Сербія (1941-1944)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Militärverwaltung in Serbien (de)

Vojna Uprava u Srbiji (с-х; лат)
Војна Управа у Србији (с-х; кирил)



Військова адміністрація в Сербії
Королівство Югославія Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg
1941 – 1944 Соціалістична Республіка Сербія Flag of SR Serbia.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
Oj Srbijo, mila mati
Розташування Сербії
Столиця Бєлград
Мови сербська, німецька
Релігії Сербська православна церква,
Римо-Католицька Церква
Форма правління Військова адміністрація
Військовий Командувач
 - 1941 Франц Бьохме
 - 1941–1942 Гарольд Тёрнер
 - 1942 Вальтер Уппенкамп
 - 1942–1943 Егон Бьоннер
 - 1943–1944 Франц Неухаузен
Президент
 - 1941 Мілан Ачимович
 - 1941–1944 Мілан Недич
Історичний період Друга світова війна
 - Вторгнення в Югославію 6 квітень
 - Військова поразка травень 1944
Населення
 - 1941 3 810 000 осіб
Валюта Сербський динар
Coat of arms of Serbia small.svg

Історія Сербії

Доісторична Сербія
Старчево
Винча
Антична Сербія
Сербія у Римській імперії
Сербія у середньовіччя
Рашка
Дукля/Зета
Захумл'є
Травунія
Сербська імперія
Моравська Сербія
Земля Бранковича
Битва на Косовому полі
Сербська деспотовина
Османська/Габсбурзька Сербія
Перша Габсбурзька Сербія
Друга Габсбурзька Сербія
Сербська революція
Перше сербське повстання
Друге сербське повстання
Історія Сучасної Сербії
Сербське князівство
Сербське королівство
Сербський фронт
Королівство Югославія
Сербія (1941–1944)
Ужицька Республіка
СР Сербія
ФР Сербія
Сербія

Сербія (1941—1944) або Військова адміністрація Сербії була створена Німеччиною в 1941 році, після декількох місяців окупації Королівства Югославія державами осі під час Другої світової війни[1][2][3]. Сербська цивільна адміністрація була офіційно відома як уряд національного порятунку (серб. Влада Националног Спаса, Vlada Nacionalnog Spasa), який наголошував, що є незалежною державою, хоча всі рішення були підконтрольні німцям. Країна, включала в свій склад більшу частину сучасної Центральної Сербії, північну частину Косово (навколо Косовська-Мітровіца), і область Банат[4]. Уряд офіційно очолював Мілан Недич з 1941 по 1944 рік[5]. Протягом цього періоду, він співпрацював з Димитрієм Льотичем з його партією ЗБОР і Костем Пекянецем з його четниками.

Історія[ред.ред. код]

На початку Другої світової війни Югославія проголосила нейтралітет. 25 березня 1941 Югославія приєдналася до Берлінського пакту. 27 березня прем'єр-міністра Цвєтковича було скинуто, його і міністрів його кабінету заарештували. На нараді в Генштабі новим прем'єром обрано генерала Душана Симовича. Також від влади відсторонений принц-регент Павло, замість якого на престол зведений, оголошений заради цього повнолітнім, 17-річний король Петро II. Народ Сербії сприйняв переворот з радістю і надією на зміну зовнішньополітичного курсу, переорієнтацію з Німеччини. Незважаючи на заяву глави МЗС Югославії Нінчича про продовження участі в Троїстому союзі, 27 березня Німеччина прийняла рішення про початок підготовки захоплення Югославії, який був готовий через 3 дня і встановлена дата нападу — 6 квітня 1941. Балканська кампанії Німеччини тривала всього одинадцять днів і закінчилася капітуляцією Югославії.

Після швидкої перемоги над Королівством Югославія, остання була розділена на десять частин з різним статусом. Сербія отримала статус незалежної держави під німецькою військовою адміністрацією. До складу Сербії увійшли Центральна Сербія і західна частина Банату (більше 1/4 Югославії) з населенням 4,5 млн чоловік. Сербія грала найважливішу роль для Німеччини. У ній були розвинуті базові галузі промисловості, необхідні німецькій економіці. Із Сербії до Німеччини поставлялася кукурудза і пшениця. До кінця війни кордони Сербії неодноразово змінювалися на користь її сусідів (Хорватії, Угорщини, Болгарії, Албанії).

Німецька національна меншина в Сербії[ред.ред. код]

У сербській частині Банату проживало значна кількість німців (близько 131 000). З 27 березня 1941 Німеччина, через своє спеціальне відомство, що займалося організаціями диверсій, очолюване Ервін фон Лахузеном, поставила банатським німцям, а також угорцям під їх керівництвом значну кількість зброї. Етнічним лідером став Сепп Янко. Після захоплення Югославії Янко отримав права на керування Банатом в культурній та освітній сфері.

Німецька окупація і повстанці[ред.ред. код]

Повстанські сили не могли ефективно протистояти німецькій армії. Гітлер вирішив, що лише частина військ повинна залишитися на займаних позиціях, а решта — рушити далі до місць розташування гірничодобувної промисловості. Для боротьби з партизанами 29 серпня 1941, було створено Уряд національного порятунку під керівництвом генерала Мілана Недича. Також Недич отримав пост міністра оборони.

Недич надав військову допомогу четникам під керівництвом Дімітріє Льотича.

Недич також підтримував тісні контакти з полковником Драголюбом Михайловичем. Останній відстоював сербський націоналізм та підтримував ідею створення Великої Сербії, чому противилися німці, які підтримували усташів в Хорватії.

20 жовтня 1944 Белград був звільнений Армією СРСР і партизанами Тіто.

Депортація сербів[ред.ред. код]

Для німецької економіки найважливішим промисловим комплексом в Сербії був гірничодобувний комплекс з видобутку міді в Борі. Восени 1942, у шахтах працювали близько 30 000 сербів, лише третина з яких робили це добровільно. Незважаючи на зростаючи потреби німецької економіки через неважливі справи на радянському напрямку, депортація сербів тривала. Тільки влітку 1943, через брак робочої сили, Гітлер наказав не розстрілювати всіх полонених підряд, а частину з них відправляти на примусові роботи. У 1943, на Німеччину безкоштовно працювали 115 000 осіб з числа нехорватського населення Югославії, в 1944—100 000. Крім того існував «резерв» з 100 000 військовополонених з колишньої югославської армії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Wolff, Robert Lee, (1956). Balkans in Our Time Cambridge, Massachusetts, USA: Harvard University Press. P. 203.
  2. Tomasević, Jozo. (2001). War and Revolution in Yugoslavia, 1941—1945: Occupation and Collaboration. Stanford University Press.
  3. http://beamte.freepage.de/cgi-bin/feets/freepage_ext/339483x434877d/rewrite/michaelaust/Texte/Zeitungsausschnitte/Serbien.htm
  4. Wolff, Robert Lee, (1956). Balkans in Our Time Cambridge, Massachusetts, USA: Harvard University Press. P. 204.
  5. Bailey, Ronald H. 1980 (original edition from 1978). Partisans and guerrillas (World War II; v. 12). Chicago, Illinois, USA: Time-Life Books. P. 81.


Посилання[ред.ред. код]