Середземноморська черепаха

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Середземноморська черепаха
Tortoise.spur-thighed.arp.750pix.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Зауропсиди (Sauropsida)
Ряд: Черепахи (Testudines)
Підряд: Прихованошийні черепахи (Cryptodira)
Родина: Сухопутні черепахи (Testudinidae)
Рід: Європейські сухопутні черепахи
Вид: Середземноморська черепаха
Біноміальна назва
Testudo graeca
Linnaeus, 1758
Ареал середземноморської черепахи
Ареал середземноморської черепахи
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 86975
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Testudo graeca

Середземноморська черепаха (Testudo graeca) — один з чотирьох європейських видів родини сухопутних черепах (Testudinidae). Інші назви «грецька черепаха», «мавританська черепаха».

Опис[ред.ред. код]

Загальна довжина сягає 35 см. Передні ноги з 5-ма, рідше 4-ма кігтями. Карапакс високий, овальної форми, з віком спереду й ззаду стає ширше, ніж у середині. У задній частині він трохи зазубрений. Надхвостовой щиток, зазвичай, непарний. На світло—оливковому або довтувато—бурому тлі карапакса розташовані чорні плями, що збільшуються з віком. Пластрон світлий з темними плямами, які можуть зливатися або повністю відсутні на деяких щитках. На задній стороні стегон є один рогової бугор. У самців надхвостова кісткова пластинка ложкоподібна, опукла, пластрон увігнутий у центральній частині.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Полюбляє різноманітні ландшафти. Вона зустрічається у напівпустелях, степах і на схилах гір, вкритих травою, чагарником, рідколіссям або гірським лісом, по берегах річок й озер, на сухих морських узбережжях, зарослих дюнах, у низинних та заплавних лісах. Зустрічається на висоті від 1200 м до 2500 м. У лісах частіше тримається на прогалинах, узліссях, галявинах, просіках, серед колючого чагарника. Уникає місць з сильно засоленими ґрунтів, скупчень великих каменів, обривів та крутих пагорбів.

Активна вдень. Навесні й восени частіше трапляється в середині дня, влітку, головним чином, вранці та ввечері. На ніч ховається у густий чагарник, нори й щілини, під каміння і в товсту лісову підстилку. Тут же рятуються від перегріву в найспекотніші години.

У літню сплячку не впадають. Активний період у черепах становить близько 180–200 діб. Йдуть на зимівлю наприкінці жовтня — листопаді, закопуючи в землю або звичайно у старі нори лисиць, борсуків. Нори риють у пухкому ґрунті, частіше під корінням кущів або очерету, глибиною від 17 до 80 см та шириною біля входу 10—23 см.

Статева зрілість настає на 12—14 році життя при довжині карапакса 16—18 см. Навесні прокидаються в березні — напочатку квітня, зрідка в лютому. Парування проходить з квітня до середини червня і супроводжується бійками самців. Перед спарюванням самець переслідує самку, постукуючи по її карапакса своїм панциром і кусаючи за задні лапи, поки вона не зупиниться. Починаючи з кінця травня—червня, самиця за сезон робить 3 кладки. Протягом приблизно 3 годин вона відкладає по 2—9 яєць, закопуючи їх у вириту в землі ямку глибиною 10—12 см. Яйця, що вкриті білою вапняною шкаралупою, мають майже кулясту або еліпсоподібну форму довжиною 32—46 мм і шириною 29—37 мм. Молодь з'являється через 60—110 діб.

Годуються соковитою трав'янистою рослинністю, переважно бобовими та складноцвітими, іноді плодами й ягодами. Поїдають також молюсків і комах. П'ють воду, у спекотний час підходять до водойм і навіть занурюються у воду (до 20 см від берега).

У дорослих черепах, надійно захищених панциром, ворогів небагато. Однак кладки часто розоряються лисицями та шакалами. Молоді черепашат до 2—3 років, панцир у яких ще тонкий й м'який, стають здобиччю багатьох тварин. Тому вони ведуть малоактивний спосіб життя, ховаючись у заростях і норах.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Мешкає у північній Африці, південній Європі, південно-західній Азії, зокрема на чорноморському узбережжі від Анапи до Сухумі, у східній Грузії, Вірменії, Азербайджані та в Дагестані (Російська Федерація).

Підвиди[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Auer, M. & Herz, M. 2007. Die Landschildkröten des Iran — Persische Populationen der Maurischen Landschildkröte. Draco 8 (32): 50-55
  • Bour, R. 1987. L'identité des Tortues terrestres européennes: spécimens-types et localitiés-types. Revue Française d'Aquariologie, Herpétologie. Université de Nancy 13 (4) [1986]: 111–122.