Сервал

Серва́л (Leptailurus serval) — хижий ссавець з роду Каракал (Caracal) родини котових (Felidae).

Нерідко сервала відносять до окремого роду Leptailurus Severtzov, 1858 .

Сервал у Північній Африці

Зовнішній вигляд

Сервал — струнка, довгонога кішка середніх розмірів. Довжина тіла 90—135 см, висота в плечах до 40—65 см; вага становить 8—18 кг. У сервала найдовші ноги та найбільші (відносно розмірів тіла) вуха серед котячих. Голова мініатюрна; хвіст відносно короткий — 30—45 см. Деякі морфологічні особливості сервала дозволяють припускати близьке рідство до рисей та каракала, хоча забарвленням він більше всього нагадує гепарда — темні плями і смуги на жовтувато-сірому фоні. Груди, живіт і морда у нього білі. Вуха із зовнішнього боку чорні з жовтими або білими поперечними плямами.

Існують відмінності в забарвленні різних географічних рас сервала. Сервали, що живуть в степових і малолісистих районах, відрізняються крупними плямами на світлому фоні. Лісові сервали — темніші, приземистіші і плями у них дрібніші; раніше них виділяли в окремий вид «сервалоподібних кішок» або сервалін. Перехід між цими двома типами плавний, особливо там, де їх ареали сусідні. Так, в Уганді й Анголі траплялися особини з крупними плямами на темному фоні, а в Гвінеї, Того і Ефіопії — з дрібними плямами на ясно-жовтому фоні. У гірських областях Кенії зустрічаються чорні сервали (меланісти); тут вони складають до половини популяції. Білі сервали з сріблисто-сірими плямами відомі тільки в неволі.

Розповсюдження й підвиди

Сервали поширені практично на всій території Африки, виключаючи Сахару, ліси екваторіальної зони і крайній південь материка (Капська провінція). На північ від Сахари (Алжир, Марокко) цей звір зараз украй рідкісний, але ще достатньо звичайний в Східній і Західній Африці.

Підвиди

Налічують близько 14 підвидів сервала:

• Leptailurus serval serval, від Танзанії до Капськой провінції (ПАР)
• Leptailurus serval beirae, Мозамбік
• Leptailurus serval brachyura, Західна Африка, Сахель, Ефіопія
• Leptailurus serval constantina, Північна Африка (під загрозою зникнення)
• Leptailurus serval hamiltoni, східний Трансвааль (ПАР)
• Leptailurus serval hindeio, Танзанія
• Leptailurus serval ingridi, Намібія, південна Ботсвана, Зімбабве
• Leptailurus serval kempi, Уганда
• Leptailurus serval kivuensis, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго
• Leptailurus serval liposticta, північна Ангола
• Leptailurus serval lonnbergi, південна Ангола
• Leptailurus serval mababiensis, північна Ботсвана
• Leptailurus serval robertsi, західний Трансвааль
• Leptailurus serval togoensis, Того, Бенін.

Спосіб життя і живлення

Сервали населяють відкриті простори з чагарниковими і трав'янистими заростями, оселяючись, як правило, недалеко від води. Уникають пустель, сухих рівнин і вологих тропічних лісів, тримаючись на узліссях останніх.

Сервали, головним чином, сутінкові тварини; пік мисливської активності приходиться на 4-5 годину ранку або 10-11 годину вечора. Основною здобиччю стають гризуни, зайці, дамани та дрібні антилопи, а також фламінго, цесарки й інші птахи. Великі вуха і чудово розвинений слух допомагають їм висліджувати гризунів і ящірок, а довгі кінцівки полегшують просування у високій траві саван і допомагають дивитися поверх неї.

Не зважаючи на довгі сильні ноги, сервал не може довго переслідувати здобич. Його спосіб полювання схожий з мисливською тактикою каракала. Полює сервал скрадом у високій траві; при необхідності здійснює великі вертикальні стрибки (до 3 м у висоту), збиваючи злітаючих птахів. Гризунів сервал часто викопує, розриваючи нори, а за деревними даманами забирається на дерева. Уміє плавати. Сервали — дуже ефективні мисливці; в середньому 59 % їх нападів закінчуються спійманням здобичі.

Сервали ведуть одиночний спосіб життя. Сутички між особинами рідкісні. У разі небезпеки вони вважають за краще ховатися або рятуватися втечею, здійснюючи несподівані стрибки або різко міняючи напрям бігу, рідше залізають на дерева.

Розмноження

Розмноження у сервалів не відноситься до певної пори року. Проте в південних областях ареалу дитинчата з'являються, загалом у лютому — квітні. Під час еструса самиця та самець декілька днів полюють і відпочивають разом. Період вагітності становить 65—75 днів. Дитинчата народжуються в старих норах трубкозубів або в гніздах серед трави; в середньому в посліді — 2—3 кошенят. Мати годує їх молоком від 5 до 7 місяців. У однорічному віці вони покидають матір і знаходять собі власну територію. Молоді самиці живуть з матерями довше за молодих самців. Статевозрілість у сервалів наступає у віці 18—24 місяців.

Статус популяції і охорона

Сервал є об'єктом промислу, оскільки його шкура йде на хутряні вироби; він також цінується в деяких районах Африки через своє м'ясо. Винищують його також через напади на свійську птицю. Внаслідок цього в густонаселених районах Африки чисельність сервалів помітно впала. Північний підвид сервала занесений в Червону Книгу МСОП із статусом «вид, що знаходиться під загрозою» (англ. endangered).

Сервали досить легко приручаються і можуть утримуватися в неволі як домашні тварини. Самці сервалів можуть злучатися із звичайними домашніми кішками, даючи гібриди. Відомі також гібриди сервалів з каракалами — сервікали і каравали.

• див. також: гібриди ссавців

Література

1. Kaleta T., Rzączyńska K. The reproduction of serval (Felis serval) and ocelot (Felis paradalis) in zoological gardens in the Northern Hemisphere, 1970-1995. Animal Science 35: 53-61. 1999. (англ.)
2. Geertsema A. Impressions and observations on serval behaviour in Tanzania, East Africa. Mammalia 1, 40: 13-19. 1976. (англ.)
3. Seidensticker J., Lumpkin S. Wielkie koty, królewskie stworzenia dzikiego świata. Elipsa. Warszawa. 1992. (пол.)

Посилання

• Організація по збереженню сервалів. TSCO. (англ.)