Сербська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сербська мова
Поширення сербської мови   Держави, у яких сербська мова є офіційною   Держави, у яких сербська мова є мовою меншини
Поширення сербської мови
   Держави, у яких сербська мова є офіційною
   Держави, у яких сербська мова є мовою меншини
Поширена в: Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеґовина, США, Австралія
Регіон: Європа, Північна Америка, Австралія
Носії: 12 млн.
Місце: 75
Класифікація: Індо-Європейська
 Балтослов'янська
  Слов'янська
   Південно-слов'янська
Офіційний статус
Державна: -
Офіційна: Сербія Сербія
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
Чорногорія Чорногорія
Республіка Македонія Македонія (деякі муніципалітети)
Румунія Румунія (регіональна)
Регулює: Управління стандартизації сербської мови
Коди мови
ISO 639-1 sr
ISO 639-2 scc
SIL scc

Сербська мова (серб. Srpski jezik) — слов'янська мова, належить до групи південнослов'янських мов. Розповсюджена у Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеґовині, Македонії, а також у США та Австралії. Має три діалекти, які за варіантами займенника «що» у цих діалектах, називаються штокавський, чакавський та кайкавський. Відмінності між цими діалектами виникли ще у дописемну епоху історії слов'янських народів.

Мові властиві довгі та короткі голосні та тонічний (музикальний) наголос, що відрізняє її від усіх інших слов'янських мов. Існує складоутворюючий сонант [r].

Іменники, прикметники, займенники та числівники змінюються за відмінками.

Дієслово має розвинену систему дієвідміни: чотири ряди простих та складних форм минулого часу, два ряди форм майбутнього часу. Інфінітив може заміняти конструкція зі сполучником «да» і форми теперішнього часу.

Літературна мова створена у першій половині XIX століття на основі штокавських говірок. У її формуванні визначну роль відіграли серб Вук Караджич та хорват Людевіт Ґай. Об'єднання у літературній мові особливостей різних діалектів дало велику варіативність літературної мови як у лексиці, так у фонетиці і морфології. Орфоепічна норма вимови — подвійна: на місці старого «ятя» (Ѣ) допускається вимова [e] (більше у Сербії) або [je] (більше у Чорногорії), що відповідно називається екавською та ієкавською вимовою.

Найдавніші писемні пам'ятки датуються XII сторіччям (Башчанський надпис, написаний глаголицею, близько 1100 року; Грамота Куліна, написана кирилицею 1189 року).

Абетка[ред.ред. код]

Детальніше про сербську кириличну абетку див. у статті Сербська кирилична абетка
Детальніше про сербську латинську абетку див. у статті Гаєвиця

У теперішній мові використовуються як латинський алфавітХорватії, Боснії, Чорногорії) так і кирилиця (здебільшого у Сербії та північних районах Чорногорії).

Букви у таблиці впорядковано згідно з кириличним варіантом:

Кири-
лиця
Лати-
ниця
Приблизна
вимова
Аа Aa [a]
Бб Bb [б]
Вв Vv [в]
Гг Gg [ґ]
Дд Dd [д]
Ђђ Đđ м'яке [джь]
Ее Ee [е]
Жж Žž [ж]
Зз Zz [з]
Ии Ii [і]
 
Кири-
лиця
Лати-
ниця
Приблизна
вимова
Jj Jj [й]
Кк Kk [к]
Лл Ll [л]
Љљ Lj lj [ль]
Мм Mm [м]
Нн Nn [н]
Њњ Nj nj [нь]
Оо Oo [о]
Пп Pp [п]
Рр Rr [р]
 
Кири-
лиця
Лати-
ниця
Приблизна
вимова
Сс Ss [с]
Тт Tt [т]
Ћћ Ćć (м'яке) [ч]*
Уу Uu [у]
Фф Ff [ф]
Хх Hh [х]
Цц Cc [ц]
Чч Čč (тверде) [ч]*
Џџ Dž dž тверде [дж]
Шш Šš [ш]

* В багатьох діалектах різниця в звучанні букв ћ і ч відсутня.

Приклад[ред.ред. код]

Serbo croatian languages2006 02.png

«Заповіт» Т.Шевченка сербською мовою (переклав Радослав Пайкович)

ЗАВЕШТАЊЕ
Кад умрем, сахраните ме
Тамо у могили
Сред степе предивне
На милој Украјини.
Да бих поље широко,
И Дњепар, и прокоп
Гледати, чути мого
Како певају громко
И како из Украјине
Односе у сиње море
Крв злочинца… Тад ћу да минем
И поље и горе,
Устанем и стигнем
До бога самога
Да се молим… А до тада
Не знам ни за бога.
Сахраните, па устајте,
Окове разбијте
Крвљу непријатеља
Слободу залијте.
А мене у породици
Великој, слободној, новој
Помените у прилици
Добрим, тихим словом.

Див. також[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989.