Сервал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

? Сервал
Сервал
Охоронний статус
Найменший ризик (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Metazoa) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Ссавці (Mammalia) Ряд: Хижі (Carnivora) Підряд: Кішкоподібні (Feloidea) Родина: Котові (Felidae) Підродина: Малі кішки Рід: Leptailurus Вид: Сервал
Посилання
Віківиди: Leptailurus serval

Серва́л (Felis serval або Leptailurus serval) — хижий ссавець сімейства котячих.

Зміст 1 Зовнішній вигляд 2 Розповсюдження і підвиди 3 Спосіб життя і живлення 4 Розмноження 5 Статус популяції і охорона 6 Виноски 7 Посилання

[ред.] Зовнішній вигляд

Сервал — струнка, довгонога кішка середніх розмірів. Довжина його тіла 90-135 см, висота в плечах до 40-65 см; важить сервал 8-18 кг. Сервал володіє найвищими ногами і великими вухами (щодо розмірів тіла) серед котячих. Голова у нього мініатюрна; хвіст відносно короткий — 30-45 див. По ряду морфологічних особливостей сервал вважається за близького родича рисей і каракала, хоча забарвленням він більше всього нагадує гепарда — темні плями і смуги на жовтувато-сірому фоні. Груди, живіт і морда у нього білі. Вуха із зовнішнього боку чорні з жовтими або білими поперечними плямами.

Існують відмінності в забарвленні різних географічних рас сервала. Сервали, що живуть в степових і малолісистих районах, відрізняються крупними плямами на світлому фоні. Лісові сервали — темніші, приземистіші і плями у них дрібніші; раніше них виділяли в окремий вигляд «серваловідних кішок» або сервалін. Перехід між цими двома типами плавний, особливо там, де їх ареали є сусідами один з одним. Так, в Уганді і Анголі попадалися особини з крупними плямами на темному фоні, а в Гвінеї, Того і Ефіопії — з дрібними плямами на ясно-жовтому фоні.

У гірських областях Кенії зустрічаються чорні сервали (меланісти); тут вони складають до половини популяції. Білі сервали з сріблисто-сірими плямами відомі тільки в неволі.

[ред.] Розповсюдження і підвиди

Сервали поширені практично на всій території Африки, виключаючи Сахару, ліси екваторіальної зони і крайній південь материка (Капськая провінція). На північ від Сахари (Алжір, Марокко) цей звір зараз украй рідкісний, але ще достатньо звичайний в Східній і Західній Африці.

Налічують близько 14 підвидів сервала:

• Leptailurus serval serval, від Танзанії до Капськой провінції (ПАР)
• Leptailurus serval beirae, Мозамбік
• Leptailurus serval brachyura, Західна Африка, Сахель, Ефіопія
• Leptailurus serval constantina, Північна Африка (під загрозою зникнення)
• Leptailurus serval hamiltoni, східний Трансвааль
• Leptailurus serval hindeio, Танзанія
• Leptailurus serval ingridi, Намібія, південна Ботсвана, Зімбабве
• Leptailurus serval kempi, Уганда
• Leptailurus serval kivuensis, Конго
• Leptailurus serval liposticta, північна Ангола
• Leptailurus serval lonnbergi, південна Ангола
• Leptailurus serval mababiensis, північна Ботсвана
• Leptailurus serval robertsi, західний Трансвааль (ПАР)
• Leptailurus serval togoensis, Того, Бенін.

[ред.] Спосіб життя і живлення

Сервали населяють відкриті простори з чагарниковими і трав'янистими заростями, селячись, як правило недалеко від води. Вони уникають пустель, сухих рівнин і вологих тропічних лісів, тримаючись на узліссях останніх.

Сервали, головним чином, присмеркові тварини; пік їх мисливської активності доводиться на 4-5 годин ранку і 10-11 годин вечора. Їх основною здобиччю стають гризуни, зайці, дамани і дрібні антилопи, а також фламінго, цесарки і інші птахи. Крупні вуха і чудово розвинений слух допомагають їм висліджувати гризунів і ящірок, а довгі кінцівки полегшують просування у високій траві саван і допомагають дивитися поверх неї.

Не зважаючи на довгі сильні ноги, сервал не може довго переслідувати здобич. Його спосіб полювання схожий з мисливською тактикою іншого котячого, — каракала. Полює сервал скрадом у високій траві; при необхідності здійснює великі вертикальні стрибки (до 3 м у висоту), збиваючи злітаючих птахів. Гризунів сервал часто викопує, розриваючи нори, а за деревними даманамі забирається на дерева. Уміє плавати. Сервали — дуже ефективні мисливці; в середньому 59 % їх нападів закінчуються упійманням здобичі.

Сервали ведуть одиночний спосіб життя. Сутички між ними рідкісні. У разі небезпеки вони вважають за краще ховатися або рятуватися втечею, здійснюючи несподівані стрибки або різко міняючи напрям бігу, рідше залізають на дерева.

[ред.] Розмноження

Розмноження у сервалів не приурочене до певної пори року. Проте в південних областях ареалу дитинчата з'являються, в основному на лютий — квітень. Під час еструса самка і самець декілька днів полюють і відпочивають разом. Період вагітності складає 65-75 днів. Дитинчата народжуються в старих норах трубкозубів або в гніздах серед трави; в середньому в посліді — 2-3 кошенят. Мати годує їх молоком від 5 до 7 місяців. У однорічному віці вони покидають матір і знаходять власну територію. Молоді самки живуть з матерями довше за молодих самців. Статевозрілість у сервалів наступає у віці 18-24 місяців.

[ред.] Статус популяції і охорона

Сервал є об'єктом промислу, оскільки його шкура йде на хутряні вироби; він також цінується в деяких районах Африки через своє м'ясо. Винищують його також через напади на свійську птицю. Внаслідок цього в густонаселених районах Африки чисельність сервалів помітно впала. Північний підвид сервала занесений в Червону Книгу МСОП із статусом «вид, що знаходиться під загрозою» (Endangered).

Сервали досить легко приручаються і можуть утримуватися в неволі як домашні тварини. Самці сервалов можуть злучатися із звичайними домашніми кішками, даючи гібриди. Відомі також гібриди сервалів з каракалами — сервікали і каравали.

[ред.] Виноски

[ред.] Посилання

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!