано згідно з кириличним варіантом:
|
|
|
* В багатьох діалектах різниця в звучанні букв ћ і ч відсутня.
Приклад[ред.]
«Заповіт» Т.Шевченка сербською мовою (переклав Радослав Пайкович)
|
Див. також[ред.]
Джерело[ред.]
Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
